Ентоні Албанізі
| Ентоні Албанізі | |
|---|---|
| англ. Anthony Albanese | |
.jpg) | |
| 31-й Прем'єр-міністр Австралії | |
|
Нині на посаді | |
| На посаді з | 23 травня 2022 |
| Монарх |
Єлизавета II Чарльз III |
| Попередник | Скотт Моррісон |
| Лідер Лейбористської партії | |
|
Нині на посаді | |
| На посаді з | 30 травня 2019 |
| Попередник | Білл Шортен[en] |
| Лідер опозиції | |
| 30 травня 2019 — 23 травня 2022 | |
| Прем'єр-міністр | Скотт Моррісон |
| Попередник | Білл Шортен |
| Наступник | Пітер Даттон |
| Заступник прем'єр-міністра Австралії | |
| 27 червня 2013 — 18 вересня 2013 | |
| Прем'єр-міністр | Кевін Радд |
| Попередник | Вейн Свон[en] |
| Наступник | Воррен Трасс |
| Заступник лідера Лейбористської партії | |
| 26 червня 2013 — 13 жовтня 2013 | |
| Попередник | Вейн Свон |
| Наступник | Таня Пліберсек[en] |
| Міністр інфраструктури й транспорту | |
| 3 грудня 2007 — 18 вересня 2013 | |
| Прем'єр-міністр |
Кевін Радд Джулія Гіллард |
| Попередник | Марк Вейл[en] |
| Наступник | Воррен Трасс |
| Лідер Палати представників | |
| 3 грудня 2007 — 18 вересня 2013 | |
| Прем'єр-міністр |
Кевін Радд Джулія Гіллард |
| Попередник | Тоні Ебботт |
| Наступник | Крістофер Пайн[en] |
| Міністр регіонального розвитку та місцевого самоврядування | |
| 3 грудня 2007 — 14 вересня 2010 | |
| Прем'єр-міністр |
Кевін Радд Джулія Гіллард |
| Попередник | Джим Ллойд[en] |
| Наступник | Саймон Крін[en] |
| Член Парламенту Австралії | |
|
Нині на посаді | |
| На посаді з | 2 березня 1996 |
| Попередник | Джанетт Мак-Г'ю[en] |
| Народився |
2 березня 1963 (61 рік) Darlinghurstd |
| Відомий як | політик |
| Країна | Австралія |
| Alma mater | Університет Сіднея, St Mary's Cathedral Colleged і University of Sydney Business Schoold |
| Політична партія | Лейбористська партія |
| У шлюбі з | Carmel Tebbuttd[1] |
| Нагороди | |
| Підпис |
 |
| anthonyalbanese.com.au | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Ентоні Норман Албанізі (/ˌælbəˈniːzi/), також відомий як Албо[2] (англ. Anthony Norman Albanese; нар. 2 березня 1963, Сідней, Австралія) — австралійський політичний діяч. 31-й Прем'єр-міністр Австралії з 23 травня 2022 року. Лідер Лейбористської партії з 30 травня 2019 року. Член парламенту від Грейндлера[en] з 1996 року. Заступник прем'єр-міністра Австралії в другому уряді Кевіна Радда 2013 року. Міністр інфраструктури й транспорту з 2007 до 2013 року в урядах Кевіна Радда та Джулії Гіллард.
Біографія[ред. | ред. код]
Дитинство та родина[ред. | ред. код]
Народився в родині Меріанне Еллері та Карло Альбанезе. Його мати була австралійкою ірландського походження, а батько — з Барлетти, міста на півдні Італії[3]. Прізвище його батька, Албанізі (в італійській транскрипції «Альбанезе»[4]), є італійським[5]. Його батьки познайомилися в березні 1962 року під час подорожі із Сіднея у Саутгемптон на кораблі TSS Fairsky компанії Sitmar Line, де його батько працював стюардом[6][7]. Після недовгого роману його мати зрозуміла, що вагітна, а розповівши про це Карло, дізналась, що той не може з нею одружитись, оскільки вже заручений із дівчиною з його міста[7][8]. Повернувшись додому на четвертому місяці вагітності в жовтні 1962 року, придбала обручки й взяла прізвище Албаніз, розповідаючи, що за кордоном познайомилась із чоловіком, вийшла за нього заміж, а повернулась після його загибелі в автокатастрофі[8]. Правду Ентоні дізнався у 14 років, однак пошуки батька почав лише 2002 року, після смерті матері. З допомогою знайомих, посольства Австралії в Італії, посла Аманди Вонстон[en], 2009 року, уже будучи міністром інфраструктури й транспорту, він зміг знайти батька. По батьківській лінії у нього є брат і сестра[7][8].
