Козубовський Федір Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Федір Андрійович Козубовський
Народився24 липня (5 серпня) 1895(1895-08-05)
Богушеве, Пінський повіт, Мінська губернія, Російська імперія
Помер2 вересня 1938(1938-09-02) (43 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Країна Російська імперія, СРСР СРСР
Діяльністьархеолог
Alma materСмоленський учительський інститут
Галузьархеологія
ЗакладІнститут археології НАН України
Посададиректор музеюd
ВійнаДубровицьке збройне повстання

Козубовський Федір Андрійович (5 серпня 1895, с. Богушеве — †2 вересня 1938) — український археолог. Репресований.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї селянина 5 серпня (24 липня) 1895 р. в с. Богушеве (біл. Богушава, нині село у Березовицькій сільраді Пінського району Берестейської області Білорусі).

У 1916 р. закінчив Смоленський учительський інститут. Перебував на військовій службі, з 1917 р. брав участь у політичній боротьбі на боці більшовиків. Один з організаторів Поліського збройного повстання 1918—1919 рр.. Командував 2-м Поліським комуністичним повстанським полком, який вів бої проти німецьких військ, Директорії УНР, польської армії в районі міст Сарни (нині місто Рівненської області), Пінськ (нині місто Берестейської області, Білорусь), Кобринь.

З 1921 р. працював учителем, інспектором народної освіти, директором краєзнавчого музею в м. Коростень.

Коло наукових інтересів Козубовського — первісна археологія. 1925 р. провів обстеження поселень мідної й бронзової доби та городищ і курганів періоду Київської Русі на Житомирщині.

У 1929—1932 рр. — директор Одеської обласної бібліотеки, керуючий обласного архівного управління і водночас аспірант Одеського крайового історико-археологічного музею (нині Одеський археологічний музей НАН України). Після аспірантури — на науковій роботі у Всеукраїнському археологічному комітеті.

Брав активну участь в організації і здійсненні експедиційних досліджень різноманітних археологічних пам'яток в Україні — на Чернігівщині, Черкащині, в Ольвії, на Перекопському перешийку, очолював роботи з археологічного дослідження території майбутнього підтоплення ГЕС на Південному Бузі (1930—1932).

У 1933—1934 рр. обіймав посаду вченого секретаря відділення ВУАН (нині Національна академія наук України).

У 1934—1936 рр. — директор Інституту історії матеріальної культури ВУАН.

Наприкінці квітня 1936 був заарештований за сфальсифікованим органами НКВС УРСР звинуваченням у «контрреволюційній діяльності». Поміщений у психіатричну лікарню (див. «Репресивна психіатрія»). Просив лікарів дати йому отруту. Страчений 2 вересня 1938 р.. Реабілітований 12 серпня 1958 р..

Науковий доробок

[ред. | ред. код]
  • Археологічні дослідження на території БОГЕСу 1930—1932 рр. К., 1933;
  • Експедиційні дослідження Інституту історії матеріальної культури ВУАН 1934 р. «Вісті ВУАН», 1934, № 8—9;
  • Стоянки родових громад на поліських дюнах. «Наукові записки Інституту історії матеріальної культури», 1934, № 1;
  • Нова палеолітична стоянка (Чулатове-1 Чернігівської області). Там само, 1935, № 5—6.

Джерела та література

[ред. | ред. код]