Користувач:Oleksandr Tahayev/Аокі Цуруко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Oleksandr Tahayev/Аокі Цуруко

Цуруко Аокі (24 листопада 1889 - 18 жовтня 1961) - японська акторка. Її справжнє ім'я - Цуру Хаякава (дівоче прізвище Цуру Обара, потім Цуру Кавакамі)[1][2]. Перша японська акторка в міжнародному кінематографі[3] [4]. Під сценічним ім'ям Цуру Аокі[7] прославилася як акторка Голлівуду в епоху німого кіно 1910-х - початку 1920-х років[8][9]. Її дядько - актор Отодзіро Кавакамі[ja], а чоловік - Сессю Хаякава - теж тогочасна зірка Голлівуду.

Дитиною її удочерили Отодзіро Кавакамі та його дружина Садаякко[ja]. Вони взяли її з собою як дитину-акторку на гастролі до США, де її удочерив і виховав художник із Сан-Франциско Тосіо Аокі[ja]. 1913 року вона стала акторкою Голлівуду, де грала головні ролі в фільмах режисера Томаса Інса на тему Японії, як-от Гнів богів[en] (1914). 1914 року взяла шлюб з партнером по знімальному майданчику Сессю Хаякавою. Коли чоловік став провідним актором, вона була його опорою на роботі та вдома й часто грала в тих фільмах, де він виконував головну роль. Наприкінці 1910-х років подружжя стало однією з найвідоміших пар Голлівуду, ведучи розкішне життя у великому маєтку, а кожен їхній порух привертав загальну увагу. У 1920-х роках вона полишила акторську кар'єру, щоб присвятити себе сім'ї, а згодом взяла на виховання трьох дітей від чоловікових позашлюбних зв'язків. 1960 року повернулася в кіно, зігравши в стрічці З пекла у вічність[en], а наступного року 71-річна акторка відійшла в засвіти.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народження: племінниця Отодзіро Кавакамі[ред. | ред. код]

Дядько Цуруко Отодзіро Кавакамі[ja] та його дружина Садаякко[ja].

Цуруко народилася 24 листопада 1889 року[13] у місті Фукуока ({{нинішній район Хаката[ja]) в родині торгівця печатями Ісекіті Охари та його дружини на ім'я Така[10]. Ім'я дівчинки при народженні - Цуру Охара[2]. Цуруко мала молодшу сестру Сумі, що народилася в 1893 року[14]. Її дядько (старший брат матері) - актор Отодзіро Кавакамі[ja], що прославився виконанням Оппекепе-буші[ja][10]. Коли Цуруко була немовлям, її батьки розлучилися[15], і дівчинку забрала мати до Токіо. У 4 роки її удочерили дядько Отодзіро та його дружина Садаякко[ja][10][16]. У підсумку дівчинка взяла від дядька прізвище Кавакамі, однак у сімейному реєстрі й далі значилася під прізвищем біологічного батька Охара[2] [19]. Згодом Цуруко казала: «Моя тітка (Садаякко) завжди була недоброю до мене»[20].

1899 року Отодзіро та Садаякко створили театральну трупу для гастролей Сполученими Штатами. Позаяк трупа конче потребувала дитину-актора, то вони долучили до неї 9-річну Цуруко, попередньо провівши з нею суворі репетиції[16][21]. 30 квітня трупа вирушила з порту Йокогама[ja], 21 травня прибула до Сан-Франциско і через чотири дні почала виступати в місцевих театрах [16]. Цуруко дебютувала на сцені в одній із п'єс «Масасіге Кусуно» «Сакурай-екі кецубецу-но ба» в ролі Масацура[ja] - сина Масашіґе Кусунокі, якого зіграв Отодзіро. Автор газетного огляду високо оцінив гру Цуруко: «маскуючись під Масаюкі, вона застосувала все своє вміння»[16][21].

Утім вистава провалилася, організатор вистав втік з заробленими грошима, тож трупа потрапила в скруту[21][22]. Крім того, за американським законом про захист дітей, діти-актори мали відвідувати школу і їм заборонялося з'являтися у вечірніх виставах[21][23]. Насправді вигляд Цуруко, яка не могла відвідувати школу й тинялася вулицями в лахмітті, американці могли сприйняти за жорстоке поводження з дітьми[24]. Отодзіро відчував, що продовжувати гастролі з Цуруко буде важким тягарем. Отож, відчуваючи жаль до дитини й бажаючи, щоб вона виросла в кращих умовах, у серпні він віддав її як названу доньку художникові з Сан-Франциско Тосіо Аокі[ja][21][22][25]. Позбувшись Цуруко, трупа покинула Сан-Франциско і гастролювала американськими містами, а 1900 року вирушила до Європи[22].

Дорослішання: названа донька Тосіо Аокі[ред. | ред. код]

Тосіо Аокі, знаний як Хьосай, досягнув успіху серед заможних людей по всій Америці, виконуючи мініатюри в східному стилі та розмальовуючи стіни будинків. Попри свій успіх, він був ще й благодійником, який любив дітей, і завжди охоче допомагав нужденним представникам японської діаспори[ja][26]. Отодзіро попросив Тосіо взяти на виховання Цуруко в обмін на гроші. Тосіо розумів, що не може відмовити, але не хотів, щоб це було пов'язано з грошима. Тож він узяв Цуруко за умови, що буде виховувати її як власну дитину, а натомість вручив подружжю Отодзіро гроші як окремий дарунок[21][24]. Тоді Отодзіро попросив Тосіо: «Хочу, щоб Цуруко повернулася до Японії, коли їй виповниться 16»[21]. Озираючись на це в наступні роки, Цуруко казала: «Навіть якщо це й дитина молодшої сестри, хіба можна залишити в Америці дев'ятьох дітей самих без дозволу коли жива біологічна мати чекає в Японії? Навіть враховуючи обставини того часу, гадаю, що то був надто суворий крок»[20].

Тосіо виховував Цуруко в атмосфері справжньої турботи. Вона жила витонченим життям, перебуваючи, залежно від пори року, то в Сан-Франциско, то в Пасадені, де Тосіо мав студії[27]. Коли Цуруко почала відвідувати школу в Сан-Франциско, то Тосіо, хоч би який зайнятий, щоразу відкладав пензель, щоб її випроводити або зустріти[27][28]. Коли Цуруко підросла, до неї почали навідуватися кавалери, однак Тосіо відшивав їх часто повторюючи: «Не віддам Цуруко нікому нижчому за молодший третій ранг[ja][27]. Цуруко пристосувалася до американського способу життя. 1906 року разом з Тосіо вона переїхала до Пасадени, де пішла до школи при католицькій церкві[28][29]. Тієї весни Тосіо одержав листа від матері Цуруко, де було написано: «Як було обіцяно Отодзіро, хочу, щоб Ви повернули 16-тирічну Цуруко до Японії». Однак між Цуруко та Тосіо тоді вже склався міцний зв'язок[29][30]. Цуруко так про це казала[29]:

Сім років. Я відмовила на лист матері, про яку так мріяла, і вирішила всюди бути з вчителем (Тосіо) доки він залишатиметься в Америці. Не з почуття вдячності чи соціального обов'язку. Ми вже поріднилися за цей час більше, ніж кревною родинністю, а наші почуття вже були глибші, ніж просто почуття крові. Я вже була як донька, а вчитель Аокі був як батько. Ми вже були тісно пов'язані, ніби невидимими нитками.
Оригінальний текст (яп.)
7年、育てられた恩でもない、義理でもない、わたしがあれほど恋い慕った母の手紙を斥けて、先生（年雄）がアメリカにいるかぎり、ともに踏み止まろうと決意したのは、人間と人間のあいだには肉親であることを越えた、血よりも濃い大きな愛のつながりのあることを信じたからです。娘としてのわたし。父としての青木先生。2人はもう目に見えない糸で、しっかりとつながれていました。

Після наполегливих телеграм від матері, які закликали її повернутися додому, а також постійних дзвінків з посольств і консульств, Цуруко кинула школу і втекла від них разом з Тошіо, переїхавши до Канзас-Сіті, Міссурі, Сент-Луїса та Західного узбережжя . вів кочовий спосіб життя, пересуваючись Сполученими Штатами, включаючи Вірджинію [29] [30] У той час Тошіо, який все ще був відомим художником в Америці, запрошували в багаті домівки малювати фрески, і Цуруко допомагала Тошіо в його роботі, розтираючи чорнило та розчиняючи фарбу. Незалежно від того, куди він їхав, Тошіо надавали кімнату та харчувалися, тому він не відчував незручностей, але стан здоров'я Тошіо поступово погіршувався через напади його хронічної астми [29] [31] . Проживши так три роки, Цуруко в 1911 році орендувала будинок у Сан-Дієго й почала там жити, де Цуруко працювала помічницею маляра свого батька [29] .

