Койсанські мови
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (вересень 2015) |
Койсанські мови Khoesaan
| |
---|---|
Поширені: | пустеля Калахарі, центральна Танзанія |
Класифікація: | Койсанські мови |
Групи: | |
ISO 639-2 and 639-5: | khi |
Койса́нські мо́ви (від нама khoi «людина» і san «бушмен») — умовна назва автохтонних, які не належать до банту, мов півдня Африки і двох ізольованих мов Танзанії (сандаве і хадза). Найхарактернішою особливістю цих мов є використання клацальних приголосних (клікса) як повноцінних фонем. Це явище унікальне і не зустрічається в більшості інших мов світу, за винятком деяких сусідніх мов банту, кушитської мови дахало і ритуальної австралійської мови дамін.
Чимало койсанських мов перебувають під загрозою зникнення, а деякі з них вже вимерли. Оцінюється, що загальна кількість мовців цих мов становить близько 370 тисяч осіб. Головна область їх поширення зосереджена навколо пустелі Калахарі.
Досить довго койсанські мови відповідно до народів, які на них говорять, ділилися на бушменські і готтентотські мови. Різкої різниці в способі життя цих народів, яка підкріплюється деякими типологічними характеристиками (наявність іменних категорій роду у готтентотів), було достатньо, щоб не помічати між цими мовами нічого спільного. На додаток, готтентотські мови намагалися об'єднати з іншими «гендерними» мовами Африки (в рамках хамітської гіпотези).
Сам термін «койсан» (нама khoi «людина» і san «бушмен») був запропонований в 1928 році етнографом Л. Шульце для позначення загального расового типу цих народів. Лише в 1963 році у Ґрінберґ пов'язав з цим терміном запропоновану ним раніше макросім'ю (яку він сам спочатку називав «Click languages»)[1]. Як обґрунтування цієї гіпотези Грінберг вказав на деякі типологічні подібності та лексичні паралелі, а головне — на наявність в цих мовах клацальних приголосних (кліків).
Вчені підтвердили давню ізоляцію народів койсан від решти людства і виявили серед них групи, які живуть порізно протягом 30000 років. Результати досліджень опубліковані у двох роботах, що вийшли в журналах Science і Nature Communications[2]
Свою макросім'ю Грінберг розділив на хадза, сандаве та південно-африкансько-койсанські (ПАК), а останні на північну, південну і центральні гілки. Доказ спорідненості ПАК з двома ізолятами виглядає зараз досить проблематичним, спорідненість мов усередині кожної з трьох гілок (за винятком ізоляту кваді) ні в кого не викликає сумнівів. Найактуальнішим за останні півстоліття залишалося питання споріднені між цими трьома гілками.
У дослідженні С. Г. Старостіна[3] підтверджується спорідненість всередині трьох класичних гілок (з включенням мови ч'оан до північно-койсанських мов), по-друге, постулюється й обґрунтовується спорідненість північно- і південнокойсанських мов (див. сім'я жу-к'ві), по-третє, обґрунтовується можливість спорідненості мов жу-к'ві й центрально-койсанських, більш віддаленого, ніж, скажімо, для мов індоєвропейської сім'ї, але все ж досяжного (койсанська макросім'я). Правда, не всі фахівці з койсанських мов приймають цю реконструкцію.
Однак у монографії 2013 Г. С. Старостін прийшов до висновків, що по лексикостатистичних даних (аналіз 50-слівного списку базової лексики) з достовірністю можна говорити лише про спорідненість у рамках окремих груп койсанських мов: групи жу-хоан; південнокойсанської групи; групи кхой-кваді (тобто центральнокойсанських мов з додаванням мови кваді); мови хадза і сандаве класифікуються окремо. Сходження ж між цими групами незначні (не перевищують 10-12 % 50-слівного списку) і вказують на відсутність будь-якої близької спорідненості й необхідність подальших досліджень для демонстрації далекої спорідненості[4].
Нині відомі койсанські мови діляться на 3 сім'ї (дві з яких, можливо, об'єднуються в одну) і 3 ізольовані мови[5]. Для зручності після назв мов наведено їх англійські відповідники.
- Гілка кхойкхой (готтентотські) — народи нама, хайл'ом і дамара
- Гілка чу-кхве (калахарська, центрально-бушменська; Tshu-Khwe) — Ботсвана, Намібія (45 тис.): північний схід пустелі Калахарі
- група кхое (11 тис.)
- Мова кхое (Kxoe) (7 тис.)
- Мова л'ані-Бугу (Ani-Buga) (4 тис.)
- Група наро-л'гана (14 тис.)
- Мова наро (Naro)
- Мова л'гана-ц'гві (Gana-|Gui) (4,5 тис.)
- Східнокхойська група (15,35 тис.)
- Мова Шуа (Shua) (6 тис.)
