Орест Субтельний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Орест Субтельний
Orest Subtelnyj.jpg
Народився 17 травня 1941(1941-05-17)
Краків, тепер Польща
Помер 24 липня 2016(2016-07-24) (75 років)
Торонто, Канада
Поховання Торонто
Країна Канада Канада
Національність українець
Діяльність історик
Alma mater Темпльський університет, Гарвардський університет
Галузь історик
Заклад Гарвардський університет, Гамільтонський університет, Йоркський університет
Звання професор, академік
Ступінь Доктор філософії та історії
Науковий керівник Омелян Пріцак
Членство НАН України
Відомий завдяки: історик, автор книги «Україна: Історія»
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
член НАН України, почесний доктор Дипломатичної академії України при МЗС України
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

О́рест Миросла́вович Субте́льний (англ. Orest Subtelny; 17 травня 1941, Краків, Генеральна губернія, Третій Райх — 24 липня 2016, Торонто, Канада) — канадський історик українського походження. Доктор філософії, з 1982 року — професор кафедри історії та політичних наук Йоркського університету, Торонто, Онтаріо.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 17 травня 1941 у Кракові (теперішня Польща).[1][2]

Ще студентом у 60-х роках відвідав Україну, про яку з любов'ю розповідав на пластових ватрах, зокрема в таборі «Вовча тропа» (США). Був пластуном (курінь Ватага Бурлаків)[3].

1965-го закінчив Темпльський університет у Філадельфії. Також навчався у Віденському та Гамбурзькому університетах. Ступінь доктора філософії здобув 1973 року у Гарвардському університеті, захистивши дисертацію «Неохочі союзники: Пилип Орлик та його стосунки з Кримським ханством і Османською імперією. 1708—1742» під керівництвом Омеляна Пріцака[4], а двома іншими промоторами були Олександр Оглоблин та Анджей Ґєровський[5]. Викладацьку кар'єру розпочав на історичному факультеті Гарвардського університету (1973—1975), продовжив у Гамільтонському університеті в Нью-Йорку (1976—1981) й у Йоркському університеті (Канада, з 1982 р. професор історії та політології), де викладав[6].

1975-го за допомогою Української вільної академії наук (УВАН) опублікував працю «Листи Івана Мазепи». У видавництві Колумбійського університету 1981 надрукував монографію «Мазепинці: український сепаратизм XVIII ст.». 1985-го вийшла друком монографія «Проблема панування у Східній Європі: місцева знать та іноземний абсолютизм. 1500—1715».

1992-го Ореста Субтельного було обрано закордонним членом НАН України, 22 грудня 2006 присвоєно звання Почесного доктора Дипломатичної академії України при МЗС України.[6][7]

Найбільше визнання Орестові Субтельному принесла праця «Україна: Історія», (1988). Українською мовою книгу було перекладено українським мовознавцем, який працював у Гарвардському університеті, Юрієм Шевчуком і опубліковано 1991; вона витримала кількаразове перевидання.

Орест Субтельний пішов із життя 24 липня 2016 року в 75-річному віці[8]. Похований у Торонто у Канаді[9].

Ukraine: A History. (Україна: Історія)[ред. | ред. код]

Див. також: Україна: Історія

У 1988 році видавництвом Торонтського університету вперше була опублікована книга вченого «Ukraine: A History» (Україна: Історія), яку досі вважають одним із кращих посібників з історії України. «Ukraine: A History» була визнана однією з найбільш впливових і важливих книг, які були опубліковані Університетом Торонто за 100 років його існування.[10] Ще більший вплив книга справила в Україні. Наприкінці існування Радянського Союзу праця викликала величезний ажіотаж і стала настільною для багатьох українців. Вона висвітлювала саме ті моменти української історії, які навмисно приховували радянські історики.[11]. Це спричинило ефект національного піднесення. Ідея об'єктивності історії та національного відродження стали одним з важливих каталізаторів, які рухали українцями на шляху до здобуття незалежності.[12] Таким чином книга «Україна: Історія» відіграла роль головного підручника історії для покоління, яке пережило падіння комуністичної системи і розпад СРСР.[13]

Книгу перекладено німецькою, російською, китайською, болгарською і словацькою мовами.[14]

Підготовка книги[ред. | ред. код]

Задум написати синтезу історії України виник в Ореста Субтельного в 1985 році, коли він ще навчався в аспірантурі. За словами історика, головним стимулом до реалізації цього задуму стало народження сина вченого Олександра. Свою працю вчений вирішив присвятити українцям, які виїхали з Батьківщини, але ніколи її не забували.[15]

