Буданів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Буданів
Budaniv gerb.png Budanov selo fl.png
Герб Буданова Прапор
Буданів
Буданів
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Теребовлянський
Рада/громада Буданівська сільська рада
Код КОАТУУ 6125080501
Облікова картка Буданів 
Основні дані
Засноване 1549
Населення 1634
Площа 4,702 км²
Густота населення 347,51 осіб/км²
Поштовий індекс 48154
Телефонний код +380 3551
Географічні дані
Географічні координати 49°09′53″ пн. ш. 25°42′12″ сх. д. / 49.16472° пн. ш. 25.70333° сх. д. / 49.16472; 25.70333Координати: 49°09′53″ пн. ш. 25°42′12″ сх. д. / 49.16472° пн. ш. 25.70333° сх. д. / 49.16472; 25.70333
Середня висота
над рівнем моря
243 м
Водойми Серет
Відстань до
районного центру
20 км
Найближча залізнична станція Деренівка
Відстань до
залізничної станції
15 км
Місцева влада
Адреса ради 48154, с. Буданів, тел. 4-51-31
Карта
Буданів is located in Україна
Буданів
Буданів
Буданів is located in Тернопільська область
Буданів
Буданів

CMNS: Буданів на Вікісховищі

Буда́нів — село в Теребовлянському районі Тернопільської області. До 1946 року називався Будзановим. Центр сільської ради, якій підпорядковане також село Папірня.

У 2002 році населення становило 1724 особи[1].

Історія[ред.ред. код]

Дідич Станіслав Антоній Щука

Археологічні розвідки[ред.ред. код]

Поблизу Буданова виявлено поселення трипільської та давньоруської епох, знайдено римські монети ІІ століття нашої ери. В урочищі Креміння, під лісом Липник розташоване поселення трипільської культури. На поверхні зібрано уламки кераміки, крем'яні і кам'яні вироби. Під час розкопок виявлено рештки жител, в яких знайдено уламки розписної кераміки та крем'яні знаряддя. Розвідка В.Деметрикевича у 1890-х роках. Матеріал зберігається у Краківському археологічному, Львівському історичному та Тернопільському обласному краєзнавчому музеях[2][3].

Ранній період[ред.ред. код]

Вперше згадується у 1549 році, коли польський король Сигізмунд II Август дозволив шляхтичці Катажині із Золотників (або на Золотниках), дружині шляхтича, галицького войського[4] Якуба Будзановського заснувати на теренах дідичного[5] села Скомороше (або Скоморохи) міста з назвою Бодзанів (Скоморохи залишилися, містечко почали будуватися трохи північніше). Згідно пізнішої легенди, село, котре дало початок місту Бодзанову (Будзанову), було засноване пастухами, назва походила від виду сиру (будз[6]). Шляхтичі Бодзановські (або Будзановські, гербу Самсон[7]), за даними польських дослідників, походили з Куявії в Польщі.[4]

Власником міста був войський львівський шляхтич Марцін Вільчек (?—1583), який в 1570-х роках сприяв переселенню до знищеного кримськими татарами міста частини мешканців своїх поселень у Мазовії. В останніх роках XVI — на початку XVII ст. місто належало Тарановським (зокрема, 1606 року шляхтичу Анджею Тарановському); пізніше перейшло у власність Ходоровських (1614 року співвласником був Лукаш Ходоровський; 1625 року — Шимон Ходоровський, ймовірно, син львівського стольника Шимона Ходоровського, який був одружений з був одружений з Ельжбетою Тарановською — представницею роду Тарановських, тодішніх власників Будзанова. 1631 року Ян та Марцін Ходоровські продали місто із замком, їхніми околишніми селами Александерові Сененському (сину Даніеля Сененського та Ельжбети Тарновської[8]); пізніше місто належало Лєвочинським. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. місто мало майстрів — представників 21 ремесла.[9]

Гористий рельєф місцевості приваблював поселенців. На одному з пагорбів близько 1550 р. галицьким воєводою[джерело?] був побудований дерев'яний замок. На початку XVII ст. власники Будзанова збудували на місці старого дерев'яного замку кам'яну фортецю. Восени 1648 року міщани-українці взяли участь у повстанні проти польської шляхти (цього, також 1651 років місто було знищене, замок здобутий, пограбований[10]). Власником міста був Томаш Лужецький (пол. Tomasz Łużecki, за нього замок був відбудований), який керував невдалою обороною замку під час турецько-татарського нападу 1672 року. Після нападу турків у 1675 р. замок перебував у стані руїни (зокрема, три з чотирьох міських брам були зруйновані[10]).

