Луценко Анатолій Федорович
| Анатолій Федорович Луценко | |
|---|---|
| Народився |
17 лютого 1925 с. Саверці, Попільнянський район, Білоцерківська округа (тепер Житомирська область) |
| Помер |
19 жовтня 2002 (77 років) смт. Калита, Броварський район, Київська область |
| Поховання | смт. Калита |
| Країна |
 СРСР Україна |
| Діяльність | художник, поет, публіцист |
| Знання мов | російська |
| Нагороди |
 |
Анато́лій Фе́дорович Луце́нко (17.02.1925-19.10.2002) — український поет, художник, вчитель. Відмінник народної освіти. Член Національної спілки письменників України з 1996 року[1], лауреат Премії Григорія Сковороди та Премії Івана Огієнка[2].
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 17 лютого 1925 року в с. Саверці Попільнянського району Житомирської області.
- В дитинстві сином ворога народу
- Мене вважали… Тяжко й дотепер.
- Ходив у школу босий і голодний
- Один я в класі був не піонер.
- Як те пташатко, загнане у клітку,
- За що? Мале, невинне… Я — дитя!
- Ніхто не бачив, як я плакав гірко,
- Як проклинав не раз своє життя.
У 30-40-х роках родина Анатолія Федоровича була розкуркулена та заслана в Сибір. В 16 років, під час Другої світової війни потрапив у фашистський табір Освенцим. Звідки втік через Францію за допомогою Руху Опору, учасником якого він був[3].
У 1948 р. закінчив Київське училище прикладних мистецтв, у 1972 р. — Ленінградську академію мистецтв. З 1972 року і до кінця життя працював вчителем образотворчого мистецтва в Калитянській середній школі на Броварщині, де організував мистецьку студію «Веселка». Тепер у школі створено його музей.
Створив 4 альбоми пейзажних малюнків по 200 у кожному, також опанував графіку та іконопис. Анатолій Федорович розписав відбудувану Свято-Миколаївську церкву в с. Калита.
|
У своїх віршах намагаюсь передати судьбу отчого краю, рідного села, з якого пішов у життя. Пішов пізнавати барву і слово, які любляться мені. На рідній землі стільки зваби, зваги і ще такого, чого не в силах передати барвами. Тоді беруся писати. Беруся за слово. Хочеться, щоб слово стало барвою, а барва - мелодією. | 
|
Творча діяльність[ред. | ред. код]
Основні теми творчості Анатолія Федоровича: образ матері
- При каганці колись в дитинстві мати,
- Натомлена, сиділа над шиттям
- І починала з журою співати,
- І був той спів із сліз її життя.
та образ України
- А болю по вінця! Від рідної мови
- Уже відриклися. Чи є в ній потреба
- Коли продаєм українські діброви
- Поля у хлібах і у синяві небо?
У 1986 р. видав книжку «Важкі жита» у колективному збірнику «Поліття» («Радянський письменник»).
У періодиці видрукувані літературно-дослідницькі статті про творчість Михайла Клименка, Миколи Костомарова, Максима Рильського, Лесі Українки, Тараса Шевченка.
Усі книжки автора вийшли у власному художньому оформленні.
Збірки поезій[ред. | ред. код]
Збірки поезій «Сльоза і пам'ять» (1991) та «Живиця отчої землі» (1993) вийшли у видавництві м.Баранівка на Житомирщині.
- «Живучий пломінь» (Поезії. — К., — 1993 — с.59)
- «На моїм парозі» (Поезії. — видавництво Пан-студія — 1994 — с.47)
- «Не все розгубив»
- «Овогневе життя» (1994)
- «Максимове джерело» (1995)
- «Із пекла в пекло» (1996)
- «Кущиста рунь» (1997)
- «Вседоля» (1999)
- «Неповторні відтінки» (2000)
- «Глибиною серця» (2001)
Вшанування[ред. | ред. код]
20 травня 2016 року у Броварах з'явилось вулиця, названа на честь Анатолія Луценка.[4]
Джерела[ред. | ред. код]
- Криниця. Літературна Броварщина. Поезія. Проза. Переклади. К., «Хрещатик», 1994 р. 156 стор.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Бібліотека ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький» ДПУ ім.Г.Сковороди. Архів оригіналу за 5 листопада 2013. Процитовано 11 липня 2019.
- ↑ Неофіційний сайт селища Калита. Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 24 травня 2013.
- ↑ Громада. Архів оригіналу за 17 червня 2019. Процитовано 24 травня 2013.
- ↑ [1] [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.]. Розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації № 196 від 20.05.2016
|