Попри те що дослідник працював передовсім у бібліотеках і архівах за океаном, його важко звинуватити в обмеженості використаної джерельної бази. У ті роки емігрантським історикам була доступна майже вся література, що видавали в СРСР: журнали, книжки, газети. Крім того, у розпорядженні заокеанських істориків був великий архів спогадів людей, що виростали в Радянському Союзі, а потім емігрували, а також архів української діаспори. Тому джерел було достатньо. Крім того, Орест Субтельний неодноразово приїжджав в Україну. Пощастило молодому досліднику також і з вчителями, і наставниками. Серед них були першокласні українські історики: Олександр Оглоблин, Іван Лисяк-Рудницький та Омелян Пріцак.[15]

Поява книги в Україні[ред. | ред. код]

Влітку 1991 році Орест Субтельний планував опублікувати свою книгу українською, проте в СРСР почався серпневий путч, і видавці сказали: «Тікайте зі своєю книгою назад до Канади». Проте історик вирішив залишитись. За три дні видавці прийшли і сказали: «Давайте вашу книжку, ми її надрукуємо». Таким чином у перші місяці своєї незалежності Україна побачила нову «Історію України» написану Орестом Субтельним.[15]

Інші важливі праці[ред. | ред. код]

Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVIII ст.[ред. | ред. код]

Праця під назвою «The Mazepists: Ukrainian separatism in the early eighteenth century» вийшла в 1981 і була перекладена українською в 1994 році. В ній автор спробував проаналізувати явище появи сепаратистських настроїв у підмосковській частині України. Особливу увагу звернено на дослідженні умов, у яких опинилася перша українська політична еміграція. Композиційно праця складається із трьох частин: перша описує передумови і перебіг повстання Мазепи, друга — бендерський період еміграції та спроби пошуку союзу із Туреччиною і Кримським Ханатом, третя — період важких і безуспішних пошуків союзників Пилипом Орликом і його прибічниками.

У праці автор наводить цікаві паралелі між сепаратизмом початку ХVIII i початком ХХ ст. на підросійській частині українських земель. Але разом із тим наголошує, що на відміну від українських націоналістів ХХ ст., які у своїй діяльності опиралися на високий рівень національної свідомості і ставили за мету створення незалежної національної держави, мазепинці не мислили такими модерними поняттями, як національна дер­жава. Для них політичні відносини означали насамперед відносини між сувереном і знаттю, що панувала в певній країні.[16]

Оцінка спадщини[ред. | ред. код]

Марта Дичок, професор університету Західного Онтаріо: «Орест Субтельний зробив вплив на два світи: на молоду державу українську, але так само важливо, що він зробив вплив і на англомовний світ. Бо він написав першу англомовну читабельну історію України. І це стало підручником одразу, і по сьогоднішній день це залишається вагомою книжкою.»[17]

Цитати вченого[ред. | ред. код]

«В Росії дуже сильне імперське мислення. Вони 10 років були у прострації, і на якийсь час у мене склалося враження, що вони від того відійдуть. Тепер, із Путіним і нафтою, вони повертаються до старого».[18]

Спогади про Ореста Субтельного[ред. | ред. код]

Михайло Слабошпицький: «Це був милий та інтелігентний чоловік. Виглядав молодшим за свій вік. Статура — легкоатлета, адже любив грати у футбол, Орест ніколи нікого не перебивав. Не сперечався. Якщо був не згодний, промовчував або говорив: „Я дивлюся трішки інакше“ чи „Можна на це подивитися з іншого боку“. Про свої особисті проблеми не розповідав. Не любив чаркування, посиденьки.

Завжди був зі смаком вбраний — ніби на прийом до королеви йде. Фулярову хустку мав на шиї, чи серветку в нагрудній кишені під колір краватки»[19].

Літературознавець Микола ­Жулинський: «Орест турбувався, щоб насамперед праця („Україна: Історія“) вийшла англійською. ­Хотів донести правду до іноземного читача. Бо тоді, напередодні ­незалежності, світу відкривалася Україна. В Україні про книжку Субтельного говорили всі. Він став символом історичної правди.»[19].

Відзнаки[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У Києві існує вулиця Ореста Субтельного[21].

