Гінкго дволопатеве

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гінкго дволопатеве
Час існування: Еоцен — сучасність[1]
GINKGOBAUM-2.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Ginkgophyta
Клас: Ginkgoopsida
Родина: Гінкгові (Ginkgoaceae)
Рід: Гінкго (Ginkgo)
Вид: G. biloba
Біноміальна назва
Ginkgo biloba
L., 1771
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Ginkgo
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Ginkgo biloba
EOL logo.svg EOL: 1156278
IPNI: 262125
ITIS logo.svg ITIS: 183269
IUCN logo.svg МСОП: 32353
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 3311
The Plant List: kew-334053

Гінкго, гінкго дволопатеве (Ginkgo biloba) — реліктова рослина, єдиний сучасний вид роду Гінкго, що є єдиним представником родини Гінкгові, яка, в свою чергу, є єдиною у класі Ginkgoopsida. Викопних видів у родині відомо близько 18[3].

Еволюційна історія[ред.ред. код]

Скам'яніле листя Ginkgo sp., Англія, Йоркшир.

За своїми морфологічними ознаками це дерево — одне з найбільш архаїчних дерев нашої планети, що збереглося до наших днів. Виникло від первісних голонасінних дерев приблизно 300 млн років тому. Гінкго — єдиний нині живий представник «перехідної ланки» між папоротями й хвойними, якщо проаналізувати і порівняти певні ознаки будови репродуктивних органів. Кілька молекулярних досліджень вказують на те, що найближчими родичами гінкго серед сучасних рослин є саговникоподібні, хоча станом на 2016 це питання залишається дискусійним[4]. Найдавніші зі знайдених викопних решток належать до пермського періоду палеозойської ери (близько 286–245 млн років тому). На той час існували принаймні два види гінкго. У середньому юрському періоді (187–163 млн років тому) було 5 — 6 видів, а найбільше поширення вони мали в крейдяному періоді мезозойської ери (144 — 66,4 млн років тому) — не менше 11 видів гінкго, які росли в Азії, Європі та Північній Америці й навіть у Гренландії. Процвітанню гінкго сприяли існуючі тоді на Землі гігантські рептилії і динозаври, які сприяли поширенню насіння цих рослин.[3]

До четвертинного періоду (1,6 млн років тому) з усіх видів залишився тільки один вид. Приблизно 7 млн років тому гінкго зникло у Північній Америці, дещо пізніше — 2,5 млн років тому — в Європі.

Поширення[ред.ред. код]

У природі гінкго збереглося лише в Китаї, але завдяки людині останнім часом поширилося багатьма країнами як декоративний вид. В Україні воно вперше з'явилося у 1818 році у Нікітському ботанічному саду в Ялті. Крім того, його можна зустріти у містечку Гоща Рівненської області[5], у містах Ужгороді і Мукачевому Закарпатської області, в Краснокутському дендрологічному парку[6], в містечку Коломиї Івано-Франківської області та в містах Донецьку, Львові, Сквирі Київської області, у місті Корсунь-Шевченківський, с.Михайлівка Дунаєвецького р-ну Хмельницької обл., Черкаська область, в Одесі, а також у Києві. Відступаючи з Києва у 1943 р., німці, серед інших трофеїв, вивезли з ботанічного саду жіночий екземпляр гінкго дволопатевого, що на десятиліття загальмувало розмноження в Києві цих реліктових дерев.[7]. В Харкові існує ботанічна пам’ятка природи з цими деревами. Сьогодні гінкго настільки поширилось у культурі, що важче знайти місцевість, де його нема, аніж де воно є.

Гінкго дволопатеве, незважаючи на масове поширення, все ще вважається пам'яткою природи світового значення і занесене до Червоної книги МСОП як вид, що перебуває під загрозою вимирання.

Історія розповсюдження[ред.ред. код]

Ginkgo biloba з книги Flora Japonica, Sectio Prima, 1870

Гінкго вважалось вимерлим до 1691 р., доки його не виявили в Японії. Релікт знайшов у м. Наґасакі лікар голландського посольства Кемпфер. Виявилося, що в Китаї з давніх часів гінкго вирощували біля храмів як декоративну і лікарську рослину. Пізніше з Китаю насіння дерева потрапили до Японії і Кореї. Кемпферу гінкго зобов'язане своєю назвою. «Ґін» в перекладі з японської — срібло. Плід гінкго чимось нагадує абрикосу. Тому Кемпфер назвав знайдене ним дерево «сріблястою абрикосою» — «гінкго», запозичивши його з жаргону японських торговців насінням дерева. Пізніше Карл Лінней заносить цю назву до наукової класифікації. Кемпфер привіз насіння рослини до Голландії, і в ботанічному саду міста Утрехта з них виросло перше в Європі дерево гінкго. З 1754 р. гінкго культивується в Королівських ботанічних садах в К'ю у Великобританії. Перше насіння було доставлене туди з Японії. Саме з цього саду ведуть своє походження практично всі європейські дерева гінкго. З 1784 дерева гінкго ростуть у ботанічному саду Вільгельма Гамільтона поблизу Філадельфії в США.[3]