Раннє життя та освіта[ред. | ред. код]
Виріс у внутрішньо-східному передмісті Сіднея Кемпердауні[en] разом із матір'ю та її батьками, в будинку, що перебував у власності місцевої влади[9][10][11]. Його мати була пенсіонеркою за інвалідністю, бо страждала на хронічний ревматоїдний артрит[3].
Навчався в Початковій школі Святого Йозефа у Кемпердауні та Коледжі собору Святої Марії у Сіднеї. Працював у Commonwealth Bank, після цього вивчав економіку в Університеті Сіднея[12].
1979 року долучився до Лейбористської партії[13]. Президент Молодих лейбористів у Новому Південному Уельсі з 1985 до 1987 року[14][15]. 1989 року обійняв посаду асистента генерального секретаря Лейбористської партії в Новому Південному Уельсі, що спричинило внутрішньопартійні суперечки[9].
Кар'єра[ред. | ред. код]
Член парламенту (1996—нині)[ред. | ред. код]
Коли Джанетт Мак-Г'ю[en] оголосила, що не буде повторно претендувати на місце в парламенті від Грейндлера на виборах 1996 року, Альбанезе виграв попередній відбір на місце. Авіаційний шум був великою політичною проблемою після відкриття третьої злітно-посадкової смуги в аеропорту Сіднея, а щойно створена партія No Aircraft Noise (NAN) посідала високі місця в опитуваннях у місцевих регіонах під час виборів у Новому Південному Уельсі 1995 року. Попри це, Албанізі переміг кандидата від NAN, здобувши місце в Палаті представників від Грейндлера[13]. Після цього постійно переобирався, на виборах 2019 року здобувши 50,9 % голосів першої переваги[a] та 66,3 % при остаточному підрахунку; його суперник від зелених Джим Кейсі здобув 22,6 % та 33,7 % відповідно[17]. На виборах 2022 року отримав 53,6 % голосів першої переваги та 67,1 % при остаточному підрахунку; його суперниця від зелених Рейчел Джейкобс — 22,1 % та 32.9 % голосів відповідно (згідно з підрахунком 90,1 % голосів)[18].
Призначення в тіньовий кабінет[ред. | ред. код]
З жовтня 1998 до листопада 2001 року був тіньовим парламентським секретарем тіньового міністра з питань сім'ї та громадських послуг[9][14]. З листопада 2001 до серпня 2002 року був тіньовим міністром старості та людей похилого віку. Із серпня 2002 року до жовтня 2004 року був тіньовим міністром служби зайнятості та навчання. Тіньовий міністр охорони навколишнього середовища та спадщини з жовтня 2004 до грудня 2006 року. Із червня 2005 до грудня 2006 року — тіньовий міністр водних ресурсів, з грудня 2006 до грудня 2007 року — тіньовий міністр водних ресурсів та інфраструктури. З жовтня 2013 до липня 2016 року — тіньовий міністр інфраструктури та транспорту. Обіймав посаду тіньового міністра туризму зі жовтня 2013 до червня 2019 року. Тіньовий міністр міст із вересня 2014 до липня 2016 року. Тіньовий міністр інфраструктури, транспорту, міст та регіонального розвитку з липня 2016 до червня 2019 року[14].
Кабінет міністрів[ред. | ред. код]
Після перемоги лейбористів на виборах 2007 року обійняв посаду Міністра інфраструктури й транспорту, Міністра регіонального розвитку та місцевого самоврядування, а також президента Палати представників в першому уряді Кевіна Радда[19][9]. Радд разом із його урядом склав присягу 3 грудня 2007 року[20].