- Мова ЧВА (Tshwa) (9,3 тис.)
- група кхое (11 тис.)
(JU-! WI); єдність даної сім'ї не є загальновизнаною; включає 2 родини:
- Гілка жу (к'хунг; Ju) — на південному сході Анголи, півночі Намібії й заході Ботсвани (45 тис.)
- Мова північний к'хунг (! 'O-! Xung) (12,5 тис.)
- Мова центральний к'хунг (C.! Xung) (6,9 тис.)
- Мова південно-східний к'хунг (ju|'hoan) (25-30 тис.) — у тому числі діалекти жуц'оан і л'хаул'е
- Мова кунг-Екоком (Ekoka! Kung, Western !Xuun) — в Намібії та Анголі
- Мова Маліга (Maligo) (2.2 тис.)
- Мова к'хунг дюни Мангеттена (Mangetti Dune! Xung) (500) — у населених пунктах дюни Мангеттена й Омтаку (Намібія)
- Васекела-бушменський мова (Секела;! 'O-! Khung) (61,3 тис.) — Захід смуги Капріві
- Мову ч'кхао-л'ае (ч'кхаул'ейн; ǂKx'ao-ǁ'ae, ǂKx'auǁ'ein) (7 тис.) — у Ботсвані та Намібії
- (†) старохайл'омскій мова (Old Hai || om) — мова групи хайл'ом, нині говорять на особливому діалекті мови нама
- (†) овамбо-бушменська мова (кеди-чвагга; Kedi-Chwagga) — перейшли на мову овамбо (банту)
- Моногрупа ч'оан (ǂHoã) — на півдні центральної Ботсвани (200 осіб). Іноді вважається ізолятом
- Гілка та (Taa,! Xóõ) — на сході Намібії й заході Ботсвани (4,2 тис.)
- Група к'ві (! Kwi) — ПАР, Намібія
- Мова нц'у (N|u) — єдина жива мова цієї групи (близько 8 осіб мовців); вкл. ч'хомані (ǂKhomani) і л'н-к'е (|| Ng-! ke)
- Мова ц'ауні-Хатія (†;|'Auni-Xatia)
- Мова ч'ункве (†; ǂUnkwe)
- Мова л'хау (†; || Kxau)
- Мова цхам (†;|Xam)
- Мова л'ул'е (†; || Ku || e)
- Мова сіро (†; Seroa)
- Мова к'ган-к'не (†;! Gã! Ne)
- Мова л'хегві (†; || Xegwi)
- Мова кваді — вимерла (в XX століття), ізолят південного заходу Анголи
- Мова сандаве — ізольована мова Танзанії (60 тис.)
- Мова хадза — ізольована мова Танзанії (800 осіб.)
Останні дві мови поширені далеко на північному сході, в Танзанії, і з койсанських мов їх зближують лише тому, що в них є клікса і вони не входять ні в яку іншу відому сім'ю.
- ↑ Greenberg 1950; 1 963
- ↑ Генетики підтвердили унікальність носіїв койсанських мов. Архів оригіналу за 5 Березня 2016. Процитовано 1 Вересня 2015.
- ↑ Starostin 2003
- ↑ Старостін Г. С. Мови Африки. Т. 1: Методологія. Койсанських мови. М., 2013. С. 472—473
- ↑ Класифікація і назви дано за статтею Громової (2009).
- Громова Н. В. Койсанские языки // Большая российская энциклопедия. Т. 14. М.: Изд-во «БРЭ», 2009.
- Охотина Н. В. Койсанские языки // Лингвистический энциклопедический словарь. — М. : СЭ, 1990. — С. 230—231.
- Старостин Г. С. Некоторые аспекты исторического развития кликсов в койсанских языках // М., РГГУ, Аспекты компаративистики, вып. 1, 2005.
- Güldemann, Tom; Vossen, Rainer. Khoisan // Bernd Heine and Derek Nurse (eds.). African languages: an introduction. Cambridge: Cambridge University Press, 2000. pp. 99–122.
- Maho J. F. Khoesaan language and ethnic names. Compiled by Jouni Maho, 1994-97 [update: July 2003].
- Starostin G. A lexicostatistical approach towards reconstructing Proto-Khoisan [Архівовано 14 Квітня 2021 у Wayback Machine.] // Mother Tongue, vol. VIII, 2003.
- Khoisan Bibliography (from EBALL), by Jouni Filip Maho with the assistance of Bonny Sands, 2001—2004
- Khoesaanyms bibliography by J. Maho
- Генетики виявили в Південній Африці найдревніші племена на Землі [Архівовано 25 Квітня 2017 у Wayback Machine.]
- Клацальні койсанські мови – відгомін мовлення прадавніх людей [Архівовано 18 Серпня 2020 у Wayback Machine.]