Твори[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ некрологи Ореста Субтельного
  2. ↑ Subtelny, Orest. www.encyclopediaofukraine.com (англійською). Процитовано 16 травня 2021. 
  3. ↑ пл.сен. Юрій Леськів, СМ. Спогади про зустрічі з Орестом Субтельним//Український Пласт. Офіційна сторінка Конфедерації Українських Пластових Організацій, 6 березня, 2020
  4. ↑ Андрій Портнов. Омелян Пріцак – історик модерної України.//Україна модерна. — 12 (1). — Київ-Львів: Критика, 2007. — С. 137-148.
  5. ↑ Омелян Пріцак. Мій шлях історика.//Історіософія та історіографія Михайла Грушевського. — Київ-Кембрідж, 1991. — С. 77.
  6. ↑ а б Орест Субтельний — Дипломатична академія України. Архів оригіналу за 24 лютого 2011. Процитовано 23 грудня 2008. 
  7. ↑ Історик помер, «Історія» — живе. Урядовий Кур’єр. Процитовано 16 травня 2021. 
  8. ↑ Помер український історик Орест Субтельний. ukranews.com. Українські новини. 26 липня 2016. 
  9. ↑ Пішов з життя видатний історик Орест Субтельний. Громадське радіо. 25 липня 2016. Процитовано 2 березня 2017. 
  10. ↑ Помер видатний історик Орест Субтельний. Біографія. 
  11. ↑ Петро Яковенко. Історія, яку ми не знаємо: Орест Субтельний. Україна. Історія. К.: Либідь, 1993. (Рецензія на 3 видання ). Віче, 1994, № 3, ст. 151–154
  12. ↑ Владислав Мальчевский. Орест Субтельный – легенда украинской истории. 
  13. ↑ In Memoriam: ОРЕСТ СУБТЕЛЬНИЙ. 
  14. ↑ Катерина Котвіцька. Історії Ореста Субтельного. 
  15. ↑ а б в Орест Субтельний: «В Україні дуже привабливі люди і природа. Чого не скажеш про владу». Архів оригіналу за 2 квітня 2018. 
  16. ↑ Субтельний, Орест. Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVIII ст. / Пер. з англ. В. Кулика.— К.: Либідь, 1994.— 240 с. 
  17. ↑ Тетяна Трощинська. До появи книжки Субтельного історію України викладали з російських підручників. 
  18. ↑ За що українцям варто подякувати Субтельному. 
  19. ↑ а б Вікторія ТОПАЛА. Історію України Ореста Субтельного переклали китайською мовою. 
  20. ↑ Указ Президента України від 15 серпня 2001 року № 639/2001 «Про відзначення державними нагородами України іноземних громадян українського походження»
  21. ↑ Рішення Київської міської ради від 19 квітня 2018 року № 489/4553 «Про найменування нових вулиць в Оболонському районі міста Києва» // Хрещатик. — 2018. — № 55 (5106). — 23 травня. — С. 3–4. [Архівовано з першоджерела 26 серпня 2019.]

Джерела[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Орест Субтельний

Некрологи[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • Субтельний Орест Мирославович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.223-225


1981 — Барка · 1982 — Стус, Субтельний · 1983 — Андієвська, Гордон · 1984 — Коломиєць, Ласло-Куцюк · 1985 — Лавріненко, Сондерс · 1986 — Лівицька-Холодна, Кравченко · 1987 — Плющ, Конквест · 1988 — Костюк, Шевельов, Химка · 1989 — Костенко, Богачевська-Хом'як · 1990 — Шевчук, Дзюба · 1991 — Драч, Бжезинський · 1992 — Дрозд, Брайчевський, Літературна Україна · 1993 — Вінграновський, Дашкевич, Жулинський · 1994 — Гуцало, Апанович · 1995 — Федорів, Брюховецький, Коцюбинська · 1996 — Мушкетик, Логвин, Боцюрків · 1997 — Калинець, Степовик · 1998 — Луцький, Барабаш · 1999 — Шевченко · 2000 — Бадзьо  · 2001 — Шпорлюк, Хемм, Андрухович · 2002 — Ісаєвич, Гусейнов, Шаповал · 2003 — Іваничук, Рябчук · 2004 — Павличко, Содомора · 2006 — Ґудзяк · 2007 — Грицак · 2008 — Джуль, Грабович · 2009 — Забужко, Винар · 2010 — Бердиховська, Гнатюк · 2011 — Кульчицький, Ґраціозі · 2012 — Сисин, Когут · 2013 — Фінберг · 2014 — Снайдер · 2015 — Плохій · 2016 — Прах · 2017 — Епплбом · 2018 — Щербак · 2019 — Мотиль · 2020 — Свобода
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Орест_Субтельний&oldid=35570743