Після того як Джулія Гіллард очолила Лейбористську партію, у червні 2010 року вона склала присягу як перша жінка-прем'єр Австралії[21]. Албанізі продовжив обіймати ті ж посади в її уряді[9][14]. Коли внаслідок федеральних виборів 2010 року утворився так званий підвішений парламент, Албанізі як лідер Палати представників закликав незалежних представників підтримувати лейбористський уряд меншості Джулії Гіллард[9].
У червні 2013 року Гіллард програла вибори лідера лейбористів Кевіну Радду[22]. Тоді ж Альбаніза обрали заступником лідера партії[22]. Наступного дня він склав присягу як заступник прем'єр-міністра в другому уряді Радда[23]. Обіймав посаду до поразки лейбористів, 18 вересня 2013 року його змінив Воррен Трасс[24].
Лідер опозиції[ред. | ред. код]
Після принизливої поразки на виборах лідер лейбористів Білл Шортен оголосив про відставку 18 травня 2019 року[25]. Албанізі оголосив про висунення своєї кандидатури на вибори лідера партії наступного дня[26]. Оскільки жоден інший кандидат не висувався, Албанізі став лідером партії, а Річард Марлес[en] — його заступником, 30 березня 2019 року[27][28].
Прем'єр-міністр Австралії[ред. | ред. код]
Лейбористська партія на чолі з Албанізом перемогла на виборах 2022 року[29]. Для формування уряду більшості було необхідно 76 місць[30]. Лейбористи повернулись до уряду після 9 років перебування в опозиції[31].
Склав присягу як 31-й прем'єр-міністр Австралії 23 травня 2022 року[32]. Албанізі став першим італійсько-австралійським прем'єр-міністром в історії країни[33]. Привів до присяги частину свого уряду з чотирьох міністрів цього ж дня, напередодні свого від'їзду на саміт Чотиристороннього діалогу з безпеки, куди вирушив разом із новопризначеною міністеркою закордонних справ Пенні Вонґ[en][34]. До тимчасового уряду ввійшли чотири ключові міністри — Річард Марлес[en] став новим віцепрем'єр-міністром і міністром зайнятості, Джим Чалмерс[en] — скарбником, Кеті Ґаллахер[en] — генеральним прокурором і міністром фінансів, Пенні Вонґ — міністром закордонних справ[35].
30 травня за результатами ще не завершеного підрахунку стало відомо, що лейбористи отримали щонайменше 76 місць — це гарантувало їм абсолютну парламентську більшість та дало можливість сформувати однопартійний уряд[36]. 1 червня склав присягу повний уряд Албаніза[37]. До нового уряду ввійшла рекордна кількість жінок — 10 з 23 членів уряду, до нового кабінету також вперше ввійшли міністри, що сповідують іслам (отримали два портфеля), водночас Міністерство з корінних жителів уперше очолила жінка-аборигенка[38].
Приватне життя[ред. | ред. код]
2000 року одружився із Кермел Тіббатт[en], майбутньою заступницею прем'єр-міністра Нового Південного Уельсу[39]. Вони познайомились у Молодих лейбористах наприкінці 1980-х років. Мають сина Натана, якому на момент їхнього розлучення 2019 року виповнилося 18 років[40]. Ентоні та Кермел розлучились у січні 2019 року[39].
З 2020 року перебуває у стосунках із Джоді Гейдон[en][41].
Нотатки[ред. | ред. код]
- ↑ В Австралії голосування на виборах до Палати представників відбувається за преференціальною системою: виборці мають пронумерувати кандидатів від найбільш (1) до найменш бажаного. Спочатку підраховують голоси першої переваги. Якщо у жодного з кандидатів немає абсолютної більшості (50+1% голосів), той із них, який отримав найменше голосів, вибуває з підрахунку, а його голоси розподіляють між іншими. Так продовжується доти, доки хтось із кандидатів не здобуде абсолютної більшості[16].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ https://honey.nine.com.au/latest/carmel-tebbutt-ex-wife-anthony-albanese-australia-prime-minister/509b3da8-4278-44db-adfe-c3bfeced4dbf
- ↑ Australia’s next prime minister came from humble beginnings. Associated Press (англійською) . 21 травня 2022. Архів оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 22 травня 2022.