Опис[ред.ред. код]

Гінкго — це єдине унікальне дерево, що являє собою один вид, один у роді, який у свою чергу є одним у родині. Рослина є реліктовою та ендемічною. Рослина роздільностатева.

Дерево має конусоподібний брунатно-сірий стовбур, довгі вигнуті гілки. Стовбур гінкго в основному складається з деревини і нагадує за будовою стовбури сучасних хвойних, але, на відміну від них, не має смоляних ходів у деревині і не утворює смоли. Гінкго має дуже просту судинну систему: головна судина ділиться на дві. Така будова судин характерна лише для гінкго. Листки світло-зелені, (у молодому віці восьмилопатеві, потім лопаті зростаються, і їх залишається всього дві) з оригінальним жилкуванням — жилки віялом розходяться від черешка. Розмножується насінням та вегетативно за допомогою живцювання. Найкраще проводити живцювання навесні до розпускання листя в утеплених парниках.

Чоловічі мікроспорангії
Жіночі зачатки

У 1986 р. ботанік Хіразе дослідив процес запилення гінкго. Чоловічі дерева «цвітуть» у середині травня, їх пилок потрапляє на насінний зачаток жіночих рослин і проростає в пилкову трубку з двома сперматозоїдами. Але запліднення насіння бруньки одним із сперматозоїдів проходить лише пізньої осені, і вже в насіннєплоді, який упав на землю. Це єдине у світі дерево, яке запліднюється під час падіння плодів. Також гінкго — перша голонасінна рослина, у якої були виявлені рухливі сперматозоїди. При заплідненні в яйцеклітину проникає тільки головка спермія. В результаті злиття ядер сперматозоїда і яйцеклітини утворюється диплоїдний набір хромосом (n = 24). Після цього розвивається жовте, схоже на сливу насіння довжиною близько 2,5 см. Зовні плід оточений товстою соковитою м'ясистою оболонкою. Неприємний аромат оболонки плодів пояснюється присутністю великої кількості масляної кислоти. Плід — кістянка.

Опалі плоди швидко згнивають, сповнюючи повітря їдким запахом. Через це жіночі рослини не використовують для культурних насаджень. Але в Кореї, Японії та Китаї жіночі дерева навпаки вважаються кращими, тому що вони дають їстівні плоди.[7]

Рослина досягає зрілості і починає плодоносити у 25 — 30 років, до того часу важко визначити її стать. Через це у Китаї гінкго називають «King Sun Shu» — «дід й онук», оскільки зібрати перші плоди з дерева, посадженого дідом, зможе лише його онук.

Гінкго примітне незвичайною стійкістю до патогенів та рослиноїдних тварин, яку забезпечують різноманітні хімічні сполуки[4].

Геном[ред.ред. код]

Геном гінкго має значний обсяг із великою кількістю повторів. Зокрема, там аномально багато копій генів, що беруть участь у хімічному захисті рослини від стресових станів, патогенів і шкідників. За оцінками дослідників, геном гінкго має розмір 10,61 млрд пар основ (приблизно в 3,3 рази більший за людський), і при цьому він на 76,6 % складається з повторюваних елементів, переважно довгих кінцевих повторів. Виявлено сліди повногеномного подвоєння, що сталося 70–150 млн років тому, вже після виокремлення еволюційної лінії предків гінкго[4][8].

Застосування[ред.ред. код]

Це дерево дуже перспективне для озеленення південних міст України. Воно чудово витримує умови промислової загазованості, невибагливе до ґрунтів, стійке проти грибкових та вірусних захворювань, майже не пошкоджується комахами. Це дерево довговічне. Окремі його екземпляри живуть 2000 років, зростаючи за цей час до 40 м заввишки при товщині стовбура до 1 м.

2009 року влада Києва, за словами радника мера І. Добруцького, планувала замінити гінкго дволопатевим усі гіркокаштани в місті[9]. Однак Хрещатик засадили іншими деревами — гіркокаштанами різних видів.

В Японії і Китаї насіння гінкго вважають делікатесом і розводять як плодове дерево.

