Кошкін Костянтин Гаврилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кошкін Костянтин Гаврилович
рос. Кошкин Константин Гаврилович
Народився13 листопада 1912(1912-11-13)
Пушкіно, Mytishchi volostd, Московський повітd, Московська губернія, Російська імперія
Помер31 грудня 1993(1993-12-31) (81 рік)
Мамонтовка[d], Пушкіно, Московська область, Росія
Країна Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
 Росія
Діяльністьскульптор
Alma materМосковське художнє училищеd і Московський інститут прикладного та декоративного мистецтваd
ВчителіЯковлєв Борис Іванович, Ланге Борис Миколайовичd, Альошин Сергій Семеновичd, Дерунов Володимир Івановичd і Соловйов Олександр Михайловичd
Учасникнімецько-радянська війна і радянсько-японська війна
ЧленствоСХ СРСР і Національна спілка художників України
Напрямокреалізм
ПартіяКПРС
У шлюбі зМінькова Ольга Денисівна
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль «За відвагу» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За перемогу над Японією»

Костянтин Гаврилович Кошкін (рос. Константин Гаврилович Кошкин; 13 листопада 1912, Пушкіно — 31 грудня 1993, Мамонтовка) — радянський скульптор; член Спілки художників СРСР з 1951 року[1] і Спілки радянських художників України. Чоловік скульпторки Ольги Мінькової[2].

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 13 листопада 1912 року в селі Пушкіно (нині місто Московської області, Росія). Протягом 1936—1938 років навчався у Московському художньому училищі імені 1905 року. Брав участь у німецько-радянській війні. Служив у 141-й стрілецькій дивізії[3]. У складі розвідроти воював на Українському та Західному фронтах[1]. Був членом КПРС.

1948 року закінчив Московський інститут прикладного та декоративного мистецтва, де навчався у Бориса Яковлева, Бориса Ланге, Сергія Альошина, Володимира Дерунова, Олександра Соловйова.

1950 року направлений до Киргизької РСР для участі в скульптурному оформленні нового театру опери та балету в місті Фрунзе. З 1959 року мешкав в Криму, протягом 1965—1976 років — у Севастополі[4], де проживав у будинку на вулиці Лізи Чайкіної, № 37.

1976 року переїхав у Підмосков'я, у Мамонтовку, де мешкав в будинку на вулиці Кузнецький міст, № 32. Помер у Мамотовці 31 грудня 1993 року, де і похований на місцевому цвинтарі.

Творчість

[ред. | ред. код]

Працював в галузях станкової та монументальної скульптури. Використовував дерево, граніт, бетон, інкерманський камінь, мармур, бронзу, алюміній та інші матеріали[4]. Серед робіт:

станкова скульптура
монументальні роботи
Пам'ятник Василю Блюхеру.
Надгробок Олексія Мокроусова.
Пам'ятник Володимиру Леніну.
Пам'ятник у Красному Маці.

У 1961 році спільно з Ольгою Міньковою створив гіпсове погруддя першого космонавта Юрія Гагаріна, яке встановили в Сімферополі вже 16 квітня 1961 року, через чотири дні після польоту. Наступного року скульптор зустрівся з космонавтом у Гурзуфі та створив з натури кілька портретів Юрія Гагаріна, а одну мармурову копію подарував космонавту[2].

Брав участь у республіканських виставках з 1951 року, у всесоюзних — з 1948 року, у зарубіжних — з 1958 року.

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Нагороджений

Примітки

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]