Вранці 26 червня 1912 року Тосіо раптово помер у своєму будинку. Коли Цуруко кинулася до спальні на звуки криків слуги, тіло Тосіо вже було холодним, і Цуруко розплакалася на місці [31] . Пізніше Цуруко сказала про свої почуття в той час: «Моє серце ще ні до чого не було готове» [32] . Після цього Цуруко вирішила стати актрисою і вступила до театральної школи Ігана в Лос-Анджелесі, але існує дві теорії щодо того, як вона прийшла до цього моменту [31] [32] Одна з теорій полягає в тому, що вона була самотньою жінкою, яка шукала спосіб прогодувати себе в Сполучених Штатах і вступила до театральної школи через знайомство Тошіо з менеджером готелю в Сан-Дієго [32] . Інша теорія полягає в тому, що її усиновили як прийомну дочку Луїзи Ши, репортерки Examiner, яка була її подругою з дитинства, і що вона вступила до театральної школи за підтримки Луїзи [31] [32] . Орі Накагава зазначає, що остання теорія виглядає іншою на основі вивчення записів Цуруко та газетних статей того часу. Відповідно до щоденника Цуруко «Життя міжнародної актриси: я дружина Сесшу Хаякави» ( Жіночий клуб, випуск за травень-липень 1960 р.), Шаре був мандрівником протягом трьох років і втратив контакт з Цуруко. Хоча він не знав про життя Цуруко, вони знову зустрілися в 1913 році, коли Цуруко навчався в театральній школі [32] .

Вхід у кіноіндустрію: шлюб із Сесшу Хаякавой[ред. | ред. код]

トーマス・H・インス（1919年）。
早川雪洲（1918年）。

イーガン・ドラマティック・スクールに入学した鶴子は、葬儀会社の隣の日当たりの悪い部屋に下宿した。貯金はわずかしかなく、年雄が遺した20枚ほどの絵を売って学費に充て、生活費は週5ドルに切り詰めた[31][32]。鶴子は1913年に演劇学校に通っていた時、ハリウッドにも顔が利いたルイーズからコメディアンのШаблон:仮リンクを紹介され、それがきっかけでメイス主演のコメディ映画に脇役で出演しШаблон:Refnest、次いでШаблон:仮リンク作品『Шаблон:仮リンク』（1913年）に主演した[33][34][35]。この作品で鶴子はアメリカ人と恋に落ちる日本人女性のおツルさんを演じ、映画業界誌『Шаблон:仮リンク』は鶴子の役柄について「蝶々夫人のように可憐で魅力的」と評した[36]。また、鶴子はこの作品の宣伝の形で、1913年11月に映画業界誌『リール・ライフ』の表紙を飾った[6][37]。

Наприкінці 1913 року Цуруко підписала контракт із продюсером Томасом Х. Інсом із голлівудської кінокомпанії en[NewYorkMotionPictureCompany] [33] [38] [40] До Першої світової війни біле американське суспільство цікавилося Японією та японським народом як таємничими та екзотичними об’єктами, і Інс звернув на це увагу та вирішив зняти фільм про Японію в Санта-Моніці . Він побудував відкриту декорацію японського села у своєму власна кіностудія поблизу, під назвою Інсвіль, і зібрала японських акторів [33] [38] [41] . Цуруко, один із небагатьох японських акторів, які добре розмовляли англійською, був привабливим талантом для Інсу, і він вирішив вибрати її після перегляду «Клятви Цуру-сан» [38] [42] Щомісячна зарплата Цуруко становила 300 доларів, а наступного 1914 року вона зросла до 350 доларів [43] Окрім Цуруко, серед інших японських акторів, які збиралися до Інс, були Томас Куріхара, Генрі Котані та її майбутній чоловік Сесшу Хаякава [3] .

Існують різні теорії про те, як Цуруко та Юкісу зустрілися [44] . За словами Сесшу, у 1913 році Сесшу, який був актором в аматорській театральній трупі, планував постановку п’єси «Тайфун», і коли він відвідав драматичну школу Егана, щоб шукати партнерів, він зустрів Цуруко, і вони стали друзі [42] . Згідно з Накагавою та Хідеюкі Ногамі, існує також теорія, згідно з якою вони познайомилися перед виставою «Тайфун» під час спілкування з японцями, які живуть у Сполучених Штатах, або друзями з театру в Лос-Анджелесі [9] [44] . Сама Цуруко написала в номері Fujin Koron за січень 1931 року, що за життя Тосіо (за оцінками Накагави, це було, коли Цуруко був приблизно 21 рік), Сесшу часто приходив і дивився його картини.Він заявив, що з того часу вони стали друзями. [44] Цуруко також вважається людиною, яка надихнула Юкісу увійти в кіноіндустрію. Цуруко заохочував Інсу подивитися п'єсу «Тайфун», і кажуть, що Інсу, яка подивилася її, сподобалася Сесшу і спонукала його піти в кіноіндустрію [45] .

Цуруко та Сесшу Хаякава у « Море вогню » (1914).

Першим справжнім японським фільмом Інса був en[OMimiSan] (1914), короткометражний фільм, що зображує проблеми родини Сьогунів, у якому Цуруко зіграла головну роль, а Юкісу дебютувала в кіно в ролі другого плану.Він був прикрашений [46] [47] . Цуруко знімалася в японських фільмах як найкраща актриса в групі японських акторів і багато разів знімалася з Юкісу [46] . Один із таких фільмів, « Море вогню » (1914), був повнометражним фільмом про виверження Сакураджіми Тайсьо, у якому Цуруко зіграла Тою, дочку глави колишньої родини, яку зіграв Юкісу, яка потрапляє в кохання з американським моряком [48] . Щоб популяризувати цю роботу, Цуруко представили неправдиву інформацію про те, що вона походила з Сакураджіми і втратила свою родину під час виверження [49] . Цуруко також зіграла індіанку в кількох вестернах Інса [50] .

Цуруко швидко подружилася з Юкісу, з яким вона знімалася в кіно, і вони поступово зблизилися [51] . 14 квітня 1914 року вони зареєстрували свій шлюб у Лос-Анджелесі та одружилися 1 травня 1914 року [52] [53] За словами Цуруко, під час їхнього весілля вони були в середині зйомок en[TheTyphoon] 1914), екранізації п’єси Сесшу, в якій також з’явилася Цуруко, але вони попросили в Інсу лише п’ять вихідних днів. медовий місяць до Сан-Дієго на машині, на яку Юкісу витратив усі свої гроші, і відвідали могилу Тошіо, але на зворотному шляху машина зламалася, у них закінчилися гроші, і вони не змогли заплатити за готель. Кажуть, що поїздка була катастрофою, і він писав у своїх мемуарах, що це була «дуже незвичайна весільна подорож» [53] [54] У 1920 році двоє офіційно зареєстрували свій шлюб у Японії [52] .

Зірка: досягти успіху в Голлівуді[ред. | ред. код]

Постер до фільму Цуруко « en[TheCurseofIku] (1918) (фото взято з моменту його повторного виходу в 1920 році під англійською назвою « Попіл бажання »).