- ↑ а б Australia's would-be PM Albanese shaped by humble start. ABC News (англійською) . 20 травня 2022. Архів оригіналу за 1 червня 2022. Процитовано 21 травня 2022.
- ↑ Підтримка України посилиться: на виборах в Австралії перемогли прихильники жорстких санкцій проти рф. Факти (українською) . 22 травня 2022. Архів оригіналу за 24 травня 2022. Процитовано 23 травня 2022.
- ↑ Anthony Albanese slams Liberals for mocking his Italian last name in attack ads - and claims the world will be sent an incredible message about Australia if he becomes PM. Daily Mail (англійською) . 18 травня 2022. Архів оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 21 травня 2022.
- ↑ Ribaltone in Australia: vincono i Laburisti di Anthony Albanese (con padre di Barletta). Il Sole 24 Ore (італійською) . 21 травня 2022. Архів оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 21 травня 2022.
- ↑ а б в Book Extract From Albanese: Telling It Straight By Karen Middleton. Ця історія вперше з'явилась у Weekend Australian Magazine, 20-21 серпня 2016 (англійською) . 21 серпня 2016. Архів оригіналу за 12 червня 2022. Процитовано 22 травня 2022.
- ↑ а б в Anthony Albanese's long-held family secret. Australian Broadcasting Corporation (англійською) . 23 серпня 2016. Архів оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 22 травня 2022.
- ↑ а б в г д е Albanese’s journey from public housing in Camperdown to Kirribilli House. The Sydney Morning Herald (англійською) . 21 травня 2022. Архів оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 22 травня 2022.
- ↑ Australia's next prime minister came from humble beginnings. ABC News (англійською) . 22 травня 2022. Архів оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 22 травня 2022.
- ↑ Anthony Albanese re-elected in his Sydney seat of Grayndler. Australian Broadcasting Corporation (англійською) . 21 травня 2022. Процитовано 22 травня 2022.
- ↑ Anthony Albanese, Minister for Infrastructure and Transport, Leader of the House, Member for Grayndler. Лейбористська партія Австралії (англійською) . Архів оригіналу за 5 лютого 2013. Процитовано 22 травня 2022.
- ↑ а б GOVERNOR-GENERAL'S SPEECH. Address-in Reply. Парламент Австралії (англійською) . Архів оригіналу за 12 червня 2022. Процитовано 22 травня 2022.
- ↑ а б в г HON ANTHONY ALBANESE MP. Парламент Австралії (англійською) . Архів оригіналу за 2 червня 2019. Процитовано 22 травня 2022.
- ↑ Past Presidents. Young Labor (англійською) . Архів оригіналу за 4 червня 2022. Процитовано 22 травня 2022.
- ↑ How does Australia’s voting system work?. The Guardian (англійською) . 14 серпня 2013. Архів оригіналу за 31 травня 2022. Процитовано 22 травня 2022.
- ↑ Grayndler - Federal Election 2019. ABC News (англійською) . Архів оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 22 травня 2022.
- ↑ Grayndler - Federal Election 2022. Australian Broadcasting Corporation (англійською) . Архів оригіналу за 22 травня 2022. Процитовано 22 травня 2022.
- ↑ Anthony Albanese. Australian Broadcasting Corporation (англійською) . 1 травня 2022. Архів оригіналу за 22 травня 2022. Процитовано 22 травня 2022.
- ↑ Rudd sworn in as new PM. Australian Broadcasting Corporation (англійською) . 3 грудня 2007. Архів оригіналу за 22 травня 2022. Процитовано 22 травня 2022.
- ↑ Julia Gillard becomes Australia’s first female prime minister. The Guardian (англійською) . 24 червня 2010. Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 23 травня 2022.
- ↑ а б Kevin Rudd defeats Julia Gillard 57-45 in Labor leadership ballot, paving way for a return to PM. Australian Broadcasting Corporation (англійською) . 26 червня 2013. Архів оригіналу за 23 травня 2022. Процитовано 23 травня 2022.
