Італійська кухня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Піца пепероні

Італійська кухня (італ. Cucina italiana) — національна кухня італійського народу, що є також кухнею народів Італії.

Супи[ред.ред. код]

Суп не є винаходом італійців, однак слово узяте в них. Суп італійською мовою означає щось розм'якшене, те, що п'ють. Але раніше це було не завжди тим, що сьогодні прийнято називати супом. У 16 столітті в Італії не знали супу. П'ятсот років тому один з римських кухарів розповів про готування страви, що її він називав супом: «У горщик я скарбу окіст, два фунти яловичого м'яса, один фунт телятини, молоде курча і молодого голуба. Після того як вода закипить, я додаю спеції, зелень і овочі. Мій пан міг їсти цю страву шість тижнів поспіль». Найзнаменитіший італійський суп — мінестроне. Готується він із семи інгредієнтів — семи типів овочів, семи типів м'яса і семи видів приправ, що за легендою символізують сім чеснот кардинала

М'ясо і риба[ред.ред. код]

Полента з печінкою Polenta con fegatelli

Ще від античних часів в італійській кухні залишається дивного смаку страва з вівці, молочного поросяти чи козеняти — Abbacchio al Cacciatore чи грудинка з полентою. Saltimbocca alla Romana — теляче філе із шинкою і шавлією — також винайшли на берегах Тибру. Типово римським можна назвати і Coda alla Vaccinara — приготовлений з великою кількістю селери бичачий хвіст. Багато зі збережених й досьогодні страв говорять про те, що раніш, в епоху середньовіччя, основною вимогою була дешевизна продуктів, з яких ці страви готувалися. Саме такими стравами є Rigatoni con la Pajata — тушковані у вині з овочами телячий потрух, а також Fagioli con le cotiche — квасоля зі шпиком.

Овочі[ред.ред. код]

З часів древніх римлян на італійських столах красується спаржа. З неї готовлять багато смачних і поживних страв. Дика спаржа росте по всій території Італії (з березня по травень), починаючи від моря і закінчуючи горбкуватою місцевістю, існують також гірські сорти — у ломбардській області й в області Фриулі. Великий інтерес представляє культивована спаржа, оброблення якої є не таким простим заняттям. Можливо, саме тому її вживають як окрему страву, а не як гарнір.

Помідори і червоний перчик пеперончіно люблять в Італії, як у нас картоплю і хрін. Помідори входять до складу більшості італійських салатів і гарячих страв. Гордість італійської кухні — томатний соус сальса ді помидоро. За старими рецептами його кілька годин варять на слабкому вогні і додають васильок чи майоран. Під таким соусом можна з'їсти що завгодно, але в Мілані з ним готують різотто.

Гарніри[ред.ред. код]

Макарони rigatonni con ragu alla napolitana

Говорячи про італійську кухню не можна не згадати про чудові макарони. Історики стверджують, що макарони привіз із собою з Китаю Марко Поло, як сувенір. Це були тонкі трубочки з тіста: правда, китайці робили їх з рисового борошна. У літературі макарони вперше згадуються в «Декамероні» Бокаччо. Деякі стверджують, що назву макаронам дав якийсь кардинал, що, побачивши їх уперше на своєму столі, викликнув: «О, ма кароні!» — що означає «О, як мило!». Інші заперечують — говорять, що древні греки, зустрічаючи що-небудь особливе, що їм дуже подобалося в південних містах Італії, називали словом maccherone.

Популярні в італійців равіолі — скоріш за все теж запозичення з Китаю. Равіолі — це невеликі квадратні вареники з гострою начинкою, причому не обов'язково м'ясною, а часто сирною. Макарони й равіолі подають з томатним соусом і тертим сиром.

Різото — одна з найпопулярніших італійських страв. Складно уявити собі італійський ресторан, що не пропонує цю страву. В рису дуже давнє походження, вважається, що він родом зі сходу, можливо, з Бенгалу, з Індії. Римляни були знайомі з рисом, але вони не їли його, а використовували для виготовлення кремів і одержання лікувальних відварів. Рис в Італії був вперше офіційно згаданий у документі XV століття в Мілані, у листі Гіангалеццо Вісконті, герцога Мілану. У XVI столітті Мілан був цілком оточений рисовими полями з їхніми типовими каналами, що блищали на сонці. Різотто, зазвичай із шафраном, було винайдено в Мілані, але тепер воно популярно по всій Ломбардії. Його можна готувати з рибою з озер чи рік, з гарбузом чи пепероні, з луганега (сосисками) чи з жабами, у будь-якому випадку вийде вишукана страва.