У 1915 році Юкісу швидко зарекомендувала себе як найкраща зірка Голлівуду завдяки фільму «Шахра» (1915) і стала дуже популярною серед білих жінок як en[Matinéeidol] [55] . Цуруко, яка стала дружиною Юкісу, стала підтримкою Юкісу після того, як знялася в « en[TheBeckoningFlame] в тому ж році, і грала роль другого плану для Юкісу як на роботі, так і в її приватному житті [56] [57] В інших місцях, її часто пишуть як «Місіс Сесу Хаякава» [58] Сесшу знявся у більш ніж 15 фільмах між 1916 en[AlienSouls] в кількох фільмах, включаючи « en[TheHonorableFriend] (1916) [58] [59] ]. [59]

Навіть у голлівудському суспільстві розкішний спосіб життя Цуруко та Юкісу був особливим [60] . У 1917 році, коли вона була на піку своєї слави, пара почала жити в особняку під назвою Замок Гленгаррі в куточку Голлівуду. Замок Гленгаррі був чотириповерховою будівлею, схожою на шотландський замок, з понад 30 кімнатами та сімома прислугою [61] [62] . Принаймні раз на тиждень пара влаштовувала грандіозну вечірку у великих залах замку Гленгаррі, на яку приходили знатні особи [62] . Дорогою до місця зйомок Чарльз Чаплін також зупинявся в замку Гленгаррі на каву вранці, і пара та Чаплін стали друзями по сусідству [63] . Рудольф Валентино також відвідував замок Гленгаррі і, як кажуть, навчив Цуруко італійської кухні [64] .

Про сімейне життя Юкісу та Цуруко часто розповідали кіножурнали та інші ЗМІ, і вони стали зірковою парою, кожен крок якої привертав увагу [57] [65] . Наприклад, у випуску журналу en[PicturePlay(magazine)] за березень 1917 року зображено пару, яка танцює, вигулює свого бульдога, а Цуруко в кімоно готує чоловікові чашку чаю.Були опубліковані такі фотографії, як [66] . Коли в 1918 році подружжя захворіло на іспанку, у кіножурналі була опублікована стаття [65] . Кіножурнали також рекламували цю пару серед шанувальників як ідеальну пару, де Цуруко була цнотливою дружиною, а Юкісу — надійним чоловіком. Листопадовий номер en[Photoplay] за 1918 рік опублікував статтю під назвою «Як утримати чоловіка: східні уроки Хаякави в чотирьох розділах», у якій Цуруко зверталася до американських читачів. Вона дає такі поради, як «Мовчіть, коли ваш чоловік читаючи газету за сніданком». [66]

『Шаблон:仮リンク』（1920年）の宣伝広告における鶴子。

当時のアメリカでは西海岸を中心に排日運動が高まりつつあり、1913年にはカリフォルニア州で日本人の土地所有を禁止する外国人土地法が制定されるなど、日系人はいわれのない人種差別を受けていた[67]。そんな時代に活躍した鶴子や雪洲は、他のハリウッドで活躍した日本人俳優とともに、人種差別的な内容で白人たちの反日感情を助長しかねない「排日映画」に出演したとして日系人に激しく非難された[68]。鶴子が単独主演した『Шаблон:仮リンク』（1918年）も人種差別的な内容で排日映画として問題に上がり、『チート』と並ぶ排日映画の代表と見なされた[69][70]。1917年9月には排日映画を防止する目的のもと「日本人活動写真俳優組合」が結成され、雪洲が理事長に就き、鶴子も会員に名を連ねた[70]。

У квітні 1918 року Сесшу заснував власну кінокомпанію en[HaworthPicturesCorporation] і протягом чотирьох років створив 22 фільми як зірка та продюсер. Цуруко також належав до цієї компанії та знявся разом з Юкісу в кількох фільми [60] [71] [72] Тижнева зарплата Цуруко становила 1500 доларів, а річний дохід – трохи менше 80 000 доларів [71] . Шедевром Цуруко під час її роботи в Howarth Pictures був « en[TheDragonPainter] романі Мері en[SidneyMcCall] дружини Ернеста Феноллоси. Вона зіграла роль дружини, яка жертвує себе заради художника. За словами Йошіро Торіумі, ця робота є конденсацією бажання Юкісу та Цуруко «показати американцям справжню Японію», а виступ Цуруко є «привабливим способом показати японську духовну культуру» [73] .

У липні 1919 року Цуруко підписала контракт з Universal Pictures на зйомки в трьох фільмах . Los Angeles Times повідомила про це прихильно, зазначивши, що зарплата Цуруко була «однією з найвищих у кіноіндустрії» [74] . Контракт передбачав, що «всі японські ролі (у постановках Цуруко) будуть зіграні японцями, а всі аксесуари перевірятимуться за вказівками Цуруко [72] Однак це третя постановка компанії. Він також відповідав за керуючи оформленням японської декорації до фільму en[TheBreathoftheGods] (1920), у якому він знявся . Цей твір є трагедією, яка розгортається під час російсько-японської війни, і Цуруко грає дочку самурая, яка жертвує собою, щоб бути вірною своїй країні та своєму чоловікові [69] [75] . У цій роботі Цуруко була викрита через неправдиве газетне повідомлення про те, що вона намагалася покінчити життя самогубством, прийнявши отруту в результаті істерії, викликаної ревнощами в 1921 році, щоб створити рекламний шум кінокомпанії [75] .

Пенсія: від роботи до сім'ї[ред. | ред. код]

Цуруко і Юкісу (1922).

У 1920 році Цуруко припинила свій ексклюзивний контракт з Universal після завершення «Подиху богів» [76] . У квітні того ж року Юкісу закликав його «поїхати один раз побачити Японію», і він тимчасово повернувся до Японії вперше за 21 рік [77] [78] . У цей час Цуруко познайомилася зі своєю матір'ю Така та молодшою сестрою Сумі, але Сумі все ще була в утробі Така, коли Цуруко поїхала до Америки, тож це була їхня перша зустріч [79] . Цуруко взяла Таку в подорож до регіону Кансай, а також відвідала могилу її дядька Отодзіро (помер у 1911 році) у Хакаті [79] [80] . Перебуваючи в Японії, він також відвідав кіностудію Ніккацу Мукодзіма, де на студії відбувся попередній перегляд пам'ятного фільму [80] . Пробувши близько двох місяців, він повернувся до Сполучених Штатів наприкінці червня [78] . У вересні того ж року Юкісу став головою, і було створено «Ічіхяку-кай» з метою сприяння доброзичливості між Японією та Сполученими Штатами та американізації японців, які проживають у Сполучених Штатах, а Цуруко став другим віце-президент [80] [81] .

Приблизно в 1920 році Юкісу мав власну кінокомпанію, і справи йшли добре, створюючи власні фільми з понад 300 співробітниками, і в своїй автобіографії він був настільки зайнятий, що «працював по 20 годин на день» [72] . Цуруко, яка сама була надзвичайно зайнята, почала думати, що якщо вона продовжуватиме працювати актрисою, то не зможе утримувати сім'ю, тому вона вирішила піти з акторської кар'єри та присвятити себе ролі дружини Юкісу [76] [82] . У своїх мемуарах він описує свої почуття в той час, кажучи: «Немає нікого, більш здатного подбати про Юкісу, ніж я. Я боюся, що я не буду поруч, коли я потрібен Юкісу! [76]

Після цього Цуруко з'явилася в « en[BlackRoses(1921film)] (1921) і « en[FiveDaystoLive] (1922), де Юкісу зіграла в головній ролі, [83] але вона ставала все більш антияпонською. інцидент під час зйомок [85] пара вирішила відірватися від Голлівуду [84] . Наприкінці червня того ж року Цуруко разом з Юкісу тимчасово повернулася до Японії. Пару зустріли з ентузіазмом, і багато людей стікалися до Токійського вокзалу, щоб побачити їх мигцем [86] . З іншого боку, Сесшу критикували японці за його появу в антияпонському фільмі, що призвело до скарг на небажаність, і під час його приблизно двомісячного перебування в Японії його переслідували небажані групи та групи, які називали себе Сесшу Сассоша [86] [87] Завжди були тривога і страх. Цуруко також була ошукана на 500 ієн членом Юкісу Сассоша, який прийшов до готелю Imperial, де вона зупинилася, поки Юкісу не було [86] .

