Копиленко Олександр Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Іванович Копиленко
Oleksander Kopylenko.png
Олександр Копиленко у 1928 році
Народився 1 серпня 1900(1900-08-01)
Костянтиноград, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 1 грудня 1958(1958-12-01) (58 років)
Київ, Київська область, УРСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Громадянство УНР, СРСР
Діяльність письменник, педагог, критик
Alma mater Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Мова творів українська
Жанр оповідання
Автограф Oleksander Kopylenko Signature.png

Олекса́ндр Іва́нович Копиле́нко (1 серпня 1900, Костянтиноград — 1 грудня 1958, Київ) — вояк Армії УНР, український письменник, дитячий письменник, педагог, критик.

Життєпис[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка О. Копиленку на будинку письменників Роліт у Києві
Надгробок О. Копиленка на Байковому цвинтарі в Києві

Народився 1 серпня 1900 року в місті Костянтиноград у сім'ї залізничника (з 1922 — Красноград) Полтавської губернії.

Тут у 1912 році вступає до Красноградської вчительської семінарії і в 1916 році закінчує круглим відмінником природничий факультет.

У 1925 році закінчив біологічний факультет Харківського інституту народної освіти.

  • 1922 рік — перше оповідання: «Там мабуть край»
  • 1923 рік — виходить перша збірка «Кара-круча»
  • 1926 рік — оповідання для дітей «Сенчині пригоди»

Ярослав Тинченко:

В останні роки чомусь сором'язливо замовчують про те, що весь цвіт письменників і поетів УРСР у роки громадянської війни бився під українськими прапорами зі зброєю в руках проти більшовиків. Петлюрівськими офіцерами були Петро Панч та Андрій Головко, лихими юнаками (юнкерами) — Володимир Сосюра і Борис Антоненко-Давидович, добровольцями-кавалеристами — Олександр Копиленко та навіть 16-річний Юрій Яновський. Держчиновниками УНР — Павло Губенко (Остап Вишня), Павло Тичина, Юрій Смолич … Частина з них на початку 1920 року опинилися в лавах боротьбистів і разом з ними перейшли до більшовиків. Але декого, наприклад Остапа Вишню і, за деякими даними, Юрія Яновського, червоні взяли в полон. Але петлюрівська закваска в них залишилася назавжди.
[джерело?]

Протягом 20-х років публікуються перші книги Копиленка «Кара-Круча», «Буйний хміль», «Іменем українського народу», які за короткий час кілька разів перевидавались.

Копиленко член літературних об'єднань «Плуг», потім «Гарт», ВАПЛІТЕ, «Пролітфронту», виконував обов'язки редактора журналу «Всесвіт», входив до складу редколегії журналу «Соціалістична борозна», співробітничав у товаристві кінорежисерів, літераторів та сценаристів, яке скорочено називалось «Кореліс».

Цькування та репресії  українських письменників, що завдали нищівного удару по українській культурі, примусили деяких відомих письменників, у тому числі і О. Копиленка, до тяжкого вибору. 1929 р. разом з П. Панчем, Ю. Яновським, Остапом Вишнею, Ю. Смоличем та О. Донченком він  підписує лист — звернення  до радянського уряду і всього українського народу з вимогою покарати ворогів.

1934 року Олександр Копиленко видав збірку оповідань для дітей «В лісі», у якій були цікаві спостереження за природою, життям птахів та звірів. Відтоді і до кінця свого життя він немовби дописував цю книгу. У подальшому під назвою «Як вони поживають» вона отримала популярність серед читачів, неодноразово перевидавалася.

З 1934 року жив у Києві в будинку письменників Роліт. З Києвом пов'язані дія дилогії, що принесла письменнику популярність — романів «Дуже добре» (1936) та «Десятикласники» (1938).

Аркадій Любченко:

Рівно рік тому... перший день офіційної евакуації, хоч від сусідів приховували цю справу... Бачу - стоїть автобус у під'їзді, а туди вантажать величезні валізки та вузли... а там Копиленко пре колосального клунка, загорнутого у килим... Він преться до автобуса, пре поперед себе клунка, а там у середині аж сидить Смілянська з дитиною, ще хтось з жінок з дітьми. І він просить їх негайно вийти, дати місце клункові...[1].

Помер 1 грудня 1958 року в Києві. Похований на Байковому цвинтарі.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Про письменника знято фільм «Олександр Копиленко» (1972, редактор М. Костогриз).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. А. Любченко. Щоденник. Торонто, 1951 р. Запис від 1 липня 1942 р.

Література[ред. | ред. код]

  • Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 121, 272.
  • Жадько В. О. Український некрополь. — К., 2005. — С. 203.

Посилання[ред. | ред. код]