Кук Василь Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Василь Степанович Кук
Василь Степанович Кук
OUN-B-01.svg 5-й Голова проводу ОУНР на українських землях OUN-r Flag 1941.svg
липень 1950 — травень 1954
Попередник: Роман Шухевич
Наступник: Зеновій Красівський
UPA-Zaslugy1.png 2-й Головний Командир УПА OUN-r Flag 1941.svg
липень 1950 — травень 1954
Попередник: Роман Шухевич
Печатка УГВР.jpg 2-й Голова Генерального Секретаріату УГВР Flag of Ukraine.svg
липень 1950 — травень 1954
Попередник: Роман Шухевич
 
Партія: ОУН (3 лютого 192910 лютого 1940
ОУНР (10 лютого 19409 вересня 2007)
Рід занять: композитор і прес-секретар[d]
Діяльність: Українська повстанська армія
Народження: 11 січня 1913(1913-01-11)
Красне, Злочівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смерть: 9 вересня 2007(2007-09-09) (94 роки)
Київ, Україна Україна
Національність: Українець
Віросповідання: Українська греко-католицька церква
 
Військова служба
Роки служби: 19392007
Приналежність: УПА
Звання: УПА погон 13 - Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий
Битви: Друга Світова війна
Нагороди: Золотий Хрест Заслуги 1 класу — 26.8.1949

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Василь Кук: Війна без переможців. Кров за кров 1.
Nuvola apps kaboodle.svg Василь Кук: Війна без переможців. Кров за кров 2.
Nuvola apps kaboodle.svg Василь Кук: Війна без переможців. Кров за кров 3.
Nuvola apps kaboodle.svg Уроки патріотизму з Василем Куком

Васи́ль Степа́нович Кук (псевдо: «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь»; 11 січня 1913, Красне, нині Буського району Львівської області — 9 вересня 2007, Київ) — генерал-хорунжий, головнокомандувач УПА з 1950 (після загибелі Р. Шухевича). 1954 узятий у полон військами МГБ СССР та без вироку суду провів у в'язницях 6 років. Останні роки проживав у Києві.

Біографія[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Свідоцтво про народження і хрещення Василя Кука

Василь Кук народився у селищі Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (тепер Буський район Львівської області). Хрещений 16 січня 1913.

Батько Степан Матвійович — залізничник, мати Прасковія Федорівна — селянка.

Bci діти родини Куків були членами Організації Українських Націоналістів. Двох братів Василя — Ілярія та Ілька — стратила польська влада. За радянської влади всі члени родини були засуджені до позбавлення волі, все майно батьків було конфісковано.

19231932 — навчався у Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа». З 1927 року належав до молодіжної організації «Пласт» куреня ім. Івана Богуна. У 1929 році став членом Юнацтва ОУН.

Роки в ОУН[ред.ред. код]

З 1932 — член Золочівської повітової екзекутиви (Проводу) ОУН.

Після закінчення гімназії навчався у Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні. Під час студій організував і очолив студентську групу членів ОУН.

19321934 — виконував доручення Крайової Екзекутиви ОУН і як зв'язковий їздив до Кракова та на Волинь, перевозив нелегальну літературу, зброю.

За революційну діяльність його неодноразово заарештовувала польська поліція. В 1934 був засуджений польським судом за революційну діяльність до двох років позбавлення волі. В 1936 вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН.

Травень 1937 — як золочівський повітовий провідник ОУН організував напад на польських поміщиків — подружжя Ясінських. Під час нападу, всупереч плану дій ОУНівців, Ясінські загинули від рук брата В. Кука — Іларія. Деяких учасників акції заарештувала польська поліція, і в березні 1938 у Золочеві відбувся судовий процес над ними. Василь Кук у травні 1937 перейшов у підпілля[1][2][3] [4].

Проводив нелегальні нічні вишколи ремісничої молоді у Львові, а восени 1937 переїхав у Підгаєцький повіт, де організував підпільну друкарню крайової екзекутиви (КЕ) ОУН «Мандоліна» і керував нею до жовтня 1939.

1940 — за дорученням КЕ ОУН на західноукраїнських землях перебував у Кракові, організовував нелегальні переходи кур'єрів і зв'язкових ОУН через радянсько-німецький кордон. У той час він працював разом із Романом Шухевичем.

Після II Великого Збору ОУН провідник ОУН Степан Бандера призначив його членом Проводу ОУН, у якому Василь Кук очолив організаційну референтуру (відділення). В той час він брав участь у діяльності військового штабу, відбував старшинські військові вишколи.

Навесні 1941 р. організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу У східні області України, включно з Кримом і Кубанню. В червні 1941 р. очолив Львівську провідну похідну групу (близько 20 членів), яка прибула 30 червня до Львова й організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української Держави.

В липні-серпні 1941 р. організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН (близько 30 осіб), переважно зі східних областей та Волині, для повторного проголошення відновлення української державності в Києві. 31 серпня в м. Василькові частина членів групи, в тому числі В.Кук, була заарештована німецькою поліцією. При транспортуванні групи до Львова у м. Луцьку В.Куку разом із Дмитром Мироном та зв'язковим Тарасом Онишкевичем вдалося втекти з-під варти і добратися до Львова.