У 1923 році французька кінокомпанія запросила Цуруко та Юкісу знятися у фільмі «Батай» (1923) [88] [89] . Цуруко вже вирішила залишити акторську кар'єру, але погодилася на роль, якщо могла бути з Юкісу, і пара вирушила до Франції в липні [88] [90] . Цей твір є мелодрамою, дія якої відбувається під час битви в Японському морі під час російсько-японської війни, де Юкісу грає головного героя, японського морського офіцера, а Цуруко — його дружину [88] [89] За словами Торіумі, Цуруко, можливо, брав участь у дослідженні японських костюмів і звичаїв, оскільки японського персоналу у сфері виробництва фільмів не було [90] . Ця робота мала величезний успіх у прокаті, а Цуруко отримала похвалу від французького уряду за її досягнення та була нагороджена Орденом мистецтв разом із Сесшуу [91] .

У жовтні 1923 року Цуруко тимчасово повернулася до Лос-Анджелеса з Франції, щоб завершити продаж замку Гленгаррі, а наступного грудня вона зустрілася з Юкісу, який приїхав до Лондона, щоб виступити на сцені [92] . Пара прожила в Лондоні близько року, за цей час знявшись у двох британських фільмах [92] . Наприкінці 1924 року подружжя знову переїхало до Парижа, і, як Цуруко описав це як «дуже приємне життя у Франції», вони насолоджувалися елегантністю життя там, не відчуваючи жодного дискомфорту через расову дискримінацію [93] . Влітку 1925 року Юкісу мала з'явитися у виставі на Бродвеї, тож подружжя повернулося до Сполучених Штатів і після успіху п'єси оселилися в Нью-Йорку [94] . Цуруко підтримувала Юкісу, знімаючись у фільмах у Європі, але після повернення до Сполучених Штатів вона присвятила себе турботам про сім'ю [95] .

Цуруко на фото для реклами en[HelltoEternity] .

Сім'я: мати трьох дітей[ред. | ред. код]

У червні 1927 року подружжя придбало особняк біля річки Гудзон у Нью-Йорку [94] . Працюючи на сцені, Юкісу знімала квартиру поблизу Бродвею і жила сама, а деякий час продовжувала жити частково як подружня пара [95] [96] . Тим часом Юкісу створив власну театральну трупу і виступав по всіх Сполучених Штатах, але Цуруко знайшов його і став коханцем Рут Нобл, нової актриси в трупі, і в січні 1929 року у них зав’язалися стосунки. Народився хлопчик на ім'я Юкіо [95] [96] [97] . Цуруко знала про стосунки між Юкісу та Рут з раннього дитинства [96], але дізналася про існування дитини лише тоді, коли Юкісу розповів їй про це [95] . Згідно з її нотатками, Цуруко була шокована, коли їй повідомили про цей факт, і після кількох днів страждань вона вирішила розлучитися.Вона сказала Юкісу: «Будь ласка, люби матір Юкіо», і вона сказала: «Будь ласка, люби Мати Юкіо [95] [97] Він сказав, що не може залишити її одну. Цуруко сприймає ці слова як «бажання Юкісу, хоч і егоїстичне, повне довіри до неї, щоб ти був єдиним, кому вона може спокійно довірити свою дитину». Тому вона змінює свою думку щодо розлучається і вирішує залишити Юкіо в спокої. Я вирішив усиновити його [95]

Цуруко написала у своєму щоденнику: «Що б не сталося, я ніколи не відпущу Юкіо» [95] . Цуруко називає юного Юкіо «мій Бембі» і кохає його всім серцем, і вони створюють зв’язок, навіть сильніший, ніж між справжньою матір’ю та дитиною, а Юкіо пізніше каже: «Цуруко — єдина моя мати». мати.'' [98] Торіумі вважає, що глибока любов Цуруко до Юкіо була пов'язана з тим, що вона відчувала свій борг перед Юкіо за те, що не змогла мати дитину від Юкіо, а також тому, що сама Цуруко була вихована кимось, хто не був її найближчою родиною, особливо тому, що вона була Вважається, що Юкіо ніколи не забував про доброту свого прийомного батька, Тошіо Аокі, і намагався розвинути з Юкіо зв’язок, який виходив за межі кровних зв’язків, ґрунтуючись на вкоріненому досвіді, що його найближчі родичі ніколи не був його єдиною родиною [98] .

Серце Юкісу швидко відійшло від Рут, але Рут наполягала на тому, щоб Юкісу взяла на себе відповідальність, включаючи фінансові питання [99] . У 1931 році Рут подала позов про відновлення усиновлення, і після судового розгляду, який тривав приблизно шість місяців, опіку над Юкіо було вирішено на користь подружжя Юкісу [100] [101] . У жовтні того ж року під час суду померла її мати Така, але телеграми, надіслані її молодшою сестрою, не дійшли до Цуруко, і Цуруко не знала ні про смерть, ні про похорон [101] . Після суду Цуруко та Юкіо поспілкувались і вирішили, що Юкіо повернеться до Японії на роботу в кінці того ж року, а Цуруко виховуватиме Юкіо в Америці [101] . Однак, незважаючи на те, що питання було вирішено в суді, Рут продовжувала наполягати на поверненні Юкіо, і він вважав, що йому не варто жити в Америці, тому він повернувся до Японії з Юкіо в червні 1932 року [102] [103] Таким чином Цуруко поклала крапку на 33 роки життя в Америці і почала нове життя на своїй батьківщині в Японії [103] .

Після повернення до Японії Цуруко та її сім'я з трьох осіб почали жити у великому будинку в Датечо, район Сібуя, але перед тим, як Цуруко повернулася до Японії, у Юкісу був роман із 17-річною жінкою на ім'я Шизу, яка була гейшою в Сінбасі . Навіть після того, як почав жити з сім’єю з трьох осіб, він продовжував їздити туди й назад між своїм домом і домом своєї господині [102] [104] . Крім того, згідно з нотатками Цуруко, одного разу, коли Рут жила в Сібуя, Рут приїхала до Японії, шукаючи зустрічі з Юкіо, і Цуруко спочатку відмовився зустрічатися з Юкіо, не бажаючи порушувати її мирне життя.З іншого боку, він співчував Рут, і не міг відіслати її, не дозволивши їй побачитися з дитиною, тому зрештою вона дозволила йому зустрітися з Юкіо, і Рут незабаром повернулася до Америки [104] .

Наприкінці 1936 року Юкісу поїхав до Франції, щоб зніматися в кіно. Цуруко залишилася в Японії і чекала повернення чоловіка, виховуючи Юкіо [105] . Хоча він час від часу отримував листи від Юкісу, грошові перекази, які почали надходити регулярно, зрештою припинилися, і він переїхав до невеликого орендованого будинку в районі Усігоме, розпродавши свій особняк у Сібуя та живучи на те, що заощадив до того часу. [105] [106] Занепокоєння Цуруко тільки зростало, оскільки вона мало знала про японське життя, її японська не була досконалою, і в неї було небагато друзів, на яких можна було б покластися в надзвичайних ситуаціях [106] . Тим часом з'явилися новини про скандал між Юкісу та її колегою по фільму Мічіко Танакою, які іноді бували в Парижі [105] [106] . Крім того, одного дня Шизу прийшов до Цуруко і попросив її прийняти двох її маленьких дочок [107] . Двома дочками були Йосіко, 1933 року народження, і Фудзіко, 1935 року народження, обидві були дітьми Юкісу [108] . Цуруко прийняла цю пропозицію і стала матір'ю трьох дітей [107] .

