Люціан Желіговський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Люціан Желіговський
пол. Lucjan Żeligowski
Portret-general-broni-lucjan-zeligowski-8230-mal-r-kawecki,340,duzy.jpg
Народження 17 жовтня 1865(1865-10-17)
Ошмяни, Білорусь
Смерть 9 липня 1947(1947-07-09) (81 рік)
Лондон, Велика Британія
Поховання Військові Повонзки
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Poland (1928–1980).svg Польська Республіка
Centrallithuaniaflag.png Серединна Литва
Партія Безпартійний блок співпраці з урядомd
Звання генерал броні
Війни / битви Перша світова війна
Нагороди
Хрест Хоробрих орден Святого Георгія IV ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня орден Святої Анни III ступеня командор ордена Почесного легіону Воєнний хрест 1939—1945 Великий Хрест ордену Відродження Польщі Commander's Cross of the Virtuti Militari Silver Cross of the Virtuti Militari Кавалер Великого хреста ордена Корони Румунії Decade of Independence Regained Золоті академічні лаври Cross of Independence with Swords Army of Central Lithuania Cross of Merit Пам'ятна медаль за війну 1918-1921 медаль Перемоги Воєнний хрест
Люціан Желіговський у Вікісховищі?

Люціан Мечислав Рафаїл Желіговський (пол. Lucjan Mieczysław Rafaił Żeligowski; 1865, хрещений 10 травня 1865, фільварок Переходи Сольської парафії Ошмянського повіту, Віленська губернія, Російська імперія — 1947, Лондон) — польський генерал (генерал броні) і політичний діяч, друг Юзефа Пілсудського, очільник Серединної Литви.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у шляхетській родині учасника повстання 1863 року Густава Желіговського; мати — уроджена Владислава Трацевська (пол. Władysława Tracewska), померла 25 червня 1883 в Жупранах Ошмянського повіту; сестри: Ернестіна і Магдалена; дружина — Тетяна Петрівна Лопато; діти: близнюки Яніна і Тадеуш.

По закінченні Ризького військового училища з 1885 року служив у російській імператорській армії. Брав участь в Російсько-японській війні 19041905 рр.

Під час Першої світової війни у званні полковника командував 284-им піхотним Венгровським полком. Після Лютневої революції став одним з організаторів польських національних частин в Росії. Командував бригадою в 1-му Польському корпусі, в 1918-му створив польські частини на Кубані. У квітні 1919-го через Одесу і Бессарабію на чолі 4-ї дивізії польських стрільців прибув до Польської республіки.

У польській армії став спочатку командувачем Литовсько-білоруського фронту. Брав також участь у війні Польської республіки проти ЗУНР. Потім — оперативного угруповання і командиром 10-ї піхотної дивізії (1919) під час радянсько-польської війни. З жовтня 1920-го — командир 1-й Литовсько-білоруської дивізії. З негласної санкції Юзефа Пілсудського за наказом Желіговського війська 1-й Литовсько-білоруської дивізії формально вийшли з покори польському командуванню і зайняли Вільну (9 жовтня 1920) і частину південно-східної Литви. На зайнятих територіях була утворена самостійна держава, формально незалежна від Польської республіки — Серединна Литва. 12 жовтня проголосив себе її верховним правителем.

Місце поховання, кладовище Військові Повонзки, Варшава

Після включення Серединної Литви до складу Польської республіки (1922) — інспектор армії в Варшаві (19211925), потім військовий міністр (19251926). Забезпечив здійснення травневого перевороту 1926 у Польській республіці, який встановив авторитарний режим Пілсудського. В 1927 вийшов у відставку. В 1930 видав книгу «Wojna w roku 1920. Wspomnienia i rozważania» («Війна в 1920 році. Спогади і роздуми»). В 1935 був обраний до Сейму і залишався членом польського парламенту до 1939 року.

З початком радянсько-німецької агресії в 1939 році спробував вступити добровольцем на військову службу, але через похилий вік прийнятий не був. Залишаючись цивільною особою, брав участь в командуванні Південним фронтом. Виїхав до Французької республіки, в 1940 — у Велику Британію. Був членом польського уряду у вигнанні (пол. Rada Narodowa Rzeczpospolitej).

По завершенні Другої світової війни заявив про намір повернутися до Польщі. При підготовці до від'їзду помер в Лондоні. За заповітом прах був привезений до Варшави і поховано на кладовищі Військові Повонзки. Транспортування організував бригадний генерал Станіслав Татар.

Посилання[ред. | ред. код]