Кук Ілярій Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ілярій Степанович Кук
Народження 1915(1915)
смт. Красне, Буський район, Львівська область
Смерть 25 серпня 1938(1938-08-25)
м. Львів
повішення[1]
Поховання Янівський цвинтар[1]
Приналежність Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg ОУН
Партія Організація українських націоналістів

Ілярій Кук (* 1915, Красне, Буський район, Львівська область — † 25 серпня 1938, Львів) — активний діяч ОУН, страчений польською владою. Брат командувача УПА Василя Кука.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1915 у селищі Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (тепер Буський район Львівської області).

Батько Степан Матвійович — залізничник. Мати Парасковія Федорівна — селянка.

Усі діти родини Куків були членами Організації Українських Націоналістів. За радянської влади всі члени родини були засуджені до позбавлення волі, а майно батьків конфісковано.

Навчався у Золочівській гімназії, був членом Пласту.

1932 — був заарештований польською поліцією за діяльність в ОУН.

Напад на Ясінських[ред. | ред. код]

6 травня 1937 Ілярій Кук був керівником нападу групи оунівців на власників фільварку Ясінських у Золочівському повіті. Історик Петро Мірчук так описує подробиці цієї акції:

До помешкання Марії Ясінської та її брата Мечислава прийшло п'ять осіб, між ними один у поліцейській уніформі, провели ревізію й після того наказали згаданим власникам фільварку всісти до повозки й поїхати з ними на поліційну станицю. Але Ясінським, як польським патріотам, видалася справа підозрілою, що їх арештовує якраз польська поліція, тому вони під час їзди намагалися втекти. Через це дійшло до перестрілки, в якій обоє Ясінські згинули. Нападники повернулися до фільварку й забрали там 4.000 злотих, 600 долярів та різні дорогоцінності. Але постріли заалярмували поліцію й вона стала переслідувати нападників. У сутичці з поліцією один із нападників згинув і на підставі його ідентифікації поліція довідалася, що напад на польських землевласників виконали члени ОУН на власну руку й всупереч забороні ОУН переводити експропріяції приватного майна. Незабаром їх арештовано й поставлено під суд [2]

Натомість Богдан Казанівський стверджує, що брат Ілярія, золочівський повітовий провідник ОУН Василь Кук отримав на цю акцію дозвіл від свого організаційного зверхника[3][4].

Суд та страта[ред. | ред. код]

На лаві підсудних опинилось 6 членів ОУН: Ілярій Кук, Володимир Качор, Петро Цица, Ярослав Дзядиґа, Василь Галапа та Володимир Івахів. Адвокатом Кука на даному процесі у Золочеві був Степан Шухевич.

15 березня 1938 оголошено вирок суду. Ілярій Кук та Володимир Качор засуджені на кару смерті, Петро Цица на довічне ув'язнення, а інші учасники процесу отримали по 2 роки тюремного ув'язнення[5]. Президент Польської держави помилував Володимира Качора, замінивши йому смертну кару на довічне ув'язнення, а Ілярію Куку смертний присуд затверджено.

Стратили Ілярія Кука 25 серпня 1938 року о 4 годині ранку на подвір'ї львівської тюрми Бригідки[6]. Перед стратою Ілярія Кука відвідала його мати Парасковія, яка мужньою поведінкою вразила адвоката Степана Шухевича про що він написав у оповіданні «Mater Dolorosa. Скорботна мати».

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Мірчук Петро. Нарис історії ОУН 1920–1939 роки. — К.: Українська Видавнича Спілка, 2007. — 1008 ст. ISBN 966-410-001-3

Посилання[ред. | ред. код]