Війна: Важке життя без чоловіка[ред. | ред. код]

すごく芯の強い人でした。ハリウッドでのきらびやかな生活を完璧にこなしてきたスター女優が、まったく違う境遇になって戦時中・戦後の日本での苦しい生活も乗り越えた。特技といっていいほどです。どん底の暮らしになっても、ちっともみじめったらしくない。子供に十分食べさせたい一心だったのでしょうが、強い母ですよ。

早川雪夫の妻徳子（鎌倉時代の鶴子一家の隣人）の証言[109]

З початком Другої світової війни у вересні 1939 року контакти з Юкісу в Парижі були повністю перервані, і ніхто навіть не міг дізнатися, де він був [110] . У 1941 році Японія вступила у війну на Тихому океані , атакувавши Перл-Харбор [110], і життя Цуруко під час війни стало важким [111] . Через війну виникла нестача їжі, і щоб отримати їжу та молоко, необхідні для Юкіо, яка була слабкою, та її двох маленьких дочок, Цуруко продала залишки каліграфії та антикваріату в своєму домі та обміняла її власний одяг та речі для їжі [110] [111] Згідно з її нотатками, одне кімоно — це лише один новорічний рисовий пиріг, один футон — це одна зв’язка вугільних брикетів, а одного разу вона впала на рисове поле, несучи на спині 19 кілограмів солодкої картоплі, але вугільні брикети все одно зігрівалися. Кажуть, що лише побачивши усміхнені обличчя дітей, які вболівають за печене моті, всі труднощі зникли [112] .

Згодом сім’я переїхала з Ушігоме до міста Камакура, де орендна плата була дешевшою, і Цуруко підтримувала сімейні фінанси, роблячи одяг [110] . Будучи інтернаціональною сім’єю з особливими обставинами та неповним домогосподарством, сім’я була піддана суворому контролю з боку оточуючих [111] [113] . Юкіо, який відвідує початкову школу, має американську кров і виглядає білим, тому однокласники знущалися над ним, називаючи його «дитиною американського шпигуна», а його сім’ю назвали «домом шпигунів». .'' [114] [115] . Тіло Юкіо зміцніло, коли він подорослішав, і після закінчення початкової школи він навчався в середній школі Gyousei в Токіо, але щодня їздити з Камакури в Токіо було важко, і Цуруко, хвилюючись за здоров'я Юкіо, залишила Камакуру разом зі своїми дітьми. Я переїхав до Сінбаші в центр міста, ближче до моєї школи [114] . У той час бомбардувальники B-29 почали літати над Токіо, і для більшості людей було здоровим глуздом евакуюватися з центру міста в сільську місцевість, щоб уникнути повітряних нальотів, тож люди навколо стрималися, кажучи: «Це божевілля». Цуруко могла думати тільки про тіло Юкіо [113] [116] Невдовзі після переїзду до Токіо Рейко та Фудзіко евакуювали школярів у Насу-Шіобара [114] [116] .

15 квітня 1945 року Цуруко та Юкіо були спалені вщент під час великого повітряного нальоту на південь Токіо [114] . Вони втекли, кричачи один одному, щоб не розлучатися, і єдине, що вони змогли забрати з дому, це страхові картки своїх дітей, ліки та жменю рису [114] [117] . Її молодша сестра Сумі, яка була заміжня і жила в Ніхонбасі, також була спалена, але за допомогою Сумі Цуруко змогла переїхати в маленький орендований будинок у Джіюгаока [117] . Цуруко святкувала закінчення війни 15 серпня в цьому будинку, після чого Рейко і Фудзіко повернулися з евакуації, і життя матері і сина нормалізувалося [117] [118] Цуруко добре використала свої навички англійської мови, поставивши біля свого будинку табличку з написом «Професор англійської мови» та працюючи перекладачем у газетній компанії, але вона не змогла заробити достатньо грошей і пізніше влаштувалася перекладачем у субпідрядній компанії для окупаційних військ [109] [118] Незважаючи на це, життя трьом дітям, які тільки підростали, залишалося важким, а переказу від Юкісу не було [118] . Не маючи змоги помітити це, знайомі Цуруко Кіото та Мей Усіяма зробили Цуруко номінальним директором школи краси, яку вони заснували в Сува, і дали їй платню [118] . У грудні 1946 року її тітка Садакко померла, і Цуруко була присутня на похоронах [119] .

Цуруко, яка продовжує працювати і чекає повернення свого чоловіка, просить американську військову газету Stars and Stripes Newspaper опублікувати статтю, в якій шукає інформацію про місцеперебування Юкісу [120] . У цей час Юкісу перебуває в Парижі, [121] навіть якщо він хоче повернутися додому, йому не дають на це дозволу влада, і він не може навіть обмінюватися листами з Японією [120] Там не було жодної людини [122] . Цуруко змогла дізнатися його місцезнаходження завдяки газетній статті незнайомця, але вона думала, що їй не вдасться легко повернутися до Японії [120] . Згодом Юкісу виявила в Парижі голлівудська кінокомпанія, яка також шукала його місцеперебування, і йому надали особливий режим і відправили до Сполучених Штатів, де він знявся у двох голлівудських фільмах, перш ніж повернутися до Японії вперше в 13 років 1 жовтня 1949 р. Я [124] . Згідно з її нотатками, Цуруко вперше дізналася про повернення Юкісу з газети напередодні, і весь будинок був такий переполох, що вона ледь могла спати тієї ночі [123] . У день повернення до Японії Цуруко та її троє дітей зустріли Юкісу після його прибуття в аеропорт Ханеда, і вся родина нарешті зустрілася разом [126] . Цуруко описує момент, коли вона знову зустріла Юкісу, у своїх нотатках так:

ゆっくりとタラップを降りてくる雪洲の姿が見えたとき、12年の歳月の緊張が、一時に私の胸のなかで崩れる音をききました。（中略）思えば私の願いは、ただこの3人の子供たちを雪洲の手にどうして無事に渡すかということにつきていたようです。そして今、その時がはっきりと私と雪洲の上に訪れたことを、誰も知ることができないほどの感動をもって、私は全身に感じていました[123]。

Пізнє життя: остання поява у фільмі та смерть[ред. | ред. код]

Цуруко на фото для реклами en[HelltoEternity] .

Після того, як Сесшу повернулася до Японії, Цуруко подумала, що будинок у Цзіюгаока занадто малий і не підходить для розміщення Сесшу, тому вона переїхала до великого орендованого будинку в місті Ічікава, префектура Тіба [124] . Найспокійнішими для родини були наступні чотири-п’ять років [125] . Згідно з його нотатками, дім Ічікави знаходився приблизно в 30 хвилинах від станції, і йому потрібно було використовувати велосипед, щоб куди завгодно поїхати, тому він і його батьки разом поїхали на велосипедах до станції, і велосипед дитини дозволив йому проїхатися, що виглядало точно Коли він побачив повернення Сесшу, він сказав: «Я відчув невимовне почуття гумору і подумав, що в Японії справді настав мир» [124] . Приблизно в 1953 році він знову переїхав до будинку колишнього військового в Йойогі - Хацудай, район Сібуя, який Юкісу купив як вибачення за проблеми, які він завдав Цуруко [129] . Однак, оскільки жіночі проблеми Юкісу були постійними, а Юкіо також вийшла заміж і стала незалежною в 1954 році, Цуруко почала часто відвідувати салони пачинко, щоб полегшити самотність, яка іноді нападала на неї [130] .

У 1960 році Цуруко отримала запит від голлівудської кінокомпанії на участь en[HelltoEternity] [126] . У цьому творі розповідається про інтернування японських американців під час Другої світової війни та битви на Сайпані.Роль Цуруко виконує американка японського походження, яка прийняла головного героя Джеффрі Хантера, коли той був сиротою, і виховувала його. [126] [127] Цуруко не знімалася в кіно понад 35 років, але дружина режисера en[PhilKarlson], яка була прихильницею Цуруко ще з епохи німого кіно, настійно рекомендувала, що «тільки Цуру може зіграти цю роль». Кажуть, що призначення реалізовано [126] . Хоча Юкісу також фігурував у цій роботі як японський воєначальник, роль Цуруко була важливішою, а період зйомок для Цуруко був довшим. Таким чином, Цуруко, який протягом тривалого часу мав право відправляти Юкісу на зйомки, тепер вирушив до Голлівуду раніше Юкісу [126] [128] .

