Лібаній
| Лібаній | |
|---|---|
 | |
| Народився |
314[1][2][3] або 315[4] Антіохія-на-Оронті, Римська імперія |
| Помер |
393[2][3] Антіохія-на-Оронті, Diocese of the East[d], praetorian prefecture of the East[d], Римська імперія |
| Громадянство (підданство) |
Стародавній Рим |
| Діяльність | філософ, письменник, rhetorician, оратор, історик |
| Вчителі | Diophantus[d] |
| Знання мов | арабська і давньогрецька |
| Посада | квестор |
Лібаній, Ліваній (дав.-гр. Λιβάνιος; 314 — 393/394) — видатний давньогрецький красномовець часів пізньої Римської імперії.
Зміст
Життєпис[ред. | ред. код]
Лібаній народився у місті Антіохія у заможній та впливовій поганській родині. З 326 року розпочав займатися риторикою, якій присвятив усе своє життя. Незабаром переїхав до Афін, де проходив навчання у відомій філософській школі у Діофанта, а згодом перебрався до Константинополя. Тут він затоваришував з майбутнім імператором Юліаном ІІ Відступником. В дорослому віці Лібаній суміщав політичну кар'єру та зайняття красномовством, філософією, софістикою.
На початку діяльності Лібаній у 344 році був відправлений імператором Констацієм II до Нікомедії. У 354 році Лібаній перебрався до Антіохії. Втім слава Лібанія була величезною — його поважали як погани, так й християни. Лібанія запрошували викладати в Афінах. Ставши імператором Юліан II Відступник у 361 році призначив Лібанія квестором. Після загибелі Юліана Лібаній користувався також повагою імператорів Валента та Феодосія I Великого. Останній зробив його почесним префектом преторія. При цьому Лібаній залишався прихильником поганської віри, особливо він був супротивником монахів, вважаючи їх ворогами культури.
Учнями Лібанія були відомі Отці Церкви — Василь Великий, Іоанн Златоуст, Григорій Богослов.
Помер Лібаній у місті Антіохія.
Твори[ред. | ред. код]
- 64 промови: на моралістичні теми, вигадані сюжети. Найвідоміші промови: «Про храми» — проти погромів поганських храмів, «На честь Антіохії», скорботні щодо загибелі імператора Юліана
- 51 декламація.
- 57 роз'яснень та коментарів до промов Демосфена.
- Автобіографія «Про свою долю».
- Листування — 1607 листів з поганськими, християнськими політичними, культурними діячами, церковниками.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #11857258X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- ↑ а б Nationalencyklopedin — 1999.
- ↑ а б LIBRIS
- ↑ Любкер Ф. Libanius // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, Л. А. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — Санкт-Петербург: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 766.
Джерела[ред. | ред. код]
- Ливаний // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. XVIIa. — С. 644—645. (рос.) (рос.)
- A.F. Norman, Libanius: Autobiography and Selected Letters, 2 volumes. Cambridge, Massachusetts: Loeb Classical Library, 1993. Reviewed in Bryn Mawr Classical Reviews.(англ.)
|
