Крістофер Лаксон
| Крістофер Лаксон | |
|---|---|
| Прем'єр-міністр Нової Зеландії | |
Нині на посаді | |
| На посаді з | 27 листопада 2023 |
| Монарх | Чарльз III |
| Попередник | Кріс Гіпкінс |
| Лідер Національної партії Нової Зеландії | |
Нині на посаді | |
| На посаді з | 30 листопада 2021 |
| Попередник | Джудіт Коллінз |
| Міністр національної безпеки та розвідки | |
Нині на посаді | |
| На посаді з | 27 листопада 2023 |
| Попередник | Кріс Гіпкінс |
| Лідер опозиції Нової Зеландії | |
| 30 листопада 2021 — 27 листопада 2023 | |
| Прем'єр-міністр | Джасінда Ардерн Кріс Гіпкінс |
| Попередник | Джудіт Коллінз |
| Наступник | Кріс Гіпкінс |
| Член парламенту від округу Ботаніка[en] | |
Нині на посаді | |
| На посаді з | 17 жовтня 2020 |
| Попередник | Джеймі-Лі Росс[en] |
| Народився | 19 липня 1970[1] (54 роки)  Крайстчерч, Нова Зеландія |
| Відомий як | політик, генеральний директор, кандидат на виборах |
| Місце роботи | Unilever і Air New Zealand |
| Країна |  Нова Зеландія[2][3] |
| Alma mater | Університет Кентерберіd і Howick Colleged |
| Політична партія | Національна партія Нової Зеландії[4] |
| У шлюбі з | Amanda Luxond[5] |
| Релігія | деїзм[6] |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Крістофер Марк Лаксон (19 липня 1970 , Крайстчерч ) — новозеландський бізнесмен і політик, Прем'єр-міністр Нової Зеландії з 27 листопада 2023 року, який наразі є лідером Новозеландської національної партії з 2021 року.
Крістофер Марк Лаксон народився в Крайстчерчі 19 липня 1970 року в римо-католицькій родині ірландського, шотландського та англійського походження. Він жив у Крайстчерчі до семирічного віку, коли його сім'я переїхала до Говіка в Окленді. Його батько, Грем Лаксон, працював у компанії Johnson & Johnson менеджером з продажу, а мати, Кетлін Лаксон (уроджена Тернбулл), працювала психотерапевтом і консультантом. Після року навчання в коледжі Сент-Кентігерн і ще одного року в коледжі Говік, сім'я повернулася до Крайстчерча, і Лаксон провів три роки в Крайстчерчській чоловічій середній школі. Під час навчання він здобув приз за найкращі дебати серед старшокласників. Згодом він навчався в Кентерберійському університеті з 1989 до 1992 року, здобувши ступінь магістра комерції (бізнес-адміністрування). Під час навчання в школі та університеті Лаксон підробляв у Макдональдсі та працював портьє в готелі Park Royal.
Лаксон працював на Unilever з 1993 по 2011 рік, базуючись у Веллінгтоні (1993—1995), Сіднеї (1995—2000), Лондоні (2000—2003), Чикаго (2003—2008) і Торонто (2008—2011). Він став президентом і головним виконавчим директором канадських операцій компанії.
У травні 2011 року він приєднався до Air New Zealand як генеральний менеджер групи, а 19 червня 2012 року був призначений головним виконавчим директором, змінивши Роба Файфа наприкінці того ж року. За час його восьмирічного керівництва прибутки Air New Zealand зросли до рекордних рівнів, а компанія кілька разів була названа найнадійнішим брендом Австралії. У 2014 році він увійшов до складу правління Асоціації туристичної індустрії Нової Зеландії та Virgin Australia. У 2018 році Лаксон та Air New Zealand зазнали жорсткої критики з боку профспілок авіаційних та морських інженерів Aviation and Marine Engineers Association та E tū через суперечку щодо оплати праці. Профспілки планували триденний страйк на Різдво того ж року, але сторони дійшли згоди і страйк було скасовано. 20 червня 2019 року Лаксон оголосив, що йде з Air New Zealand і натякнув на можливу кар'єру в Національній партії.
У лютому 2021 року з'ясувалося, що коли Лаксон був генеральним директором Air New Zealand, його підрядний підрозділ Gas Turbines надавав допомогу кораблям Королівського військово-морського флоту Саудівської Аравії, попри те, що вони блокували постачання необхідних товарів, таких як вода, продукти харчування та медична допомога з Ємену. Лаксон стверджував, що «не пам'ятає про це» і що «це могло статися вже після мене» — останнє твердження заперечив його наступник Грег Форан. Це викликало критику з боку прем'єр-міністра Джасінди Ардерн і представника Партії зелених з прав людини Голріза Гахрамана. Пізніше Лаксон визнав «помилкою» те, що в Air New Zealand не було процедури, згідно з якою її виконавчий директор отримував би інформацію про всі військові контракти.
