Кінезітерапія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Кінезітерапія (варіанти назви -кінезитерапія, кінезіотерапія, кінезотерапія) (англ. Kinesiotherapy) або лікування рухом  — напрямок фізичної терапії, який передбачає виконання активних і пасивних рухів, певних вправ лікувальної гімнастики та роботи на тренажерах для досягнення конкретного терапевтичного результату.

Визначення[ред.ред. код]

Назва кінезітерапія походить від давньогрецького «кінезис» — рух + «терапія» — лікування.

Це — самостійна реабілітаційна дисципліна, яка спирається на досвід і ґрунтується на всіх інших суміжних дисциплінах і включає в себе як теорію, так і методику фізичної терапії. Кінезитерапія здійснюється у взяємодії між пацієнтом і терапевтом з метою лікування, поліпшення і підтримки в здоровому стані, профілактики рецидивів і сприяє досягненню психофізичного комфорту особи. Це активний метод лікування, при якому хворий бере активну участь у реабілітаційному процесі.

Кінезітерапія також являє собою науково-прикладну діяльність, в якій поєднуються знання: медицини, педагогіки, анатомії, фізіології, біохімії і т. д., і в першу чергу — кінезіології.

Механізм[ред.ред. код]

В основу кінезітерапії покладені реальні клінічні досягнення, а також результати наукових досліджень м'язової системи людини, її фізіології і біохімії процесу скорочення м'язових волокон і вплив на опорно-руховий апарат людини. Лікування правильними рухами передбачає адаптовані, поступово зростаючі силові дії, визначені строго індивідуально для кожного пацієнта, з урахуванням його анамнезу, вікових, фізіологічних та інших особливостей та інших захворювань, супутніх основному. Поступове навчання правильним (простим і складним) рухам призводить до їх нейрорефлекторного закріплення. Відновлення рухливості, в свою чергу, веде до відновлення трофіки та обміну речовин у кістково-м'язовій системи людини. Лікування здійснюється за допомогою спеціальних лікувально-реабілітаційних тренажерів, еспандерів, гантель, м'ячів та іншого приладдя, а також без нього, за допомогою, наприклад, партерної гімнастики.

Однією з основних вимог при проходженні лікувального або реабілітаційного кінезітерапевтичного курсу на тренажерах є правильне дихання, інакше рухи, що виконуються в рамках програми занять, матимуть менший ефект.

Методики[ред.ред. код]

Активна кінезітерапія (коли пацієнт рухається сам):

Пасивні методи:

  • Масаж
  • Механотерапія (лікування фізичними вправами за допомогою спеціальних апаратів)
  • Метод витягування

Рухові розлади мають величезну різноманітність клінічних відтінків, тому лікар, фахівець в області кінезітерапії, повинен володіти як можна більш широким спектром методів і вміти застосовувати їх на практиці, безпосередньо у відновному лікуванні. При кінезітерапевтичному впливі використовується велике розмаїття рухів, що класифікуються як активно-пасивні, довільно-мимовільні, синергічні, асистовані, трюкові, виконувані активно і пасивно, за допомогою кінезітерапевта або механотерапії.

Деякі методи кінезітерапії припускають проведення хворого через больові фізіологічні адаптаційні реакції, що виникають при неминучому силовому впливі на м'язи опорно-рухового апарату, уражені хворобою. Обов'язком пацієнта, що використовує дані методики, є активне подолання виникаючого болю. Передбачається, що таким чином формується новий поведінковий стереотип, властивий здоровій людині, яка не боїться і не залежить від проявів хвороби.

Показання[ред.ред. код]

Курс кінезітерапії, як правило, призначається людям, що страждають тим чи іншим захворюванням опорно-рухового апарату:

або функціональними порушеннями опорно-рухового апарату:

Протипоказання[ред.ред. код]

Відносні[ред.ред. код]

Гострі травми з розривом сухожиль і м'язів;

Абсолютні[ред.ред. код]

Тромбофлебіт із наявністю внутрішньосудинних утворень.

