Кук Василь Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Степанович Кук
Василь Степанович Кук
OUN-B-01.svg 5-й Голова проводу ОУНР на українських землях OUN-r Flag 1941.svg
липень 1950 — травень 1954
Попередник: Роман Шухевич
Наступник: Зеновій Красівський
UPA-Zaslugy1.png 2-й Головний Командир УПА OUN-r Flag 1941.svg
липень 1950 — травень 1954
Попередник: Роман Шухевич
Печатка президії УГВР.svg 2-й Голова Генерального Секретаріату УГВР Flag of Ukraine.svg
липень 1950 — травень 1954
Попередник: Роман Шухевич
 
Народження: 11 січня 1913(1913-01-11)
Красне, Злочівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смерть: 9 вересня 2007(2007-09-09) (94 роки)
Київ, Україна Україна
Поховання: Красне
Національність: Українець
Країна: ЗУНР, Польська Республіка, СРСР і Україна
Релігія: Українська греко-католицька церква
Освіта: Люблінський католицький університет
Партія: ОУН (3 лютого 192910 лютого 1940
ОУНР (10 лютого 19409 вересня 2007)
Мати: Парасковія Кук (Постолюк)
Діти: Юрій Кук
 
Військова служба
Роки служби: 19392007
Приналежність: УПА
Звання: УПА погон 13 - Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий
Командував: УПА - Південь, УПА - Північ
Битви: Друга Світова війна
Нагороди: Золотий Хрест Заслуги 1 класу — 26.8.1949

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Васи́ль Степа́нович Кук (псевдо: «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь»; 11 січня 1913, Красне, нині Буського району Львівської області — 9 вересня 2007, Київ) — генерал-хорунжий, головнокомандувач УПА з 1950 (після загибелі Романа Шухевича). 1954 узятий у полон військами МДБ СРСР та без вироку суду провів у в'язницях 6 років. В останні роки свого життя мешкав у Києві.

Біографія[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Свідоцтво про народження і хрещення Василя Кука

Василь Кук народився у селищі Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (тепер Золочівський район Львівської області). Був хрещений 16 січня 1913.

Батьки були селянами. Батько, Степан Матвійович працював на залізничній станції в селі Красне; мати — Прасковія Федорівна (дівоче прізвище — Постолюк).

Bci діти родини Куків були членами Організації українських націоналістів. Двох братів Василя — Ілярія та Ілька — стратила польська влада. За радянської влади всі члени родини були засуджені до позбавлення волі, все майно батьків було конфісковано.

19231932 — навчався у Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа». З 1927 року належав до молодіжної організації «Пласт» куреня імені Івана Богуна. У 1929 році став членом Юнацтва ОУН.

Діяльність в ОУН[ред. | ред. код]

З 1932 — член Золочівської повітової екзекутиви (Проводу) ОУН.

Після закінчення гімназії навчався у Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні. Під час студій організував і очолив студентську групу членів ОУН.

19321934 — виконував доручення Крайової Екзекутиви ОУН і як зв'язковий їздив до Кракова та на Волинь, перевозив нелегальну літературу, зброю.

За революційну діяльність його неодноразово заарештовувала польська поліція. В 1934 був засуджений польським судом за революційну діяльність до двох років позбавлення волі. В 1936 вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН.

Травень 1937 — як золочівський повітовий провідник ОУН організував напад на польських поміщиків — подружжя Ясінських. Під час нападу, всупереч плану дій ОУНівців, Ясінські загинули від рук брата В. Кука — Іларія. Деяких учасників акції заарештувала польська поліція, і в березні 1938 у Золочеві відбувся судовий процес над ними. Василь Кук у травні 1937 перейшов у підпілля[1][2][3][4].

Проводив нелегальні нічні вишколи ремісничої молоді у Львові, а восени 1937 переїхав у Підгаєцький повіт, де організував підпільну друкарню крайової екзекутиви (КЕ) ОУН «Мандоліна» і керував нею до жовтня 1939.

1940 — за дорученням КЕ ОУН перебував у Кракові, організовував нелегальні переходи кур'єрів і зв'язкових ОУН через радянсько-німецький кордон. У той час він працював разом із Романом Шухевичем.

Після II Великого Збору ОУН провідник ОУН Степан Бандера призначив його членом Проводу ОУН, у якому Василь Кук очолив організаційну референтуру (відділення). В той час він брав участь у діяльності військового штабу, відбував старшинські військові вишколи.

Навесні 1941 році організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу у східну Україну, включно з Кримом і Кубанню. В червні 1941 р. очолив Львівську провідну похідну групу (близько 20 членів), яка прибула 30 червня до Львова й організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української Держави.

В липні-серпні 1941 р. організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН (близько 30 осіб), переважно зі східних областей та Волині, для повторного проголошення відновлення української державності в Києві. 31 серпня в м. Василькові частина членів групи, в тому числі В. Кук, була заарештована німецькою поліцією. При транспортуванні групи до Львова у м. Луцьку В.Куку разом із Дмитром Мироном та зв'язковим Тарасом Онишкевичем вдалося втекти з-під варти і добратися до Львова.

Навесні 1942 року В. Кук очолив Провід ОУН на південно-східних українських землях. Після загибелі Дмитра Мирона в липні 1942 р. та арешту його заступника Пантелеймона Сака безпосередньо керував діяльністю ОУН на всіх українських центрально-східних і південних землях. Навесні 1943 р. очолив УПА-Південь.

На ІІІ-тій конференції ОУН (лютий 1943 р.) В.Кук підтримав Михайла Степаняка, що пропонував обмежити повстанську боротьбу лише антинімецьким, а не і антирадянським (як уважав Р.Шухевич і ін. впливові діячі ОУН) фронтом.