Після того, як Джеймі-Лі Росс пішла у відставку з Національної партії через звинувачення у шахрайстві проти партії, у листопаді 2019 року Лаксон забезпечив[уточнити] кандидатуру Національної партії на виборчому окрузі Ботаніка, який завжди вигравала Національна партія і який вважався для неї безпечним місцем. Він переміг у праймеріз з депутатом за списком Національної партії Агнес Лохені, заступницею голови місцевої ради Говіка Катріною Бангард, борцем за ліки проти раку Троєм Елліоттом і технологічним бізнесменом Джейком Беззант, який пізніше був обраний кандидатом від Національної партії у Верхній Гавані[7].
Лаксон виграв місце на загальних виборах 2020 року в Новій Зеландії, перемігши кандидата від лейбористів Найсі Чен з відривом у 3 999 голосів, і зменшивши перевагу Національної партії на 9,17 %.
У своїй першій промові Лаксон похвалив Мартіна Лютера Кінга-молодшого і Кейт Шеппард в рамках захисту таких християн, як він сам, в суспільному житті, стверджуючи, що бути християнином стало ідентичністю, яку «стало прийнятним стереотипізувати як екстремальну».
Часто висловлювалися припущення, що Лаксон стане лідером Національної партії. Після усунення Джудіт Коллінз з посади лідера партії 25 листопада 2021 року, Лаксона було названо потенційною заміною. Він очолив партію 30 листопада, після того, як його основний опонент Саймон Бріджес зняв свою кандидатуру[8].
На початку серпня 2022 року Лаксон супроводжував прем'єр-міністра Ардерн, міністра мистецтв, культури та спадщини Кармель Сепулоні та міністра у справах тихоокеанських народів Вільяма Сіо під час державного візиту до Самоа, щоб відзначити 60-ту річницю незалежності Самоа та підтвердити двосторонні відносини між двома країнами.
- ↑ https://www.facebook.com/christopherluxon/posts/520979069349458
- ↑ https://elections.nz/guidance-and-rules/for-candidates/becoming-a-candidate-in-the-2020-general-election/
- ↑ https://elections.nz/guidance-and-rules/candidate-hub/becoming-a-candidate/being-a-candidate-at-the-2023-general-election/
- ↑ https://vote.nz/2023-general-election/about/2023-general-election/electorate-candidates/
- ↑ https://www.rnz.co.nz/news/national/538283/on-the-road-with-amanda-luxon
- ↑ https://www.stuff.co.nz/national/117151149/national-chooses-christopher-luxon-as-botany-mp
- ↑ Christopher Luxon Net Worth 2022, Age, Wife, Children, Family, Parents, Height, Salary (англ.). apumone.com. Архів оригіналу за 16 листопада 2022. Процитовано 20 серпня 2022.
- ↑ Tess McClure (30 листопада 2021). New Zealand’s National party anoints ex-airline boss Chris Luxon as leader (англ.). The Guardian. Архів оригіналу за 20 серпня 2022. Процитовано 20 серпня 2022.
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
| Голови уряду | Джеймс Фіцджеральд (1854) • Томас Форсайт (1854) |  |
|---|---|---|
| Колоніальні секретарі | Генрі Сьюелл (1856) • Вільям Фокс (1856-1856) • Едвард Стаффорд (1856-1861) • Вільям Фокс (1861-1862) • Альфред Дометт (1862-1863) • Фредерік Вітейкер (1863-1864) • Фредерік Делд (1864-1865) • Едвард Стаффорд (1865-1869) | |
| Прем'єри | Вільям Фокс (1869-1872) • Едвард Стаффорд (1872) • Джордж Вотергаус (1872-1873) • Вільям Фокс (1873) • Джуліус Фогель (1873-1875) • Деніел Поллен (1875-1876) • Джуліус Фогель (1876) • Гаррі Аткінсон (1876-1877) • Джордж Грей (1877-1879) • Джон Голл (1879-1882) • Фредерік Вітейкер (1882-1883) • Гаррі Аткінсон (1883-1884) • Роберт Стаут (1884) • Гаррі Аткінсон (1884) • Роберт Стаут (1884-1887) • Гаррі Аткінсон (1887-1891) • Джон Балланс (1891-1893) • Річард Седдон (1893-1906) • Вільям Гол-Джонс (1906) | |
| Прем'єр-міністри | Джозеф Ворд (1906-1912) • Томас Маккензі (1912) • Вільям Мессі (1912-1925) • Френсіс Белл (1925) • Гордон Коутс (1925-1928) • Джозеф Ворд (1928-1930) • Джордж Вільям Форбс (1930-1935) • Майкл Джозеф Севідж (1935-1940) • Пітер Фрейзер (1940-1949) • Сідней Голланд (1949-1957) • Кіт Голіок (1957) • Волтер Неш (1957-1960) • Кіт Голіок (1960-1972) • Джек Маршалл (1972) • Норман Керк (1972-1974) • Білл Роулінг (1974-1975) • Роберт Малдун (1975-1984) • Девід Лонгі (1984-1989) • Джеффрі Палмер (1989-1990) • Майк Мур (1990) • Джим Болджер (1990-1997) • Дженні Шиплі (1997-1999) • Гелен Кларк (1999-2008) • Джон Кі (2008-2016) • Білл Інгліш (2016-2017) • Джасінда Ардерн (2017-2023) • Кріс Гіпкінс (2023) • Крістофер Луксон (з 2023) | |
.svg){kind=small}