- ↑ Kevin Rudd sworn in as Prime Minister again after dramatic leadership victory over Julia Gillard. Australian Broadcasting Corporation (англійською) . 26 червня 2013. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 23 травня 2022.
- ↑ It's official: Wide Bay's Warren Truss is Deputy PM. The Courier-Mail (англійською) . 18 вересня 2013. Процитовано 23 травня 2022.
- ↑ Election 2019: Scott Morrison says 'I have always believed in miracles' as Coalition retains power. Australian Broadcasting Corporation (англійською) . 18 травня 2019. Архів оригіналу за 18 травня 2019. Процитовано 23 травня 2022.
- ↑ 'Need to reexamine our policies': Albanese pitches for leadership as Labor faces an open field contest. The Sydney Morning Herald (англійською) . 19 травня 2019. Архів оригіналу за 23 травня 2022. Процитовано 23 травня 2022.
- ↑ Anthony Albanese to become Labor's new leader unopposed following shock federal election loss. Australian Broadcasting Corporation (англійською) . 27 травня 2019. Архів оригіналу за 23 травня 2022. Процитовано 23 травня 2022.
- ↑ No deals': Albanese unveils a new look Labor frontbench. Australian Broadcasting Corporation (англійською) . 30 травня 2019. Архів оригіналу за 23 травня 2022. Процитовано 23 травня 2022.
- ↑ Australia votes for change with election win for Labor Party. Politico (англійською) . 21 травня 2022. Архів оригіналу за 23 травня 2022. Процитовано 23 травня 2022.
- ↑ The seats Labor and the Coalition need for victory. The Guardian (англійською) . 20 травня 2022. Архів оригіналу за 23 травня 2022. Процитовано 24 травня 2022.
- ↑ Australia's Labor to retake power after 9 years, independents may hold sway. Reuters (англійською) . 22 травня 2022. Архів оригіналу за 22 травня 2022. Процитовано 23 травня 2022.
- ↑ Australia’s Anthony Albanese Sworn in as Next Prime Minister. Bloomberg (англійською) . 23 травня 2022. Архів оригіналу за 23 травня 2022. Процитовано 23 травня 2022.
- ↑ ‘You can achieve anything in this country’: Albanese on his Italian roots and modern Australia. The Sydney Morning Herald (англійською) . 22 травня 2022. Архів оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 24 травня 2022.
- ↑ Anthony Albanese and four senior frontbenchers sworn in ahead of Quad trip. Australian Broadcasting Corporation (англійською) . 23 травня 2022. Процитовано 5 липня 2022.
- ↑ Anthony Albanese: Australia's new PM sworn in ahead of Quad meeting. BBC News (англійською) . 23 травня 2022. Процитовано 5 липня 2022.
- ↑ Labor secures majority government despite record non-major party vote and crossbench. The Guardian (англійською) . 30 травня 2022. Процитовано 5 липня 2022.
- ↑ Anthony Albanese's first ministry brings housing portfolio into cabinet, but veterans' affairs removed. Australian Broadcasting Corporation (англійською) . 1 червня 2022. Процитовано 5 липня 2022.
- ↑ Australia PM Albanese appoints record number of women to diverse cabinet. Reuters (англійською) . 1 червня 2022. Процитовано 5 липня 2022.
- ↑ а б Anthony Albanese announces split from wife Carmel Tebutt. The Sydney Morning Herald (англійською) . 7 січня 2019. Архів оригіналу за 1 липня 2020. Процитовано 23 травня 2023.
- ↑ Anthony Albanese opens up on being dumped by his ex-wife on New Year's Day after 30 years together - and the unusual way the Labor leader met his new flame. Daily Mail (англійською) . 3 січня 2021. Архів оригіналу за 1 квітня 2022. Процитовано 23 травня 2022.
- ↑ Australia's new First Lady Jodie Haydon, 43, grew up on the NSW coast with her schoolteacher parents. Now she's set to mingle with world leaders - and enjoy the views from Kirribilli House - after Albo's victory. Daily Mail (англійською) . 22 травня 2022. Архів оригіналу за 23 травня 2022. Процитовано 23 травня 2022.
| |||||||||
.svg){kind=small}
| |||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
|