Маловідомі факти[ред.ред. код]

  • У міжнародному понятті кінезітерапевт це фізичний реабілітолог, який у власній клінічній діяльності використовує лише фізичні вправи без додаткових «апаратних» методів.
  • В Україні співіснують терміни лікувальна фізична культура (ЛФК), фізична реабілітація, кінезітерапія, що мають схожий, а часом, і тотожний підхід: вони передбачають цілеспрямоване застосування фізичних вправ для покращення функціонального стану організму пацієнта. Справа в тім, що стара ЛФК радянського зразка себе вичерпала, існуючи багато десятиліть без будь-якого розвитку[1]. Але необхідність фізичних вправ для реабілітації очевидна. І тому представники нових течій намагаються відмежуватися від самої абревіатури «ЛФК», щоб уникнути хибних асоціацій. Концепція фізичної реабілітації все більше наближається до міжнародно прийнятої фізичної терапії, що знайшло вираз, наприклад, у перейменуванні Української асоціації фізичних реабілітологів на асоціацію фізичних терапевтів та її вступ до Світової конфедерації фізичної терапії[2] За кордоном іще більше розмаїття методик, зокрема рольфінг, кінезіологія тощо.
  • Останнім часом популярності серед представників всіх цих методик а також мануальних терапевтів, хіропракторів та масажистів набула концепція «м'язових важелів», «анатомічних поїздів», або «міофасціальних меридіанів»[3][4]. Цікаво, що підґрунтя цього підходу базується на роботах радянського нейрофізіолога М. О. Бернштейна[5][6][7], опонента академіка I.П. Павлова. Підхід Бернштейна після смерті Павлова був підданий остракізму (хоча ці два видатні фізіологи не мали особистих сварок, публічно висловлювали повагу один до одного).

Література[ред.ред. код]

  1. Бубновский С. М Практическое руководство по кинезитерапии. — М., 1998.
  2. Бубновская, Лукъянычев Адаптивная физкультура с основами кинезитерапии. — М. : Астрея-центр, 2008. — 96 с. — ISBN 978-5-903-311-04-0.
  3. Бубновский С. М Секреты суставов или 20 незаменимых упражнений. — М., 2004. — 80 с. — ISBN 5-98113-003-2.
  4. Бубновский С. М Теория и методика кинезитерапии. Методическое пособие / под редакцией д.м.н. Бубновского С.М.. — М., 2011. — 56 с. — ISBN 978-5-903311-09-5.
  5. Бубновский С. М Практическое руководство по кинезитерапии. — М., 1998.
  6. Бубновская, Лукъянычев Адаптивная физкультура с основами кинезитерапии. — М. : Астрея-центр, 2008. — 96 с. — ISBN 978-5-903-311-04-0.
  1. Бубновский С. М Секреты суставов или 20 незаменимых упражнений. — М., 2004. — 80 с. — ISBN 5-98113-003-2.
  2. Бубновский С. М  Теория и методика кинезитерапии. Методическое пособие. — М., 2011. — 56 с. — ISBN 978-5-903311-09-5.
  3. П.Л. Жарков, Э.Г. Мартиросов, А.П. Жарков; Под общ. ред. П.Л. Жаркова Лечение движением (кинезитерапия) в домашних условиях и в лечебном учреждении при болях в опорно-двигательной системе / П.Л. Жарков. — М. : Элит-2000, 2002. — ISBN 5-94126-030-X.
  4. Thomas W. Myers (LMT.) (19 September 2001). Anatomy Trains: Myofascial Meridians for Manual and Movement Therapists. Elsevier Health Sciences. с. 3. с. 280. ISBN 978-0-443-06351-0. 

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Руководство по кинезитерапии/Под ред. проф. П.Слынчева, Л.Бонева, С. Банкова. — София: Гос. изд-во «Медицина и физкультура», 1978. — 357 с.
  2. Історія УАФТ
  3. en:Anatomy Trains Про Міофасціальні меридіани в англомовному розділі Вікіпедії
  4. Томас В. Майерс. Анатомические поезда. — СПб., 2007
  5. en:Nikolai Bernstein Сторінка М. О. Бернштейна в англомовній Вікіпедії
  6. Бернштейн Н.А О ловкости и ее развитии. — М.: Физкультура и спорт, 1991. — 288 с. с ил. — ISBN 5-278-00339-1
  7. Бернштейн Н.А О построении движений, — М.: Медгиз, 1947.