Перейти до вмісту

Шотландці

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Шотландці
Albannaich
Джеймс Ватт · Вальтер Скотт · Александр Белл
Вільям Воллес · Марія Стюарт · Шон Коннері
Регіон
Кількістьбл. 8 млн чол.
Близькі доірландці
Моваанглійська, ґельська, шотландська
Релігіяпротестанти—пресвітеріани;
католики (переважно гели)
Прапор

Шотландці (шотл. гел. Albannaich, англ. Scots) — народ у Північній Європі, основне населення Шотландії у Великій Британії.

Історично сформувалися на початку Середньовіччя внаслідок об’єднання двох кельтських народів — піктів і гелів, які у IX столітті заснували Королівство Шотландія (або Альба). Упродовж наступних двох століть кельтомовні камбрійці зі Стратклайда та германомовні англи з Нортумбрії увійшли до складу Шотландії. У період Високого Середньовіччя, під час Давидової революції XII століття, до Шотландської низовини переселилася невелика кількість норманської знаті. У XIII столітті до Шотландії приєдналися нордо-гели Західних островів, а в XV столітті — давні скандинави Північних островів.

У сучасному вжитку терміни «шотландський народ» або «шотландці» означають будь-кого, чиї мовні, культурні, родинно-родові або генетичні витоки походять зі Шотландії. Латинське слово Scoti спочатку стосувалося гелів, але згодом почало означати всіх мешканців Шотландії. Термін Scotch для позначення шотландців деякими вважається зневажливим, хоча інколи й досі використовується, переважно за межами Шотландії.

Люди шотландського походження проживають у багатьох країнах світу. Еміграція, зумовлена такими чинниками, як виселення у Гайленді та Лоуленді, переселення в різні частини Британської імперії, а згодом індустріальний занепад і безробіття, призвела до поширення шотландських мов і культури. Значні спільноти шотландців оселилися в країнах «Нового Світу» — у Північній і Південній Америці, Австралії та Новій Зеландії. Найвища концентрація людей шотландського походження за межами Шотландії спостерігається в канадських провінціях Нова Шотландія та Острів Принца Едварда, регіонах Отаго і Саутленд у Новій Зеландії, на Фолклендських островах, а також у Північній Ірландії у складі Сполученого Королівства. Канада має найвищу у світі частку населення шотландського походження на душу населення та другу за чисельністю кількість людей шотландського походження після Сполучених Штатів Америки.

Чисельність і країни проживання

[ред. | ред. код]

Загальна чисельність шотландців — бл. 8 млн, з них у Шотландії — 4,45 млн.

Найбільші шотландські діаспори — в США бл. 1 млн, Канаді понад 400 тис., в Австралії бл. 300 тис.

Етногенез

[ред. | ред. код]

Складовими шотландського народу стали:

Відбувалось два етногенні процеси: асимиляція піктів гелами і змішання кельтів з англосаксами з перейняттям їхньої мови і утворенням мови скотс — Lallans.

Культура

[ред. | ред. код]
Див. також: Культура Шотландії
Шотландська гельська мова та англійська мова обидві використовуються на дорожніх знаках — як на цьому прикладі в селі Маллейг — по всьому регіону Гайлендс і Острови Шотландії
Географічний розподіл носіїв двох корінних мов Шотландії — шотландської та шотландської гельської
Роберт Бернс, якого багато хто вважає національним поетом Шотландії
Вальтер Скотт, чий цикл романів Веверлі допоміг сформувати шотландську ідентичність у XIX столітті
Шотландський актор Шон Коннері, визнаний «Найвеличнішим живим шотландцем» та «Найбільшим живим національним надбанням Шотландії» до своєї смерті наприкінці 2020 року
Джеймс Ватт, шотландський інженер-механік, чиї вдосконалення парової машини стали рушійною силою Промислової революції

Мова

[ред. | ред. код]

Історично шотландці розмовляли багатьма різними мовами та діалектами. Мови піктів, норвезька, нормансько-французька та бритонські мови використовувалися предками шотландського народу. Проте жодна з них сьогодні не перебуває у вжитку. Три основні мови, що збереглися серед шотландців, — це англійська, шотландська (Scots, з різними діалектами) та гельська. З них англійська є найпоширенішою рідною мовою. Існують також інші мови меншин серед шотландців, наприклад іспанська, якою користується частина шотландської громади в Аргентині.

Норнська мова використовувалася на Північних островах до початку ранньомодерного періоду — сучасні шетландський та оркнейський діалекти й досі зазнають сильного її впливу.

Досі тривають дискусії щодо того, чи є шотландська мова (Scots) окремою мовою чи діалектом, оскільки чіткої межі між цими поняттями не існує. Зазвичай Scots вважають проміжною формою між мовою та діалектом, адже вона значною мірою взаємно зрозуміла з англійською, особливо з діалектами Північної Англії та Шотландії, хоча в деяких законах вона трактується як окрема мова.

