Ковальов Микола Іванович (льотчик)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Файл:Полковник Ковальов М.І.jpg
Ковальов Микола Іванович
Народження9 травня 1917(1917-05-09)
Російська імперія
Смерть20 вересня 1994(1994-09-20) (77 років)
Київ
Національністьукраїнець
КраїнаУкраїна
ПриналежністьСРСР
Вид збройних силВПС СРСР
Рід військВинищувальная авіація
ОсвітаЛуганська школа військових льотчиків, Військово-Повітряна академія
Роки служби1936-1956
ЗванняПолковник
КомандуванняАвіаційного полка
Війни / битвиХалхин-Гол, Радянсько-финська війна, Друга Світова війна
Нагороди

Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки 

Медаль «За відвагу»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Севастополя»
Медаль «За оборону Севастополя»
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За визволення Варшави»
Медаль «За визволення Варшави»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР»
Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР»
Медаль «40 років перемоги у ВВВ»

Ковальов Микола Іванович — радянський льотчик-винищувач, ас Другої Світової війни, полковник ВПС. Заслужений військовий льотчик СРСР (1956), нагороджений чотирма Орденами Червоного Прапора, трьома Орденами Червоної Зірки, Орденом Вітчизняної війни I ступеня і багатьма бойовими медалями. На його рахунку 21 збитий ворожий літак. Почесний громадянин міста Васильків (1980)

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 9 травня 1917 року в Скотовате (зараз Верхньоторецьке Донецької області) в родині робітника Горлівського машинобудівного заводу Івана Івановича Коваля. Українець

З 1925 по 1932 рік вчився в Горлівській семирічній школі та в Ново-горлівському хіміко-технологічному робітфаку. У 1934 році поступив в Хіміко-технологічний інститут Дніпропетровська. У 1935 році був спрямований на навчання в Луганську льотну школу, яку закінчив в 1937 році. Служив молодшим льотчиком в стройових частинах Ленінградського військового округу. Освоїв техніку і тактику ведення нічного бою. У 1939 році відряджався в Монголію, де взяв участь у Боях на Халхин-Голі. В групі збив три японські винищувачі. Був нагороджений своїм першим орденом «Червоного Прапора» і медаллю «За відвагу». У 1940 році брав участь в Радянсько-фінській війні і був нагороджений орденом «Червоної Зірки». У серпні-вересні 1941 року брав участь у Іранській операціяї на півночі Ірану у складі 242 ИАП (Винищувальний Авіаційний Полк) Закавказького фронту. У 1942 році воював на Кримському фронті із завданням прикриття порту Керч і супроводи військового транспорту в Севастополь. 9 травня 1942 року при прориві німцями Кримського фронту та здачі Червоною Армією Кримського півострова капітан Ковальов на винищувачі І-153 на крилах було вивезено на Тамань два льотчики його ескадрильї Савін Л. І. та Рижий Л. К., майбутній Герой Радянського Союзу. [1]За Кримську операцію нагороджено орденом «Червоного Прапора».[2] Під час Битви за Кавказ служив у 743 ИАП у місті Грозний із завданням прикриття з повітря нафтовидобувних і нафтопереробних заводів та залізничної станції Беслан. За повітряні бої на Кавказі був нагороджений орденом «Червоної Зірки»

У 1943 році було сформовано 907-й ИАП полк ПВО особливого призначення, в якому було зараховано на посаду командира авіаескадрильї.[3] У складі 907 ИАП брав участь у Битві на Курській дузіі і командиром полку Диденко Г. В. 9 червня 1943 року був представлений до нагородження званням Героя Радянського Союзу, але командувачем фронту нагорода була замінена на орден «Червоного Прапора». Звільняв Україну та Київ від німецької окупації. [4]Після участі в Корсунь-Шевченківській операції командир 907-го авіаполку Козлов Н. А. повторно подав документи до звання Герой Радянського Союзу і знову отримав відмову з невідомих причин.

1944 року працівники звільненого Васильківського району Київської області зібрали кошти, за які було вироблено десять винищувачів Ла-5, названу Васильківська ескадрилья.[5] Майора Ковальова було призначено командиром цієї ескадрильї.[6] Васильківська ескадрилья під командуванням майора Ковальова звільняла Мінськ та Варшаву.

Закінчив Другу Світову війну в небі над Берліном із особисто збитим 21 літаком ворога: бомбардувальниками, винищувачами і літаками-розвидниками.

З 25 квітня 1980 року — Почесний громадянин міста Васильків.

Після відходу в запас за станом здоров'я у 1957 році працював на підприємствах ДОСААФ та народного господарства Орла, Вінниці та Києва.

