Листи мертвої людини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Листи мертвої людини Picto infobox cinema.png
рос. Письма мертвого человека
Письма мёртвого человека.jpg
Жанр фантастика
псіхологічна драма
антиутопія
постапокаліптика
Режисер Костянтин Лопушанський
Сценарист В'ячеслав Рибаков
Костянтин Лопушанський
Борис Стругацький
Олексій Герман
У головних
ролях
Ролан Биков
Йосип Риклін
Олександр Сабинін
Нора Грякалова
Віра Майорова
Вацлав Дворжецький
Світлана Смирнова
Микола Алканов
Вадим Лобанов
Семен Ситник
Віктор Михайлов
Оператор Микола Покопцев
Композитор Олександр Журбін
Кінокомпанія «Ленфільм»
Тривалість 88 хвилин
Мова російська
Країна СРСР СРСР
Рік 1986
IMDb ID 0091759

«Листи мертвої людини» (рос. «Письма мертвого человека») — російський радянський художній фільм, перший повнометражний фільм Костянтина Лопушанського (1986). Відбиває популярну в роки «холодної війни» теорію ядерної зими.

Фільм став одним з помітних кінофестивальних подій 1986–1987 рр., Отримав ряд нагород: Гран-прі МКФ у Варні та Мангеймі, Приз за режисуру МКФ в Мадриді, Приз журі ВКФ у Тбілісі. Отримав Державну премію і зіграв головного героя Ларсена Ролан Биков.

Сюжет[ред. | ред. код]

Через помилку комп'ютера відбувся запуск ракети з ядерною боєголовкою, що призвів до ядерної війни. Після її завершення світ спустошений. Події розгортаються у зруйнованому місті, що потерпає від наслідків катастрофи.

Вчений, лауреат Нобелівської премії, Ларсен переховується в підвалі музею з групою вцілілих. Його дружина страждає від хвороби, спричиненої впливом радіації. Співробітники музею мають різні погляди на насталу ситуацію, намагаючись осмислити причини війни і подальшу долю людства. Частина цілком розчарована в людині і прогресі, решта ж переконані, що світ вдасться відбудувати, або принаймні на заміну людям прийдуть якісь інші істоти. Ларсен час від часу здійснює вилазки на поверхню, щоб взяти з медичного бункера ліки для дружини.

Ларсен схиляється до думки, що його наукові досягнення не призвели до загибелі цивілізації, а війна є лише етапом розвитку людства. З допомогою збережених приладів він намагається зрозуміти чи тривають ще десь бойові дії. Ларсен намагається створити математичну формулу, що пояснила б трагедію, та врешті приходить до висновку про неприродність війни.

Паралельно Ларсен пише листи своєму синові Еріку, хоча не впевнений чи той ще живий. У листах він виправдовує існування людини. Тим часом вцілілі жителі міста готуються до переселення в підземний бункер, де будуть змушені прожити десятки років.

У бункері, однак, не виявляється місця для дітей з притулку при храмі, який очолював знайомий Ларсена. Лікар стверджує, що діти безнадійно хворі, тому немає сенсу їх рятувати. Ларсен відмовляється лишатися в бункері, та покинути його вже не може. Проте, він знаходить вихід, яким на поверхню вивозять померлих.

Ларсен відводить дітей до свого сховку в музеї, де вони святкують Різдво. Незабаром Ларсен помирає, а діти виходять з підземелля на поверхню, перетворену в пустку.

Ролі[ред. | ред. код]

Виробництво[ред. | ред. код]

Сценарій фільму спочатку був більш довгим, з великою кількістю епізодів і героїв, але режисер-дебютант в процесі зйомок багато викинув і до кінця абсолютно заплутався в матеріалі (його було знято дуже багато, на 2 серії по півтори години мінімум), тому остаточний монтаж фільму довірили Семену Арановичу і Олексію Герману. Художниками-постановниками фільму були Віктор Іванов і Олена Амшинська. Роль Бикова озвучив Зіновій Гердт, що викликало крайнє невдоволення першого. Биков навіть мав намір подати в суд на знімальну групу, але потім передумав, домігшись того, що змонтована роль була ним знову переозвучена.

Резонанс[ред. | ред. код]

Вихід картини практично збігся з Чорнобильською аварією, тому для свого часу картина була дуже гострою і шокуючою. Як і раніше тривала і «холодна війна», заснована на гонці ядерних озброєнь.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • 1986
    • Гран-прі, Приз FIPRESCI на МКФ в Мангеймі (Німеччина);
    • Спеціальний приз журі на МКФ в Трої;
  • 1987
    • Головний приз на МКФ у Варні;
    • Приз Французької федерації кіноклубів на Каннському міжнародному кінофестивалі;
    • Державна премія РРФСР ім. братів Васильєвих;
    • Приз за режисуру на 8-му МКФ експериментальних фільмів в Мадриді;
    • Спеціальний приз журі ВКФ у Тбілісі;

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]