Навесні 1942 р. В.Кук очолив Провід ОУН на південно-східних українських землях. Після загибелі Д.Мирона в липні 1942 р. та арешту його заступника П.Сака безпосередньо керував діяльністю ОУН на всіх українських центрально-східних і південних землях. Навесні 1943 р. очолив УПА-Південь.

В квітні 1944 р. керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5 березня 1950 р. В.Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради.

Був членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, головою Наукового відділу Братства ОУН-УПА.

Арешт[ред.ред. код]

23 травня 1954 р. В.Кука заарештували співробітники КДБ за допомогою завербованого колишнього підпільника «Чумака» (Микола Примас), якого Кук добре знав особисто. Перебував у слідчих в'язницях Києва і Москви до 1960 р. Звільнений у зв'язку з новим курсом політики М.Хрущова.

У в'язниці проходив під номером 300.

«Зречення Василя Кука»[ред.ред. код]

В 1960 році Василь Кук написав так званий «Відкритий Лист В.Кука до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що живуть за кордоном!», у якому визнавав радянську владу в Україні, зрікався та засуджував засади та методи боротьби ОУН та УПА, а також закликав екзильні українські організації, які вели національно-визвольну боротьбу, до її припинення та визнання СРСР. Так закінчується цей лист:

Василь Кук в останні роки життя.
Антирадянська діяльність українських націоналістів за кордоном приречена на провал, бо немає сьогодні таких сил за кордоном, ані тим більше всередині Радянського Союзу, що могли б у якій-небудь мірі насильно змінити існуючий громадсько-політичний лад в СРСР, чи тільки в одній із радянських республік.
Український народ, як і інші народи СРСР і країн народної демократії, всяку спробу повернення до старих порядків зустріне вороже і буде всіма засобами захищати те, що йому дала Радянська влада.
Спроби активізувати підривну діяльність усередині СРСР при допомозі засланих для цієї цілі осіб кінчаються і в дальшому будуть кінчатися тільки провалом. Про це яскраво свідчить випадок з американськими літаками, про що вам відомо з радянської та чужинецької преси. Неусвідомлення цих фактів веде еміграцію до трагічних помилок, які в свою чергу призводять до ще трагічних наслідків.
Друзі! Не зв'язуйтеся ні з якою діяльністю проти нашого народу, не дозволяйте себе далі обманювати і використовувати в чужих для вас самих і вашого народу інтересах. Усю свою діяльність в еміграції спрямовуйте на те, щоб не закривати собі шлях на батьківщину.
Зі щирим привітом і повагою — B.Кук

Можливо, що це був вимушений крок з боку Василя Кука, зроблений під тиском КДБ СРСР, що не відображав справжньої позиції в питанні визнання УРСР. На початку 2000-х років, в кулуарах чергового Збору КУН, будучи запитаний членом КУН С. Павчаком, підписував він особисто чи ні вказаний «Лист», Василь Кук відповів йому (приватно), мовляв, «а що ви не знаєте, як тоді /за часів СРСР—С. П./ підписувались подібні документи?!» — без всяких подальших детальніших пояснень. Таким чином рік (1960) підписання «Відкритого Листа» В. Кука можна уважати за умовну дату формального закінчення підпільного збройного опору ОУН-УПА (т. зв. «повстанчої боротьби», що фактично припинилась ще в середині 1950-тих рр.,орієнтовно після ХХ з'їзду КПРС у 1956 р.), оскільки він був останнім повноважним Головним Командиром УПА. Цікаво, що ще на ІІІ-тій конференції ОУН (лютий 1943 р.) В.Кук підтримав М.Степаняка (члена Проводу, але колишнього «сільробівця» і «кпзу-шника», після захоплення також помилуваного комуністами), що пропонував обмежити повстанську боротьбу лише антинімецьким, а не і антирадянським (як уважав Р.Шухевич і ін. впливові діячі ОУН) фронтом…

Поховали Василя Кука на батьківщині — в селі Красне Львівської області. Так заповідав покійний.

Сім'я[ред.ред. код]

Побрався із Уляною Крюченко у Дніпропетровську в 1943 р. Уляна була зв'язковою у Дніпропетровську більшовиків. Органи МГБ відібрали у дружини Василя Кука сина Юрія у 3-річному віці та віддали у дитячий будинок у Маріуполь під ім'ям Юрій Чоботар. Пробув у дитячому будинку до 7 класу. Кожного літа дітей вивозили в дитячий табір у с. Юр'ївка. У 13-річному віці Юрія повернули реабілітованій сім'ї.

Після реабілітації сім'я отримала квартиру на Дарниці.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Публіцистика[ред.ред. код]

Василь Кук відомий також як підпільний публіцист та історик, серед найвідоміших його праць:

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Роман Шухевич
OUN-B-01.svg 5-й Голова поводу ОУНР на українських землях
березень 1950 — 23 травня 1954
OUN-B-01.svg Наступник
(05.1954 — ? 1985—1990) (посада вакантна)
Зеновій Красівський
Попередник
Роман Шухевич
UPA-Zaslugy1.png OUN-B-01.svg 2-й Головний Командир УПА
березень 1950 — 23 травня 1954
OUN-B-01.svg UPA-Zaslugy1.png Наступник
Посада скасована
Попередник
Роман Шухевич
Печатка УГВР.jpg 2-й Голова Генерального Секретаріату УГВР
березень 1950 — 23 травня 1954
Печатка УГВР.jpg Наступник
Посада скасована