Користувач:Kammerer55/Чернетка/Історія місцевого самоврядування в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Місцеве самоврядування в Україні має давню історію і досить міцні традиції.[1]

Додержавні часи

[ред. | ред. код]

Традиції місцевого самоврядування в Україні сягають своїми коренями в глибину століть, до громад стародавніх слов’ян. Візантійський історик Прокопій твердив, що слов’яни з найдавніших часів живуть в умовах народоправства, вирішуючи питання на загальних зібраннях. Він залишив нам опис таких зібрань у склавінів і антів, з якого видно, що кожна громада вирішувала свої справи самостійно, на власний розсуд:[2]

Народами Склавинами і Антами не править один муж, але з давніх часів живуть так, що порядкує громада, і для того всі справи, чи щасливі чи лихі, ідуть до громади…

— Прокопій, Історія про війни Візантії з Персами, Вандалами та Остготами, ІІ.пол. VI ст.[3]

Михайло Грушевський також пише про те, що із розширенням і розбиттям родів давніх українців, кровні зв'язки ослаблювалися, і більшого значення стало набувати сусідство. Сім'ї, що мешкали разом, вирішували спільні питання за допомогою рад старійшин, так званих «віче».[2]

Але ті широкі роди розбили ся, ослабли старі звязки, і на місце кровного споріднення все більше значіння стало здобувати сусїдство, близькість не походження, а мешкання. Сїмї, які мешкали разом, хоч би були й не одного роду, не одного походження, порішували і вели всякі справи, що займали всю околицю, за спільною радою „віча“ „старцїв“, себ то старших з усїх сїмей.

— Михайло Грушевський, Ілюстрована історія України[4]

Для захисту від ворогів, різні села об'єднувалися і будували «городи», де ховалися разом із майном у випадку небезпеки. Навколо деяких з городів виростали постійні поселення, «остроги», у яких оселялися купці, старшини і заможніші люди. Такі городи ставали центрами прийняття рішень, яким слідували сусідні сіла, чиє населення приймало загальну назву за іменем городу.[5]

…город ставав головою більшої околиці: як він рішав, так робили сусїднї села, й імя його приймала сусїдня людність. Так на місцї старих Дулїбів виступають пізнїйше Бужане і Волиняне, звані так від городів Бужська і Волиня; Чернигівцї й Переяславцї на старій землї Сїверській; Турівцї й Пиняне в землї Дреговичів.

— Михайло Грушевський, Ілюстрована історія України[5]

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Клімова, 2004, с. 80.
  2. ↑ а б Руденко та ін., 2016, с. 16.
  3. ↑ Руденко та ін., 2016, с. 19.
  4. ↑ Грушевський (ілюстр.), 1990, с. 44.
  5. ↑ а б Грушевський (ілюстр.), 1990, с. 45.

Література

[ред. | ред. код]
  • Клімова, Г. П. (2004). Місцеве самоврядування в Україні: історія і сучасність (PDF). Державне будівництво та місцеве самоврядування. Випуск 8 ’ 2004: с. 80-89. {{cite journal}}: |pages= має зайвий текст (довідка)
  • Утвенко, В. В. (2017). Теорія та історія місцевого самоврядування: Навчальний посібник (PDF). Київ: ДП «Видавничий дім «Персонал». ISBN 978-617-02-0180-5.
  • Руденко, О. М.; Козюра, І. В.; Ткаленко, Н. В.; Маргасова, В. Г. (2016). Історія та теорія місцевого самоврядування: навчальний посібник (PDF). Київ: Кондор-Видавництво. ISBN 978-617-7458-10-3.
  • Січинський, Володимир (1991). Чужинці про Україну. Львів: Світ. ISBN 5-7707-1657-6.
  • Субтельний О. Україна: історія / пер. з англ. Ю. Шевчук ; вст. ст. С. В. Кульчицького. — К. : Либідь, 1991. — 512 с. — ISBN 5-325-00090-X.
  • Грушевський М. С. Історія України-Руси в 11 томах, 12 книгах / Редколегія : П. С. Сохань (голова) та ін. — репринтне видання. — К. : Наукова думка, 1991—1998. — (Пам'ятки історичної думки України) — ISBN 5-12-002468-8.
  • Грушевський М. С. Ілюстрована історія України. — Репр. відтворення вид. 1913 р. — К., 1990. — ISBN 5-88490-021-X.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:Kammerer55/Чернетка/Історія_місцевого_самоврядування_в_Україні&oldid=32883163