Наприкінці березня того ж року Цуруко вперше за 36 років потрапила в голлівудську студію [126] [129] . У Сполучених Штатах повідомлялося про повернення Цуруко на кіноекран, і коли вона гуляла містом, її зупинив старий гвардієць із Paramount Pictures, який запам’ятав її обличчя, і вона знову зустрілася з електриком із часів свого існування Universal. приємний день возз’єднання з ним [129] Зйомки тривали 45 днів, за Цуруко працювало троє: візажист, перукар і костюмер [129] . Після закінчення зйомок режисери влаштували прощальну вечірку для Цуруко на знімальному майданчику, і режисер запросив її, сказавши: «Ти прийдеш знову, коли ти знову нам знадобишся?» Цуруко відповіла: «Це хороший фільм. «Якщо це так, я хотів би зробити це знаком завершення моєї кінокар’єри». [129] [130] Торіумі вважає, що гра Цуруко в цьому творі відображає «реальність японських американців, які живуть в Америці», і каже: «Маючи власний досвід Америки в той час, коли антияпонські настрої були сильними, я зміг зрозуміти серця японських американців під час війни [130]

Після повернення до Японії Цуруко оприлюднила свої мемуари «Життя міжнародної актриси: я дружина Сесшу Хаякави» у випуску «Жіночого клубу» за травень-липень [129] . Наступного року, у січні 1961 року, Рут знову подала позов про встановлення батьківства проти Юкісу на 500 000 доларів, але завдяки збереженню Цуруко документів із процесу 1931 року позов було врегульовано [130] [131] . Після цього Цуруко поскаржилася на біль у животі та була госпіталізована до лікарні Канто Чуо, але її стан раптово погіршився після операції на матці, і вона померла від гострого перитоніту о 15:20 18 жовтня у віці 71 року [132] [133] [134] . Похорон відбувся в похоронному бюро Аояма 24 жовтня, а приватна панахида відбулася 2 листопада, на якій були присутні 30 старих друзів [132] . Її посмертне ім'я було Васоін Джойо Зенкйо Дайуне, і її могила була споруджена на кладовищі на території храму Шоїн [135] . Через дванадцять років, у листопаді 1973 року, Юкісу також помер і був покладений в одну могилу з Цуруко [133] .

людина[ред. | ред. код]

особистості[ред. | ред. код]

映画雑誌『フォト・プレイ・ジャーナル』に掲載された鶴子のポートレート（1920年）。

Цуруко мала добре серце [136], а кінокритик Сього Муто сказав, що вона була «справді лагідною та веселою [137] . Вона також була вольовою жінкою, і навіть коли перебувала у тяжкому становищі, як, наприклад, під час війни, вона ніколи не ставала слабкою чи підвладною, а завжди високо тримала голову й весело сміялася [138] [139] . Крім того, він був настільки балакучим, що казали, що він «більш товариський, ніж більшість товариських американців», і коли йому було 10 років, його тітка Садакко попередила його в листі «не розмовляти [140] За словами Івао Морі, Цуруко схожа на маленьку милу пташку, яка ніколи не відмовляється від іншої людини і продовжує радісно говорити, тоді як Юкісу мовчить, тому Цуруко та Юкісу є «повністю протилежними особистостями, які доповнюють одна одну». казали, що це була чудова пара [140]

Цуруко завжди чітко висловлювала свої думки [141] . Стандартом цінності Цуруко є американський стандарт «це справедливо чи несправедливо?», і коли вона відчуває, що це несправедливо, вона часто використовує фразу «це несправедливо», щоб поговорити з іншою людиною [97] [141] . Під час Другої світової війни, коли він проходив прослуховування на роль виконавця в іноземній пропагандистській радіопрограмі NHK, спрямованої на деморалізацію американських солдатів, він склав іспит зі своєю вільною англійською мовою та стилем розмови, але не зміг прочитати сценарій, який йому дали. одного разу сказав: "Я вважаю, що японська армія повинна воювати більш чесно. Я вважаю цей сценарій несправедливим", і його пропозицію було скасовано [114] [141]

Цуруко переїхала до Сполучених Штатів у віці дев'яти років і росла там до 40 років, тому її рідною мовою була переважно англійська [110] . У той час як англійська її чоловіка Юкісу мала дуже сильний японський акцент, Цуруко могла майже ідеально спілкуватися англійською [142] і не мала проблем у розмові [63] . Американський актор японського походження Джордж Такеї, який зіграв з нею у фільмі «Поле битви назавжди», також сказав, що англійська Цуруко була «ідеальною англійською Нісей без японського акценту» [130] . З іншого боку, хоча він був японцем, він не володів вільно японською мовою і міг лише читати та писати хіраґаною [118] [143] . [112] [146] Він не міг говорити спокійно в розмові, і часто говорив англійською [111] [141] . Сама Цуруко написала у своїх нотатках: «Я можу говорити мовою своєї країни лише ламаними словами». [76] За словами Мічіо Іто, японську вимову Цуруко важко зрозуміти, якщо не бути обережним, тому Цуруко легше розмовляти англійською, ніж японською, і вона рідко бачила японські фільми, оскільки не розуміє слів [137] .

Як дружина Хаякава Сесшу[ред. | ред. код]

Цуруко і Юкісу (1917).

Цуруко була незалежною жінкою в американському стилі, і хоча вона не була з тих типів, які повністю підкорялися своєму чоловікові, як японські жінки того часу, вона дуже любила свого чоловіка, Сесшу Хаякаву, і приймала кожен його аспект протягом усього свого життя. Вона присвятила себе дбати про сім’ю, щоб чоловік міг працювати досхочу [144] [145] . Для Юкісу Цуруко стала кимось, на кого він може рівнятися у всіх відношеннях, допомагаючи йому в роботі, піклуючись про його сім’ю і навіть піклуючись про проблеми жінок. Юкісу довіряв і поважав Цуруко більше, ніж будь-кого іншого, і, хоча його дружина страждала через жіночі проблеми, він жодного разу не думав про розлучення, доки Цуруко не помер [146] . У річницю весілля, коли вони не були разом, вони завжди святкували телеграмою, а в день народження Цуруко було прийнято дарувати їй каблучку або намисто [147] .

Протягом усього життя Цуруко турбували постійні проблеми Юкісу з жінками та грошима [148] [149] . Коли вона виявила, що її чоловік бавиться з жінками, вона не просто сиділа і спостерігала за цим, а, як тогочасні американки, накинулася на нього, плачучи і сердячись. У таких випадках Юкісу не заперечувала, а мовчала, поки гнів Цуруко не вщух, і врешті Цуруко здався і пробачив її [148] . Навіть друзі Сесшу співчували ситуації Цуруко, а після війни її знайомий Йоші Фудзівара одного разу сказав їй: «Вона все ще дружина Сесшу [150] [149] Тим не менш, Цуруко приймає навіть цю сторону Юкісу, і коли хтось говорить щось погане про Юкісу, вона захищає його, кажучи: «Це правда, але...» і нарешті каже: «Ось як я закохалася в тебе .'' Кажуть, що [149] Діти Юкісу також стали на бік Цуруко і критикували її батька, але Цуруко завжди говорила: "Мама не нещасна, вона щаслива, що має когось любити. Тато - добра людина в душі і має добрі думки". Мені дали на це дозвіл», — сказав він [151] .

оцінка[ред. | ред. код]

Плакат фільму «Подих богів» (1920), в якому Цуруко зіграла головну роль самовідданої японки.