На початку XVIII ст. місто стало власністю Станіслава Антонія Щуки — секретаря короля Яна ІІІ Собеського, учасника битви під Віднем 1683 року, підканцлера литовського з 1699 року, потім — радника короля Августа ІІ. Новий дідич сприяв переселенню ремісників з Білгораю, який купив у 1693 році, а 1705 року дав згоду на утворення в місті п'яти цехів (шевського, кушнірського, ситарського, горнецького, різницького). Після нього місто перейшло до Потоцьких гербу Срібна Пилява; 1743 року Евстахій Потоцький видав грамоту-привілей, в якій було визначено права мешканців Будзанова. 1765 року коштом Евстахія Потоцького (львівського старости, сина Єжи Потоцького — старости тлумацького[11] та дружини Марії з Концьких (Контських) замок був частково відбудований, його західне крило перебудоване на костел. 1771 року була епідемія чуми, від неї помер латинський парох о. Ян Цьвіклінський (пол. Jan Ćwikliński).

У XVIII столітті місто відродилося — в цей час щороку у ньому відбувалося 12 ярмарків.

Австрійський період[ред.ред. код]

Герб міста австрійського періоду

1780 року права Будзанова підтвердив дідич Йоахім Кароль Потоцький (староста теребовельський[12]). 1802 року міхал Бобровський на ліцитації судовій купив права на Будзанів, села Вербівець, Ласківці, Косів; скасував права цехів, гарантовані попередніми власниками, що спричинило тривалі судові суперечки. 1817 року: права міщан підтвердили сини Міхала Бобровського — Антоній, Міхал; руїни опустілого замку були передані місцевому латинському пароху. В 1830-х роках місто належало Скаржинським, в першій половині ХІХ ст. Александеру Перекладовському, потім його спадкоємцям, які 1870 року виставили маєток на публічну ліцитацію. В кінці ХІХ ст. місто було власністю Владислава Баворовського, в ХХ ст. Єжи Баворовського. У 1880 році був 4661 мешканець, садиби суду повітового, нотаріяту, уряду поштового.[13]

1889 року було засновано ткацьку школу. 1900 року населення становило 5601 особа.

Польський період[ред.ред. код]

В 1930-х роках Будзанів мав розвинуту міську структуру (пошту, переговорний пункт (розмовниця телефонна), інституцію кредитову, 2 готелі, 2 ресторани).[13] До 1939 року у містечку діяли товариства «Сокіл» (1903), «Просвіта», «Луг», а також народний дім.

Радянський період[ред.ред. код]

1940 року радянська влада надала Буданову статус села, було утворено Буданівський район з центром у Буданові, що 1959 року ввійшов до складу Теребовлянського району.

Після приходу других «совітів» влада організувала так званий «істрєбітєльний батальйон», в котрому служило 40-60 поляків.
Від січня до березня 1944 року місто було кілька разів атаковане загонами УПА, польська оборона концентрувалась в замку.[13]

У 1954—1955 роках в селі діяла національно-патріотична організація «Молода Україна» під керівництвом В. Крушельницького.

Мікротопоніми[ред.ред. код]

Назви місцевостей села та околиць[14]:

  • поля:
    • Вододівка,
    • Голодний Горб,
    • Драбова,
    • Кремінна,
    • Сапушна,
  • ліс Букшин,
  • яр Перейма.

Поширені прізвища[ред.ред. код]

Бойко, Бігорай, Біль, Бородайко, Бугарешта, Дюк, Закордонець, Кершко, Копогриз, Кучма, Литвин, Ласконь, Моронг, Москалик, Расяк, Сак, Шкрибайло, Сушко, Татарчук, Цвігун, Чабан, Шозда[14], Юрчишин.

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • костел 1765 року (Горнунг вважав роботою Пінзеля статуї в костелі,[15] голова ангела з костелу брала участь у виставці робіт Пінзеля у Львові 1987 р.;[16] нині — психіатрична лікарня), монастирські келії XVIII століття
  • мурована Церква Великомученика Георгія 1852 року
  • колишня синагога
  • капличка УГКЦ 1992.
  • Буданівський замок
  • 2 хрести на місці колишніх церков
  • 3 хрести на честь скасування панщини.
  • Загальнозоологічна пам'ятка природи місцевого значення «Резерват змій».

