Клинок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Варіанти залізків бойових ножів
Spear point knife blade.jpg
Частини меча.[1]

Залізко або жало́, також лезо, лізко — металева бойова частина, різальний або колючий елемент клиноподібної бойової холодної зброї з вістрям, з одним або двома лезами, призначений наносити вдари, що ріжуть або колють тіло противника або тварини.

Назва "клинок", котра часто зустрічається в сучасних текстах про білу зброю на позначення залізка, є невиправданим запозиченням часів наближення нашої мови до "братньої" російської. В словниках до 20-их і 30-их рр. це слово на позначення залізка не зустрічається, а означає лише маленький клин (найчастіше - дерев'янний)[2].

Зміст[ред.ред. код]

Залежно від конструкції, наявності і кількості лез, наявності леза, розмірів і форми залізко може мати різні принципи уражаючої дії: колоти, рірізати, рубати, колоти й різати тощо.

Залежно від довжини і форми залізка поділяються на короткозалізкові (бебут, кинджал, кортик та інші) та довгозалізкові (меч, палаш, рапіра, шабля, шашка, шпага тощо).

За формою розрізняють прямі, вигнуті і хвилясті залізки. У перетині залізки бувають плоскими, ромбічними, гранованими.

Для підвищення жорсткості на плоскому клинку робиться поздовжня улоговина — діл. Часто один широкий діл замінюється двома-трьома вузькими долами або їх поєднанням — вузький-широкий. Залізки, заточені з одного боку, називають однолезовими або однобічними. Залізки, заточені з двох сторін, — дволезові, або двобічні. В однолезового залізка протилежна тупа сторона має назву тупій, або тилій. Розширена до вістря частина клинка у східних типів шабель називається ельманню. Хвилясте залізко буває на мечах, шпагах, шаблях і кинджалах.

Хвостовик залізка слугує для насаджування держака (руків'я). Застосовуються два способи: всадний, при якому втулка держака насаджується на хвостовик, і накладний, при якому хвостовик з двох сторін обкладається опуклими площинами (щічками) держака. При всадному способі держак закріплюється вершечком (клепкою або гайкою), при накладному способі — щічки держака кріпляться двома-трьома заклепками.

Функціонально призначався для нанесення широкої рани, але частіше використовувався як декоративна або символічна зброя (наприклад, кріс).

Устрій ножа[ред.ред. код]

Зазвичай ніж складається з двох основних частин: залізка й колодки. У тому випадку, якщо залізко сходиться клиноподібно в одну точку до кінця, то ця точка називається вістрям залізка. Той бік залізка, який заточений, називається лезом або гострієм. Лезо буває двох видів: гладке і пилкоподібне (зубчасте лезо або серрейтор). Спусками називаються поверхні тієї частини залізка, яка звужується до леза. Сторона, протилежна гострію клинка, називається тупієм, або тилієм. На бічній поверхні залізка іноді виконують жолобки — доли. Частина залізка, яка примикає до руків'я і є незаточеною, називається п'ятою залізка.

Набагато рідше, ніж у мечів, між залізком і руків'ям ножа розташовується ґарда, що оберігає кисть руки. Частина леза, яка знаходиться всередині руків'я, або до якої якимось іншим способом кріпиться руків'я, називається хвостовиком клинка.

Класифікація клинків в Японії[ред.ред. код]

Нодаті — дворучний меч, має залізко завдовжки більше 84 см.

Катана — найпоширеніший вид бойової зброї, що має залізко завдовжки від 61 до 76 см.

Таті — придворна шабля самурая, що має залізко такої ж довжини, як і катана, але відрізняється від неї способом монтування і більш пишним декоративним оздобленням.

Вакідзасі — був парою до катани або таті і мав залізко від 40 до 51 см.

Танто — короткий ніж самурая, що носиться в парі з катаною замість вакідзасі і має залізко близько 25 см.

Кайкен — короткий ніж, використовуваний в основному жінками.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]