Цуруко була першою японською актрисою міжнародного кіно та вважається першою японською актрисою, яка знялася в американському фільмі [3] [4] . За словами історика кіно Брайана Тейвза, Цуруко була однією з перших зірок у зірковій системі разом із Юкісу та першим азіатським актором, який знімався в Голлівуді [38] . Коли Цуруко була активна в Сполучених Штатах, актори-чоловіки все ще грали жіночі ролі в японських фільмах [152] а кінодослідник Такаші Окадзіма сказав: «Перша японська кіноактриса народилася в Америці, а не в Японії» [153] . За словами Орі Накагави, оскільки Цуруко не знімалася в жодному японському фільмі, вона є «чисто американською кіноакторою, а не японською кіноакторкою» [154] . Йосіро Торіумі сказав, що «немає японських зірок, чиї імена були б настільки відомі в Сполучених Штатах», як Цуруко та Юкісу, але серед покоління японців після Другої світової війни популярність Цуруко була більшою, ніж популярність ` « На полі битви». Він був нижчим за Юкісю, який добре відомий своїми зображеннями, такими як «Міст, який Каке Какеру » (1957). [155] Окадзіма також заявив: «Коли справа доходить до Цуруко Аокі та фільмів, у яких вона з'являється, про них майже ніхто не знає» [153] .

Кінокритик Мітіхіро Какій каже, що Цуруко разом із Юкісу «створили прототип американців, образ японців, добре чи погано [59] . Кінодослідниця Сара Росс каже: «Багато ролей Цуруко в кіно повторюють стереотипи азіатських жінок, такі як невинні квіти, самовіддані жінки, такі як Мадам Батерфляй, і фотошлюби». Торіумі також зазначає en[ATokyoSiren] «був носієм «Японії», яку Голлівуд намагався зобразити». Мотивом є схема, яку можна сказати як однобічний погляд на Сполучені Штати: «Японія в пастці Японії проти «Америки, цивілізованої країни, яка досягла модернізації», і Цуруко має образ жінки, пригнобленої старими японськими звичаями та релігією [156] .