Шотландська англійська

[ред. | ред. код]

Після Унії корон у 1603 році шотландський королівський двір разом із Яковом VI переїхав до Лондона, і англійська лексика почала використовуватися шотландськими вищими класами.[2] Із запровадженням друкарського верстата правопис став стандартизованим. Шотландська англійська, шотландський різновид південної англійської, почала витісняти шотландську мову. Згодом вона стала домінантною. До кінця XVII століття шотландська мова майже зникла, принаймні в літературній формі.[3] Водночас шотландська залишалася поширеною розмовною мовою, але з XVIII століття і донині для публікацій надавали перевагу південному різновиду шотландської англійської. Сьогодні більшість шотландців розмовляє шотландською англійською, яка має власну лексику та в різному ступені зазнає впливу Scots.

Шотландська мова (Scots)

[ред. | ред. код]
Докладніше: Шотландська мова

Низовинна шотландська мова, також відома як Lallans або дорік, має германське походження. Вона бере початок із північної середньоанглійської мови. Після війн за незалежність англійська мова, якою розмовляли в Низовині, почала розвиватися інакше, ніж сучасна англійська мова. Починаючи з 1424 року ця мова, відома її носіям як Inglis, використовувалася Парламентом Шотландії в офіційних актах.[2] У середині XV століття назва мови змінилася з Inglis на Scottis. Шотландська Реформація з 1560 року започаткувала занепад використання шотландської мови. З утвердженням протестантської пресвітеріанської релігії та за відсутності перекладу Біблії шотландською, використовувалося Женевське видання.[4] Відтоді «Бог говорив англійською, а не шотландською».[5] Проте шотландська мова продовжувала використовуватися в офіційних юридичних документах і судах упродовж XVIII століття. Через запровадження південного стандарту в управлінні та системі освіти письмове використання Scots скоротилося. Низовинна шотландська мова й сьогодні залишається популярною розмовною мовою — нею розмовляють понад 1,5 мільйона осіб у Шотландії.[6] Близько 30 000 ольстерських шотландців також користуються цією мовою,[7] де вона офіційно відома як Ullans. У 1993 році ольстерську шотландську, разом із Scots, було визнано різновидом шотландської мови Європейським бюро маловживаних мов.[8]

Шотландська гельська

[ред. | ред. код]
Докладніше: Шотландська гельська мова

Шотландська гельська мова — це кельтська мова, споріднена з ірландською. Вона походить від давньоірландської мови. Спочатку нею розмовляли гели королівства Дал Ріада та в регіоні Ріннс-оф-Галловей, а згодом її перейняли пікти центральної та східної Шотландії. Гельська (lingua Scottica, Scottis) стала фактичною мовою всього Королівства Альба. Водночас вона незалежно поширювалася з Галловей до Дамфрісшир. Невідомо, чи гельська мова XII століття в Клайдсдейл і Селкіркшир походила з Галловею чи з інших частин Шотландії. Домінування гельської почало занепадати в XIII столітті, і до кінця Середньовіччя Шотландія була поділена на дві мовні зони: англо-/шотландськомовну Низовину та гельськомовні Гайлендс і Галловей. Гельська широко використовувалася в Гайлендсі до XIX століття. Виселення в Гайленді активно стримували використання гельської та призвели до скорочення кількості її носіїв.[9] Багато гельськомовних емігрували до Канади або переїхали до промислових міст Низовинної Шотландії. Сьогодні громади, де гельська мова збереглася як рідна, зосереджені переважно на західному узбережжі, особливо на Гебридах. Водночас гельською розмовляють і в містах Глазго та Единбург. Згідно зі звітом 2005 року Генерального реєстратора Шотландії на основі перепису 2001 року, близько 92 400 осіб, або 1,9 % населення, можуть розмовляти гельською, а кількість тих, хто вміє її читати й писати, зросла відповідно на 7,5 % та 10 %. Гельська мова визнана мовою меншини Європейським Союзом. Парламент Шотландії також прагне розширити її використання відповідно до Закону про гельську мову (Шотландія) 2005 року. Сьогодні гельська використовується як мова навчання в деяких школах і широко представлена на двомовних дорожніх знаках у гельськомовних регіонах Шотландії.

Релігія

[ред. | ред. код]

Сучасне населення Шотландії залишається поєднанням людей різних релігійних переконань, а також нерелігійних. Християнство є найбільшою релігією в Шотландії. Християнство формувало релігійне життя шотландського народу понад 1 400 років.[10][11] За даними перепису 2011 року, 53,8 % населення Шотландії ідентифікували себе як християни.[12] Протестантський і католицький поділи й досі зберігаються в суспільстві. Близько 14,4 % населення ідентифікують себе як католики, згідно з Шотландським опитуванням домогосподарств за 2014 рік.[13] У Шотландії головною протестантською конфесією є Церква Шотландії, яка належить до традиції пресвітеріанства. У Сполучених Штатах люди шотландського та шотландсько-ірландського походження переважно є протестантами[джерело?], особливо на півдні США; багато з них належать до баптистських або методистських церков чи різних пресвітеріанських деномінацій.