Похований у Києві на Берковецькому кладовищі.

Список повітряних перемог

[ред. | ред. код]
№ п/п Дата перемоги Тип літака Місце перемоги
1 15.03. 1942 Ju 88 Керч
2 08.04.1942 He 111 Камиш-Бурун
3 16.04.1942 Bf 109 Керч
4 23.04.1942 Bf 109 Харджибиє
5 12.05.1942 Bf 110 Керч
6 17.07.1942 He 111 Грозний
7 17,07.1942 He 111 Грозний
8 05.11.1942 Bf 110 Грозний
9 12.12.1942 Fw 190 Орджонікідзе
10 08.05.1943 Ju 88 Щигри
11 20.05.1943 Fw 190 Курск
12 02.06.1943 Fw 190 Курск
13 02.06.1943 Ju 87 Курск
14 03.06.1943 Bf 109 Курск
15 07.11.1943 He 111 Київ
16 09.01.1944 Ju 52 Корсунь
17 14.01.1944 He 111 Корсунь
18 28.01.1944 He 111 Корсунь
19 25.05.1944 Do 215 Пинск
20 15.07.1944 Do 215 Смоленськ
21 01.09.1944 He 111 Смоленськ


Літаки, на яких воював Ковальов

[ред. | ред. код]

І-15бис

І-153

Як-1

ЛаГГ-3

Військові посади і звання

[ред. | ред. код]

1937—1939 молодший льотчик

1939—1941 командир ланки, лейтенант

1941—1942 заступник командира ескадрильї

1942—1944 командир ескадрильї, капитан

1944—1946 заступник командира полка, майор

1946—1948 штурман полка, підполковник

1953—1957 командир авіаційного полка, полковник

Родина

[ред. | ред. код]

Батько — Іван Іванович Ковальов (Коваль) 1893—1957 — майстер цеху парових котлів Горливського машинобудівного заводу.

Мати — Ковальова (Коцубанова) Мария Максимівна 1893—1964 — домогосподарка.

Брат — Ковальов Василій Иванович (1919—1943)- льотчик-винищувач, капитан. Загинув внаслідок аварії літака Bell P-39 Airacobra при перегоні трасою Алсиб в Якутії.[7][8]

Брат — Ковальов Володимир Іванович — (1926—2008) -військовий, підполковник.

Дружина — Ковальова Ольга Олексійовна (1914—2005) — домогосподарка.

Донька — Валентина Миколївна — лікар-оториноларинголог.

Примітки

[ред. | ред. код]
  • Журнал боевых действий 907 иап ОСНАЗ с описанием характерных воздушных боев днем и ночью. Период с 22.03.1943 по 09.08.1946 г.
  • Журнал боевых действий 328 иад. Период с 01.01.1944 по 31.12.1944 г.
  • Журнал боевых действий 328 иад. Период с 01.01.1945 по 31.01.1945 г.
  • Журнал боевых действий 328 иад. Период с 01.02.1945 по 28.02.1945 г.
  • Журнал боевых действий 328 иад. Период с 01.03.1945 по 31.03.1945 г.

.

Джерела та література

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Николай Ковалев; Дмитрий Горбов (2021). 9 мая (рос.) . Київ: Издательский Дом Дмитрия Бураго. ISBN 978-966-489-602-0.
  2. ↑ Быков М. Ю. Советские асы 1941-1945. — М.: Яуза: Эксмо, 2008. — С. 242. — 608 с. — ISBN 978-5-699-30919-1
  3. ↑ М. Ю. Быков. (2014). Все Асы Сталина 1936—1953 гг.. (Элитная энциклопедия ВВС) (рос.) . М.: ООО"Яуза-Пресс". ISBN ISBN 978-5-9955-0712-3.. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
  4. ↑ Анохин В. А., Быков М. Ю. (2014). Все истребительные авиаполки Сталина. Первая полная энциклопедия. —. М.: Яуза-пресс,. с. рос. ISBN 978-5-9955-0707-9.. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
  5. ↑ Стрекаль В. Васильківська Червнонозоряна. «Київська правда» 25 квітня 1982 року
  6. ↑ Вони із Васильківської авіаескадрильї."Шлях Ілліча" 16 серпня 1980 року .
  7. ↑ Ю.Семенов "Имя летчика - Василий Ковалев". "Советская Россия" №228 2.10.1987
  8. ↑ В.Рыбалов .Жизнь и смерть капитана Ковалева. "Красное Знамя" №118 1988 год
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Ковальов_Микола_Іванович_(льотчик)