Івао Морі описує стиль Цуруко як «глибокий і стриманий стиль, який містить пристрасть і силу». [157] За словами Хідеюкі Ногамі, хоча Цуруко не була особливою вродою, вона значно перевершувала Юкісу за акторськими здібностями [146] . Юкіо Хаякава, син Юкісу, сказав, що Цуруко є чудовою акторкою, а про спільну роботу пари «Поля битв назавжди» він сказав: «Немає порівняння. Її знання англійської зовсім інші, але її акторські здібності набагато перевершує свою матір.'' ``Гра Ояджі нагадувала: ``Я збираюся тобі щось показати'', але моя мати могла дивитися це спокійно'' [146] Кінодослідник Стівен Гонг погоджується з думкою Юкіо, зазначаючи, що «попереднє походження та акторські здібності Цуруко мали набагато більший потенціал, ніж Юкісу». Гон також заявив, що «різниця в соціальному статусі між чоловіками та жінками обмежувала діяльність Цуруко як кіноактора», і що, коли Цуруко кинула акторську діяльність і створила сім'ю, «Цуруко не хотіла бачити себе підлеглою особою. '' «Я пожертвував своєю кар'єрою кінорежисера» [142]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ 大場, 2012, с. 104.
  2. ↑ а б в г 中川, 2012, с. 14, 108.
  3. ↑ а б в 垣井, 1992, с. 61.
  4. ↑ а б 中川, 2012, с. 12.
  5. ↑ Ross, Sara. Tsuru Aoki. Women Film Pioneers Project. Процитовано 2022-4-11.
  6. ↑ а б Miyao, 2007, с. 142.
  7. ↑ アメリカでツル・青木の芸名の綴りは、しばしば「ツラ・青木（Tsura Aoki）」などと誤記されることがあった[5]。1914年の映画業界誌『ムービング・ピクチャー・ワールド』の記事でも「Miss Tsura Aoki」と紹介されており、映画研究者の宮尾大輔はこれをスペルミスだとしている[6]。
  8. ↑ 鳥海, 2013, с. 10, 16.
  9. ↑ а б 野上, 1986, с. 58-59.
  10. ↑ а б в г д 鳥海, 2013, с. 18-20.
  11. ↑ 大場, 2012, с. 81-82.
  12. ↑ 鳥海, 2013, с. 51.
  13. ↑ 鶴子の生年月日については、1889年から1892年までの間でいくつかの説があり、複数の人名事典や新聞の死亡記事では1891年12月25日生まれとなっていた[10]。しかし、1975年に大場俊雄が博多区役所から取り寄せた戸籍謄本を調べたところ、鶴子の生年月日は1889年11月24日と記載されており、これが正しい生年月日であるとしている[10][11]。また、鳥海美朗によると、鶴子は俳優としてのイメージ戦略上、戸籍よりも2歳若い年齢を称していたという[12]。
  14. ↑ а б 大場, 2012, с. 109.
  15. ↑ 1900年4月に鶴子の両親は協議離婚した[14]。
  16. ↑ а б в г 中川, 2012, с. 14-17.
  17. ↑ 大場, 2012, с. 83.
  18. ↑ 大場, 2012, с. 108.
  19. ↑ 1899年に鶴子が渡米した時の海外旅券の明細簿では、姓名欄に「川上ツル」と記されている[17]。早川雪洲の実家の戸籍謄本の金太郎（雪洲の本名）欄には、はじめ「川上ツルと婚姻」と記されていたが、後に「小原ツルと婚姻」に訂正されている[2][18]。
  20. ↑ а б 中川, 2012, с. 25-26.
  21. ↑ а б в г д е ж 鳥海, 2013, с. 21-22.
  22. ↑ а б в 中川, 2012, с. 18-22.
  23. ↑ 野上, 1986, с. 60.
  24. ↑ а б 中川, 2012, с. 23-24.
  25. ↑ 大場, 2012, с. 86-87.
  26. ↑ 中川 2012, pp. 23, 28; 鳥海 2013, pp. 22, 24-26.
  27. ↑ а б в 中川, 2012, с. 31-33.
  28. ↑ а б 鳥海, 2013, с. 27-28.
  29. ↑ а б в г д е 中川, 2012, с. 34-36.
  30. ↑ а б 鳥海, 2013, с. 30.
  31. ↑ а б в г д 鳥海, 2013, с. 31-33, 36.
  32. ↑ а б в г д е 中川, 2012, с. 39-41.
  33. ↑ а б в г Miyao, 2007, с. 51.
  34. ↑ Daisuke Miyao, ред. (2014). The Oxford Handbook of Japanese Cinema. Oxford University Press. с. 153. ISBN 978-0199731664.
  35. ↑ 鳥海, 2013, с. 37.
  36. ↑ Miyao, 2007, с. 290-291.
  37. ↑ Kobel, Peter (2009). Silent Movies: The Birth of Film and the Triumph of Movie Culture. Hachette. ISBN 978-0316069595.
  38. ↑ а б в г д Taves, Brian (2012). Thomas Ince: Hollywood's Independent Pioneer. University Press of Kentucky. с. 76. ISBN 978-0813134222.Taves, Brian (2012). Thomas Ince: Hollywood's Independent Pioneer. University Press of Kentucky. с. 76. ISBN 978-0813134222.
  39. ↑ Ince to make Japanese picture. Moving Picture World. Chalmers Publishing Company. 19 (5): 554. 1914-1-31.
  40. ↑ 同年12月から1914年1月にかけて、『バラエティ』『ムービング・ピクチャー・ワールド』などの業界誌は、NYMPCのインスが鶴子主演で日本物の映画シリーズを製作し、鶴子と20人の日本人俳優が契約したと報じている[33][38][39]。
  41. ↑ 宮尾大輔 (1996-3). 映画スター早川雪洲 草創期ハリウッドと日本人. アメリカ研究. アメリカ学会 (30): 230, 234頁. doi:10.11380/americanreview1967.1996.227.
  42. ↑ 鳥海, 2013, с. 42-44.
  43. ↑ 大場, 2012, с. 78.
  44. ↑ а б в 中川, 2012, с. 37-38.
  45. ↑ フィルムセンター, 1993, с. 33.
  46. ↑ Miyao, 2007, с. 51, 54.
  47. ↑ 中川, 2012, с. 368.
  48. ↑ フィルムセンター, 1993, с. 45-46.
  49. ↑ Miyao, 2007, с. 57-58.
  50. ↑ Friar, Ralph E.; Friar, Natasha A. (1972). The Only Good Indian: The Hollywood Gospel. Drama Book Specialists. с. 129.
  51. ↑ 鳥海, 2013, с. 70-71.
  52. ↑ а б 大場, 2012, с. 81.
  53. ↑ а б 鳥海, 2013, с. 74-75.
  54. ↑ 中川, 2012, с. 108-109.
  55. ↑ 野上, 1986, с. 66, 68.
  56. ↑ 鳥海, 2013, с. 75, 84-85, 100.
  57. ↑ а б 宮尾, 2009, с. 306.
  58. ↑ フィルムセンター, 1993, с. 14.
  59. ↑ а б в 垣井, 1992, с. 80.
  60. ↑ а б フィルムセンター, 1993, с. 15-16.
  61. ↑ 鳥海, 2013, с. 88-89.
  62. ↑ а б 野上, 1986, с. 93-94.
  63. ↑ а б 鳥海, 2013, с. 7-8.
  64. ↑ 中川, 2012, с. 131.
  65. ↑ а б 鳥海, 2013, с. 90.
  66. ↑ а б 宮尾, 2009, с. 307.
  67. ↑ 垣井, 1992, с. 73-74.
  68. ↑ 垣井, 1992, с. 74, 77, 86.
  69. ↑ а б 中川, 2012, с. 388-390.
  70. ↑ а б 垣井, 1992, с. 86.
  71. ↑ а б 中川, 2012, с. 140, 144.
  72. ↑ а б в 鳥海, 2013, с. 113-114.
  73. ↑ 鳥海, 2013, с. 97-99, 103-104, 106.
  74. ↑ Kingsley, Grace (1919-7-24). ‘Universal Sparkler’ in ‘The Spice of Life.’. Los Angeles Times.
  75. ↑ а б 大場, 2012, с. 115-120.
  76. ↑ а б в г 中川, 2012, с. 154-155.
  77. ↑ 鳥海, 2013, с. 118.
  78. ↑ а б 大場, 2012, с. 104-106.
  79. ↑ а б 鳥海, 2013, с. 119.
  80. ↑ а б в 中川, 2012, с. 157-158.
  81. ↑ 大場, 2012, с. 124.
  82. ↑ 鳥海, 2013, с. 114-115, 120.
  83. ↑ 中川, 2012, с. 375-376.
  84. ↑ 野上 1986, pp. 108-112; 中川 2012, pp. 163-165; 鳥海 2013, pp. 121-128.
  85. ↑ 1922年の『Шаблон:仮リンク』の撮影中、雪洲にめがけてセットが倒壊するという事件が起きた。これは排日ムードが高まる中で、雪洲の高額の保険金を狙った配給会社Шаблон:仮リンク側の策略だと考えられている[84]。詳細は早川雪洲#ハリウッドとの決別を参照。
  86. ↑ а б в 中川, 2012, с. 172-179.
  87. ↑ 鳥海, 2013, с. 134-136.
  88. ↑ а б в 中川, 2012, с. 184-186.
  89. ↑ а б 鳥海, 2013, с. 147-148.
  90. ↑ а б 鳥海, 2013, с. 158.
  91. ↑ 中川, 2012, с. 191.
  92. ↑ 大場, 2012, с. 136-137.
  93. ↑ 中川, 2012, с. 206, 210.
  94. ↑ а б 鳥海, 2013, с. 170-172.
  95. ↑ а б в г д е ж 鳥海, 2013, с. 173-175.
  96. ↑ а б в 野上, 1986, с. 133-134.
  97. ↑ а б в 中川, 2012, с. 222.
  98. ↑ а б 鳥海, 2013, с. 176-178.
  99. ↑ 鳥海, 2013, с. 181-182.
  100. ↑ 大場, 2012, с. 151-155.
  101. ↑ а б в 中川, 2012, с. 243-245.
  102. ↑ а б 中川, 2012, с. 246-247.
  103. ↑ а б 鳥海, 2013, с. 184-185.
  104. ↑ а б 鳥海, 2013, с. 190-195.
  105. ↑ а б в 鳥海, 2013, с. 197-202.
  106. ↑ а б в 野上, 1986, с. 165-166.
  107. ↑ а б 鳥海, 2013, с. 203.
  108. ↑ 大場, 2012, с. 157-158.
  109. ↑ а б 鳥海, 2013, с. 233.
  110. ↑ а б в г 鳥海, 2013, с. 210-211.
  111. ↑ а б в г 中川, 2012, с. 273-274.
  112. ↑ 鳥海, 2013, с. 213.
  113. ↑ а б 野上, 1986, с. 176.
  114. ↑ а б в г д е 中川, 2012, с. 275-276.
  115. ↑ 鳥海, 2013, с. 212.
  116. ↑ а б 鳥海, 2013, с. 214-215.
  117. ↑ а б в 鳥海, 2013, с. 217-218.
  118. ↑ а б в г д 中川, 2012, с. 277-278.
  119. ↑ 中川, 2012, с. 279.
  120. ↑ а б в 鳥海, 2013, с. 226, 232.
  121. ↑ 早川, 1959, с. 182.
  122. ↑ 野上, 1986, с. 175.
  123. ↑ а б 中川, 2012, с. 291-292.
  124. ↑ а б 鳥海, 2013, с. 238-239.
  125. ↑ 鳥海, 2013, с. 252.
  126. ↑ а б в г д 鳥海, 2013, с. 256-257.
  127. ↑ 野上, 1986, с. 215.
  128. ↑ 野上, 1986, с. 216.
  129. ↑ а б в г д 中川, 2012, с. 325-326.
  130. ↑ а б в г 鳥海, 2013, с. 260-262.
  131. ↑ 中川, 2012, с. 328.
  132. ↑ а б 中川, 2012, с. 330-331.
  133. ↑ а б 大場, 2012, с. 171-172.
  134. ↑ 野上, 1986, с. 156.
  135. ↑ 中川, 2012, с. 334-335.
  136. ↑ 野上, 1986, с. 142.
  137. ↑ а б 中川, 2012, с. 297-298.
  138. ↑ 鳥海, 2013, с. 210-211, 216.
  139. ↑ 野上, 1986, с. 177.
  140. ↑ а б 中川, 2012, с. 149.
  141. ↑ а б в г 鳥海, 2013, с. 216.
  142. ↑ а б 鳥海, 2013, с. 116-117.
  143. ↑ 野上, 1986, с. 140.
  144. ↑ 野上, 1986, с. 106-107.
  145. ↑ 鳥海, 2013, с. 115, 155.
  146. ↑ а б в 野上, 1986, с. 60-62.
  147. ↑ 中川, 2012, с. 226.
  148. ↑ а б 野上, 1986, с. 106-107, 152, 217.
  149. ↑ а б в 中川, 2012, с. 46, 278, 308.
  150. ↑ 野上, 1986, с. 152.
  151. ↑ 野上, 1986, с. 217.
  152. ↑ Sharp, Jasper (2011). Historical Dictionary of Japanese Cinema. Scarecrow Press. с. 22. ISBN 978-0810857957.Sharp, Jasper (2011). Historical Dictionary of Japanese Cinema. Scarecrow Press. с. 22. ISBN 978-0810857957.
  153. ↑ а б フィルムセンター, 1993, с. 31.
  154. ↑ 中川, 2012, с. 44, 156-158.
  155. ↑ 鳥海, 2013, с. 10-12, 284.
  156. ↑ 鳥海, 2013, с. 77-78.
  157. ↑ 中川, 2012, с. 44.

Джерела[ред. | ред. код]

[[Категорія:Персоналії:Фукуока]] [[Категорія:Актори німого кіно]]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:Oleksandr_Tahayev/Аокі_Цуруко&oldid=41067048