Коручка ельбська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Коручка ельбська
Epipactis albensis 03.JPG
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Однодольні (Monocotyledon)
Порядок: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Зозулинцеві (Orchidaceae)
Підродина: Epidendroideae
Рід: Коручка (Epipactis)
Вид:
Коручка ельбська (E. albensis)
Біноміальна назва
Epipactis albensis
Nováková et Rydlo, 1978
Варитети

Epipactis albensis var. fibri
(Scappat. & Robatsch) P.Delforge

Синоніми

Epipactis helleborine f. gracilis
(Dageforde ex Hegi) Pauca & Morariu
Epipactis latifolia f. gracilis Dageforde ex Hegi
Helleborine latifolia f. gracilis
(Dageforde ex Hegi) Graber

Commons-logo.svg Вікісховище: Epipactis albensis

Коручка е́льбська[1] (Epipactis albensis) — рідкісна багаторічна рослина родини зозулинцеві. Вид занесений до Червоних книг України (статус «рідкісний»), Словаччини[2] та Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи.[3]

Опис[ред. | ред. код]

Квіти великим планом

Трав'яниста рослина 3,5–51 см заввишки, висота більшості особин знаходиться в межах 10–30 см. Геофіт. Кореневище коротке. Стебло прямостояче, тонке, міцне, світло-зелене, у верхній частині густо коротко-запушене. У нижній частині стебла 1–3 листки піхвові, зелено-коричневі, лускоподібні, 2–4 стеблових листка яйцеподібно-ланцетні або ланцетні, 2,4–6,3 см завдовжки та 1-2 см завширшки.

Суцвіття 1,5–12,5 см завдовжки, складається, переважно, з 2–15 (інколи 20) квіток. Чашолистки ланцетні, жовтувато-зелені, 6–9,5 мм завдовжки, 2,5–4,7 мм завширшки. Листочки оцвітини біло-зеленкуваті або жовтувато-зеленкуваті, світліші за чашолистики. Як виняток описані особини з яскраво-рожевими пелюстками. Губа спереду серцеподібна, в задній частині — увігнута, фіолетова або коричнева. Плід — коробочка, що містить дуже дрібне насіння. Загалом вид доволі мінливий, тому окремі особини відрізняються від номінальної форми за висотою, кількістю і розміром листків, будовою квітки тощо.

Екологія[ред. | ред. код]

Коручка ельбська — лісова рослина. Трапляється у низинних заплавних дубово-ясеневих лісах на висоті 100–500 м над рівнем моря, на лучно-буроземних і дерново-буроземних ґрунтах з різним ступенем оглеєння. Найбільш численні популяції, що налічують 100–300 особин, притаманні зрілим деревостанам, вік яких перевищує 120 років. Найменші можуть складатися лише з 1–3 рослин. Кількість особин у локалітеті може значно змінюватися залежно від вегетаційного періоду та гідрологічного режиму річки (тривалості та інтенсивності повеней). Вид доволі вологолюбний, віддає перевагу кислим ґрунтам.

Розмножується вегетативно і насінням. Квітне у липні-серпні, в окремих популяціях цвітіння спостерігалось навіть у вересні—на початку листопада. Першими зацвітають рослини, що зростають на добре освітлених ділянках, останніми — ті, що зростають під пологом лісу. У коручки ельбської поширене самозапилення. Плодоносить у серпні-жовтні.

Поширення[ред. | ред. код]

Ендемік Центральної Європи, поширений в Німеччині, Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині, Австрії. У 2011 році невеликі популяції було описано в Румунії в заповіднику Хейле Турзі.

В Україні цю орхідею знайдено лише на крайньому заході Закарпатської області. На всьому протязі ареалу популяції нечисельні, ізольовані, в Україні їх виявлено дев'ять штук: у заплаві річки Боржава між селами Великі Береги, Шаланки та Квасово; у заплаві річки Латориця біля сел Малі Гаївці та Чомонин; у заплаві річки Уж в межах міста Ужгород.

Значення і статус виду[ред. | ред. код]

Окрім національних Червоних книг коручку ельбську занесено до Додатку II Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES), до Червоних списків Німеччини,[4] Угорщини,[5] Чехії,[6] Польщі.[7] Головними загрозами для цього виду є порушення природних ландшафтів, прокладання лісових доріг, осушення, надмірне рекреаційне навантаження і випасання худоби. В Україні ця орхідея охороняється в заказнику «Великодоброньский», заповідному урочищі Боржава, пам'ятці природи «Атак».

Господарського значення не має, перспективний для поширення як декоративна рослина.

Синоніми[ред. | ред. код]

  • Epipactis albensis subsp. albensis Nováková & Rydlo
  • Epipactis albensis subsp. fibri (Scappat. & Robatsch) P. Delforge
  • Epipactis albensis var. fibri (Scappat. & Robatsch) P.Delforge
  • Epipactis albensis subsp. mecsekensis (A.Molnár & Robatsch) Kreutz
  • Epipactis albensis subsp. moravica (Batoušek) Kreutz
  • Epipactis albensis subsp. rivularis (Kranjcev & Cicmir) Kreutz

Джерела[ред. | ред. код]

  1. ЧКУ
  2. Čeřovský, J., Feráková, V., Holub, J., Maglocký, Š. and Procházka, F. 1999. Červená kniha ohrozených a vzácnych druhov rastlín a živočíchov SR a ČR 5. Vyššie rastliny (Red Book of Endangered and Rare Species of Flora and Fauna of the Slovak Republic and the Czech Republic. 5. Higher plants.). Príroda, Bratislava.
  3. IUCN. 2011. IUCN Red List of Threatened Species (ver. 2011.2). Червона книга МСОП.
  4. Ludwig, G. and Schnittler, M. 1996. Red List of Threatened Plants in Germany (Rote Liste gefährdeter Pflanzen Deutschlands). Bundesamt für Naturschutz, Bonn.
  5. Király, G. (ed.). 2007. Red List of the vascular flora of Hungary (Vörös Lista: A magyarországi edényes flóra veszélyeztetett fajai). pp. 73. Saját kiadás, Sopron.
  6. Holub, J. and Procházka, F. 2000. Red List of the Flora of the Czech Republic (state in the year 2000) — Červený seznam květeny České republiky (stav v roce 2000). Preslia 72: 187–230.
  7. Czerwona lista roślin i grzybów Polski. Zbigniew Mirek, Kazimierz Zarzycki, Władysław Wojewoda, Zbigniew Szeląg (red.). Kraków: Instytut Botaniki im. W. Szafera, Polska Akademia Nauk, 2006.(пол.)

Посилання[ред. | ред. код]