Закуски[ред.ред. код]

Особлива роль в італійській кухні приділяється закускам — антіпасто. Цим італійці зобов'язані католицької церкви в особі ватиканського бібліотекаря Бартоломео Саккі за те, що він благословив розвиток римських закусок Antipasto. У виданому в 1475 р. по тим часам бестселеру — праці «Про щиру радість і гарне самопочуття» цей дуже начитаний чоловік рекомендував римлянам усупереч традиції починати будь-яку трапезу з фруктів. Результатом його оздоровчих кулінарних пошуків став деякий компромісний, але розкішний, у дусі епохи Відродження, варіант: закуска зі шматочків окосту з динею, інжиром чи персиками.

Молочні продукти[ред.ред. код]

Італійські сири на ринку у Варезе

Італійські сири — неодмінний елемент італійської трапези. В Італії виробляється близько 400 сортів сиру, найпопулярніші — моцарелла (mozzarella), горгонцола (gorgonzola) і пармезан (parmigiano — «парміджано»). Але крім них, існує безліч інших. Адже своїми сирами славляться багато регіонів країни. Саме твердий ароматний пармезан, тертий чи нарізаний дрібними шматочками, додає пікантність більшості італійських страв. Моцареллу — м'який волокнистий сир з молока буйволиць — подають на сніданок англійській королеві, без нього не обходиться практично жодна класична піца, і саме він входить до складу смачного салату caprese (капрезе) — з помідорами і васильком. Справжній сир моцарелла готується з молока буйволиць у районі Риму і Неаполю.

Горгонцола одержала свою назву по імені селища в околицях Мілану. Його роблять з коров'ячого молока і спеціально культивують у ньому цвіль.

Твердий сир пармезан роблять в околицях Парми, у Реджіо-Эмілії, Мантуї, Болоньї та Модене. Він являє собою барило, що у середньому важить близько 35 кілограмів. Пармезан уживають «свіжим» (fresco), «зрілим» (до 18 місяців), і «старим» (vecchio), зрілості до 2 років.

Рікота (ricotta) прекрасно підходить для пасти, омлетів та десертів.

Італійське морозиво

А про італійське морозиво просто необхідно сказати окремо. Вважається, що морозиво винайшов у XV столітті флорентійський архітектор Бернардо Буонталенти. І зараз в Італії існують сотні різновидів морозива — від фруктового щербета до часникового морозива чи морозива зі смаком сиру пармезан. Останні подаються як антипасти, закуски перед основною їжею. Так що витончена трапеза може початися з морозива і ним же й закінчитися.

Десерт[ред.ред. код]

Італійці дуже полюбляють морозиво, якого існує безліч видів.

Інші десерти:

  • Панетоне — крутий кекс із дріжджового тіста, що печеться в циліндричній формі.
  • Тірамісу — десерт з кремом «маскарпоне» та какао.
  • Касата

Вина[ред.ред. код]

Виноробство в Італії заняття настільки давнє, що навіть історики не можуть точно відповісти на запитання, коли місцеві жителі почали вирощувати лозу, збирати і давити ягоди. За найскромнішими підрахунками перші винокурні з'явилися на Апеннінскому півострові 3000 років тому. Утім, легенда про Діоніса, що подарував людям виноград і загинув через свою слабість, звичайно, древня.

Надзвичайно смачне «Молоко Венери» — міцний 30-градусний напій білого кольору з тонким ароматом меду і трав. За легендою, його рецепт зберігається в таємниці з першого століття до н. е., коли його підносили подорожанам у храмі Венери Ериційської.

«Ігристе вино натурального шумування зовсім не є винаходом французького ченця Дома Періньйона, а древніх римлян, причому зробили вони це більш двох тисяч років тому. А знаменитий французький чернець просто-напросто ніколи не існував.» — От такі слова вимовив Mario Fregoni — доцент італійського католицького університету міста Пьяченци на конгресі виноробів у місті Тренто. Вчений є також президентом національного комітету вин DOC.

Ґрунтуючись на своїх останніх дослідженнях, Mario Fregoni заявив, що найдревніші римляни були відкривачами натуральних ігристих вин з добавкою сусла чи інших цукристих речовин. До того ж вони робили і вживали шипучі вина у великій кількості. Подібний метод винного виробництва поступово удосконалювався протягом багатьох століть, прийшовши до сучасного методу додавання сусла прямо у бутлі.