Згідно з дослідженням Scottish Social Attitudes, у 2016 році 52 % шотландців заявили, що не належать до жодної релігії.[14]

Англізація

[ред. | ред. код]

Багато шотландських прізвищ з плином століть зазнали англізації. Це відображало поступове поширення англійської мови, спочатку у формі ранньої шотландської, приблизно з XIII століття, за межі її традиційного ареалу в Лотіанах на решту Шотландії. Це також відображало певні свідомі політичні спроби поширювати англійську мову в периферійних регіонах Шотландії, зокрема після Унії корон за короля Якова VI Шотландського і I Англійського у 1603 році, а згодом після Актів про унію 1707 року та поразки повстань.

Водночас багато шотландських прізвищ залишилися переважно гельськими, хоча й записаними відповідно до англійської орфографічної практики (як ірландські прізвища). Так, гельське MacAoidh в англійській мові передається як Mackay, а MacGill-Eain — як MacLean тощо. Префікс Mac (іноді Mc) є поширеним, оскільки фактично означає «син». MacDonald, MacDougal, MacAulay, Gilmore, Gilmour, MacKinley, Macintosh, MacKenzie, MacNeill, MacPherson, MacLear, MacAra, Bruce, Campbell, Fraser, Oliver, Craig, Lauder, Menzies, Stewart, Galloway і Duncan — це лише кілька з багатьох прикладів традиційних шотландських прізвищ. Існує, звісно, й багато прізвищ, таких як Wallace і Morton, що походять із регіонів Шотландії, заселених народами, відмінними від (гельських) шотландців. Найпоширенішими прізвищами в Шотландії є Smith і Brown,[15] кожне з яких має більш ніж одне походження: наприклад, Smith може бути перекладом гельського Mac a' Ghobhainn (звідси також, наприклад, MacGowan), а Brown може вказувати на колір або бути спорідненим із MacBrayne.

Англізація не обмежується лише мовою. У своїй праці Socialism: Critical and Constructive, опублікованій у 1921 році, майбутній прем’єр-міністр Великої Британії Ремзі Макдональд писав: «Англізація Шотландії швидко просувається, завдаючи шкоди її освіті, музиці, літературі, її генію; покоління, яке зростає під цим впливом, виривається зі свого минулого і, будучи позбавленим натхнення своєю національністю, також позбавляється почуття спільноти».[16]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ E Carr, Julie (2009). Scotland's diaspora and overseas-born population (PDF). Edinburgh: Scottish Government Social Research. с. 10. ISBN 978-0-7559-7657-7. Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016. Процитовано 16 липня 2016. [Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.]
  2. ↑ а б Crystal, David (25 серпня 2003). The Cambridge Encyclopedia of the English Language. Cambridge University Press.
  3. ↑ Barber, Charles Laurence (1 серпня 2000). The English Language: A Historical Introduction. Cambridge University Press. с. 147.
  4. ↑ MacMahon, April M. S.; McMahon (13 квітня 2000). Lexical Phonology and the History of English. Cambridge University Press. с. 142.
  5. ↑ Murphy, Michael (1 жовтня 2001). Musical Constructions of Nationalism. Cork University Press. с. 216.
  6. ↑ The General Register Office for Scotland (1996)
  7. ↑ Northern Ireland Life and Times Survey, 1999
  8. ↑ O'Reilly, Camille (2004). Peace at Last?: The Impact of the Good Friday Agreement on Northern Ireland. Berghahn Books. с. 182.
  9. ↑ Pagoeta, Mikel Morris (2001). Europe Phrasebook. Lonely Planet. с. 416.
  10. ↑ L. Alcock, Kings and Warriors, Craftsmen and Priests in Northern Britain AD 550–850 (Edinburgh: Society of Antiquaries of Scotland), ISBN 0-903903-24-5, p. 63.
  11. ↑ Lucas Quensel von Kalben, "The British Church and the Emergence of the Anglo-Saxon Kingdom", in T. Dickinson and D. Griffiths, eds, Anglo-Saxon Studies in Archaeology and History, 10: Papers for the 47th Sachsensymposium, York, September 1996 (Oxford: Oxford University Press, 1999), ISBN 086054138X, p. 93.
  12. ↑ BBC Report – Most People in Scotland 'Not Religious'. BBC News. 3 квітня 2016. Архів оригіналу за 6 квітня 2019. Процитовано 3 квітня 2016.
  13. ↑ "Scottish Survey" The Tablet, 5 September 2015, p. 29.
  14. ↑ Most People in Scotland 'Not Religious'. BBC News. 3 квітня 2016. Архів оригіналу за 6 квітня 2019. Процитовано 17 березня 2017.
  15. ↑ 100 Most Common Surnames. National Records of Scotland. 25 вересня 2014. Архів оригіналу за 2 липня 2017. Процитовано 11 липня 2016.
  16. ↑ MacDonald, James Ramsay (1921). Socialism: Critical and Constructive. Cassell and Company Ltd. с. 249.


Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шотландці&oldid=47788867