Насіння гінкго під назвою «срібний мигдаль» чи «білі горішки» можна купити в магазинах Китаю і Японії. Смак насінин солодкуватий — щось середнє між печеною картоплею й каштаном. Їдять його підсмаженим, висушеним або печеним, використовують як приправу до страв з овочів, рису, грибів. Насіння гінкго містить тільки 3% жирів, багато білку, крохмалю й нікотинової кислоти. Воно вивозиться з Китаю в інші східні країни, де продається в спеціалізованих супермаркетах, магазинах і «зелених крамницях». Плоди гінкго використовують у східній медицині.

Його деревина м'яка, піддатлива, легко обробляється. Її використовують для створення дерев'яних скульптур і предметів для чайної церемонії. З деревини виготовляють також папір. Деревина гінкго стійка до вогню. Під час пожежі в 1923 р. у Токіо дерево гінкго вижило, у той час як інші дерева були знищені вогнем.

Гінкго використовують також для вирощування у формі «бонсай».

Медичне застосування[ред.ред. код]

Перші згадування про лікувальні властивості листя гінкго зустрічаються в стародавніх рецептах традиційної китайської медицини, написаних за 2800 років до н. е.

Чай з листя рекомендували при кашлі, ядусі, для якнайшвидшого відновлення сил у період видужання.

Сьогодні медикаменти, розроблені на основі листя гінкго, входять до багатьох засобів сучасної медицини.

Препарати з гінкго відновлюють погіршені в результаті вікових змін пам'ять, слух, зір, мовні й рухові функції, усувають циркуляторну недостатність (включаючи атеросклеротичне й вікове походження), відновлюють еластичність і міцність судин, запобігають тромбозам мозкових і коронарних судин, сприяють нормалізації метаболізму тканин мозку, поліпшують живлення серцевого м'яза, допомагають зберегти цілісність і проникність клітинної стінки, запобігти приступам астми, мають заспокійливу й антиспазматичну дії.

Найбільші у світі плантації гінкго розташовані в Південній Каліфорнії. Щорічно понад 1,1 тис. т сухого листя експортується до Європи. Невеликі плантації гінкго є також у Франції. Переробляють листя і виготовляють екстракт у Німеччині, Швеції, Ірландії й Франції.[7]

У культурі[ред.ред. код]

Гінкго дволопатеве є деревом-символом японської столиці Токіо[10].

У Китаї дерева гінкго, старші за 100 років, заносять в особливі охоронні списки. Існує традиція висаджувати гінкго з нагоди народження дитини, весілля, новосілля тощо.[7]

У Німеччині, крім інших, гінкго має назву «дерево Ґете». Ця назва зобов'язана своїм походженням віршу Йоганна Вольфганга фон Ґете «Ginkgo biloba». Його було написано в 1815 р. (опубліковано в 1819 р. у так званій «книзі Зулейки») і присвячено коханій поета — Маріанні фон Віллемер (Зулейці). У вірші листок гінкго є поетичним образом уявлення автора про те, що двоє можуть становити єдине ціле.[7]

Дерево гінкго в квітні, червні, жовтні й листопаді.
Шенбрунн, Відень, Австрія

Джерела[ред.ред. код]

  1. Mustoe, G.E. (2002). Eocene Ginkgo leaf fossils from the Pacific Northwest. Canadian Journal of Botany 80 (10). с. 1078–1087. doi:10.1139/b02-097. 
  2. Ginkgo biloba: інформація на сайті МСОП (англ.) Listed as Endangered (EN B1+2c v2.3); accessed 21.12.2016
  3. а б в С. В. Мельникова. «Динозавр на подоконнике» // Журнал «Биология», № 42 (714), 8-15.11.2003 (рос.)
  4. а б в Rui Guan, Yunpeng Zhao, He Zhang et al. (2016). Draft genome of the living fossil Ginkgo biloba. GigaScience. doi:10.1186/s13742-016-0154-1. 
  5. «Там, де пригощають» // Журнал «Український тиждень» 24–30 травня 2013 № 20, стор. 49
  6. Краснокутський дендрологічний парк на сайті «Discover Ukraine» (рос.)
  7. а б в г д Ровесник динозаврів у КПІ
  8. Генетики расшифровали ДНК растения, способного пережить атомный взрыв. ria.ru. 21.11.2016. 
  9. Замість каштанів у Києві посадять гінкго-білоба? // Українська правда. Київ. 21.09.2009
  10. Офіційна сторінка метрополії Токіо. Символи Токіо. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2011-11-16. 

Посилання[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]