В квітні 1944 року керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5 березня 1950 року Василя Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української головної визвольної ради.

Був членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, головою Наукового відділу Братства ОУН-УПА.

Полон і ув'язнення[ред. | ред. код]

23 травня 1954 року Василя Кука взяли в полон співробітники КДБ за допомогою завербованого колишнього підпільника «Чумака» (Микола Примас), якого Василь Кук добре знав особисто. Перебував у слідчих в'язницях Києва і Москви до 1960 року Звільнений у зв'язку з новим курсом політики Микити Хрущова.

У в'язниці проходив під номером «300».

«Зречення Василя Кука»[ред. | ред. код]

В 1960 році Василь Кук написав так званий «Відкритий Лист В. Кука до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що проживають за кордоном!», у якому визнавав радянську владу в Україні, зрікався та засуджував засади та методи боротьби ОУН та УПА, а також закликав українські організації, які вели національно-визвольну боротьбу, до її припинення та визнання СРСР. Так закінчується цей лист:

Василь Кук в останні роки життя.
Антирадянська діяльність українських націоналістів за кордоном приречена на провал, бо немає сьогодні таких сил за кордоном, ані тим більше всередині Радянського Союзу, що могли б у якій-небудь мірі насильно змінити існуючий громадсько-політичний лад в СРСР, чи тільки в одній із радянських республік.
Український народ, як і інші народи СРСР і країн народної демократії, всяку спробу повернення до старих порядків зустріне вороже і буде всіма засобами захищати те, що йому дала Радянська влада.
Спроби активізувати підривну діяльність усередині СРСР при допомозі засланих для цієї цілі осіб кінчаються і в дальшому будуть кінчатися тільки провалом. Про це яскраво свідчить випадок з американськими літаками, про що вам відомо з радянської та чужинецької преси. Неусвідомлення цих фактів веде еміграцію до трагічних помилок, які в свою чергу призводять до ще трагічних наслідків.
Друзі! Не зв'язуйтеся ні з якою діяльністю проти нашого народу, не дозволяйте себе далі обманювати і використовувати в чужих для вас самих і вашого народу інтересах. Усю свою діяльність в еміграції спрямовуйте на те, щоб не закривати собі шлях на батьківщину.
Зі щирим привітом і повагою — B.Кук

Можливо, що це був вимушений крок з боку Василя Кука, зроблений під тиском КДБ СРСР, що не відображав справжньої позиції в питанні визнання УРСР. На початку 2000-х років, в кулуарах чергового Збору КУН, будучи запитаний членом КУН С. Павчаком, підписував він особисто чи ні вказаний «Лист», Василь Кук відповів йому (приватно), мовляв, «а що ви не знаєте, як тоді /за часів СРСР—С. П./ підписувались подібні документи?!» — без всяких подальших детальніших пояснень[джерело?].

Смерть і поховання[ред. | ред. код]

Василь Кук помер 9 вересня 2007 р. у своїй квартирі у Києві. Прощання з останнім ГК УПА проходило у Києві в Будинку вчителя, потім його тіло було перевезено до Львова, де продовжились панахидні заходи.

Поховали Василя Кука в його рідному селі Красне Львівської області. Так заповідав покійний.

Сім'я[ред. | ред. код]

Побрався із Уляною Крюченко у Дніпрі в 1943 р. Органи МДБ відібрали у дружини Василя Кука сина Юрія у 3-річному віці та віддали у дитячий будинок у Маріуполь під ім'ям Юрій Чоботар. Пробув у дитячому будинку до 7 класу. Кожного літа дітей вивозили в дитячий оздоровчий табір у с. Юр'ївка. У 13-річному віці Юрія повернули реабілітованій сім'ї.

Після реабілітації сім'я отримала квартиру в Києві на Дарниці.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Згідно з Постановою УГВР віл 2.08.1949 р. і Наказом Головного військового штабу УПА ч. 3/49 від 15.10.1949 р. заступник головного командира УПА Василь Кук — «Леміш» нагороджений Золотим хрестом Бойової Заслуги.
  • 23.01.2018 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам'яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Київ Золотим хрестом заслуги УПА (№ 017) переданий Юрію Куку, сину Василя Кука.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Публіцистика[ред. | ред. код]

Василь Кук відомий також як підпільний публіцист та історик, серед найвідоміших його праць:

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Богдан Казанівський. Шляхом «Леґенди», с. 8. Архів оригіналу за 22 жовтня 2013. Процитовано 12 березня 2013. 
  2. Богдан Казанівський. Шляхом «Леґенди», с. 9. Архів оригіналу за 22 жовтня 2013. Процитовано 12 березня 2013. 
  3. Діло, 11.03.1938. Архів оригіналу за 2 січня 2014. Процитовано 12 березня 2013. 
  4. Діло, 12.03.1938. Архів оригіналу за 2 січня 2014. Процитовано 12 березня 2013. 
  5. Перемейнування вулиць міста - Дніпровська міська рада. dniprorada.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021. 
  6. Сергій Сухомлин підписав розпорядження про перейменування вулиць у Житомирі. old.zt-rada.gov.ua. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Роман Шухевич
OUN-B-01.svg 5-й Голова поводу ОУНР на українських землях
березень 1950 — 23 травня 1954
OUN-B-01.svg Наступник
(05.1954 — ? 1985—1990) (посада вакантна)
Зеновій Красівський
Попередник
Роман Шухевич
UPA-Zaslugy1.png 2-й Головний Командир УПА
березень 1950 — 23 травня 1954
UPA-Zaslugy1.png Наступник
Посада скасована
Попередник
Роман Шухевич
Печатка УГВР.jpg 2-й Голова Генерального Секретаріату УГВР
березень 1950 — 23 травня 1954
Печатка УГВР.jpg Наступник
Посада скасована