У Буданові, поруч з Будинком культури, є кладовище радянських воїнів. На кладовищі — 42 могили, з яких 29 — братські, 12 — індивідуальні. При вході пам'ятник — скульптура воїна на постаменті[17]. Встановлений 1970 року. Скульптор Михайло Кордіяка, архітектор І. Тимчишин.[18] У 1968 було споруджено пам'ятник воїнам-односельчанам, полеглим у німецько-радянській війні, 1990 року насипано символічну могилу з написом «Вічна слава Героям!», встановлено 3 меморіальні дошки воїнам-інтернаціоналістам.

На Замковій горі, на одній з могил донедавна стояв дерев'яний хрест, на якому була таблиця з написом: «Тут поховані оборонці віри від турків і татар (1575 p.)».


Пам'ятник (Буданів).jpg
Пам'ятник дівчинці, що
загинула від удару блискавки

Соціальна сфера[ред.ред. код]

У селі діють загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, з 1959 професійне технічне училище, будинок культури, бібліотека, дошкільний заклад освіти, ветеринарна лікарня, психіатрична лікарня, цегельня, 3 кар'єри, селянська спілка.

Мовні особливості[ред.ред. код]

У селі побутує говірка наддністрянського говору. До «Наддністрянського реґіонального словника» внесено такі слова та фразеологізми, вживані у Буданові:

  • бабуля (згрубіла назва баби);
  • глицє (велика голка);
  • граса (вила з тупими кінцями (кульками), якими насипають картоплю);
  • дзядзьо (дід);
  • дідуля (згрубіла назва діда);
  • завізно (переповнено, скупчено);
  • заселити (просунути у вузький отвір, наприклад нитку в голку);
  • затильник (задня дошка короба воза);
  • мамуля (згрубіла назва мами);
  • мамця (пестлива назва мами);
  • моравка (дерен);
  • мороз з вочима (сильний мороз);
  • татура (згрубіла назва тата);
  • чинити (наповнювати, начинювати (кишку), виготовляючи ковбасні вироби)
  • шкробати (чистити молоду картоплю).

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Пов'язані з Будановом[ред.ред. код]

Навчалися[ред.ред. код]

  • С. Костишин — академік
  • М. Ониськів — краєзнавець, публіцист, поет.

Перебували[ред.ред. код]

Почесні громадяни Будзанова[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Тернопільський Енциклопедичний Словник». — Т. І. — С. 191.
  2. Археологічні пам'ятки Української РСР. — К. : Наукова думка, 1966. — С. 310.
  3. Пассек Т. С. Раннеземледельческие (трипольские) племена Поднестровья // МИА. — М. : Наука, 1961. — № 84. — С. 6. (рос.)
  4. а б Blaschke K. Kościół parafialny p.w. Podniesienia Krzyża w Budzanowie… — S. 33.
  5. тобто такого, що перебувало у спадковій власности
  6. Що таке будз
  7. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1899. — Cz. 1. — T. 1. — S. 321. (пол.)
  8. Sienienscy (01) (пол.)
  9. Blaschke K. Kościół parafialny p.w. Podniesienia Krzyża w Budzanowie… — S. 33—34.
  10. а б Blaschke K. Kościół parafialny p.w. Podniesienia Krzyża w Budzanowie… — S. 34.
  11. Potoccy (02) (пол.)
  12. Potoccy (03) пол.
  13. а б в Blaschke K. Kościół parafialny p.w. Podniesienia Krzyża w Budzanowie… — S. 35.
  14. а б Горбач О. Говірки й словник діялектної лексики Теребовельщини / Відбиток з. «Наукових Записок» Українського Технічно-Господарського Інституту. Мюнхен, 1971. — стор. 174 Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «Horbach» визначена кілька разів з різним вмістом
  15. [1]. — S. 115. (пол.)
  16. Ostrowski Jan K. W kręgu mistrza Pinsla: W związku z wystawą w Olesku i we Lwowie // Folia Historiae Artium. — 1990. — № 26. — S. 151. (пол.)
  17. Богдан Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили», Тернопіль, «Підручники і посібники», 1998
  18. Михайло Кордіяка. Кераміка. Каталог / автор-упорядник О. М. Голубець. — Львів, 1989.
  19. Irena Homola-Skąpska. Serwatowski Walerian / Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków: PAN, 1996.— Tom XXXVI/4, zeszyt 151.— S. 336—339. (пол.)
  20. Red. Baworowski Jerzy hr. (1870—1933) // Polski Słownik Biograficzny.— Kraków: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa (Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane), 1935.— Тоm 1, zeszyt 1.— S. 367—368. (пол.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]