Констанцій II

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Констанцій II
Flavius Julius Constantius[1]
Bust of Constantius II (Mary Harrsch).jpg
Бюст Констанція II
Імператор
Початок правління: 26 лютого 364
Кінець правління: 17 листопада 375
Попередник: Костянтин І
Наступник:Юліан
Дата народження: 7 серпня 317(0317-08-07)
Місце народження:Сірмій
Країна:Римської імперії
Дата смерті:3 листопада 361(0361-11-03) (44 роки)
Місце смерті:Мопсуестія, Кілікія
Діти:Флавія Максима Констанція
Династія:Костянтина
Батько:Костянтин Великий
Мати:Фауста

Флавій Юлій Констанцій II (лат. Flavius Julius Constantius, грец. Kōnstantios та Κωνστάντιος, 7 серпня 317 року, Сірмій — 3 листопада 361, Мопсуестія, Кілікія) — син Костянтина Великого, імператор з 337 по 353 роки східної частини, по 361 рік — усієї Римської імперії.

Його правління характеризувалося постійними війнами на кордонах проти Сасанідської імперії та германських народів. В той час як внутрішня Римська імперія пройшла через неодноразові громадянські війни і узурпації завершилися поваленням Констанція як імператора його двоюрідним братом Юліаном. Його релігійна політика розпалювала внутрішні конфлікти, які тривали після його смерті.

Життєпис[ред. | ред. код]

Раннє життя та юність[ред. | ред. код]

Народився в імператорській сім'ї в Сірмії. У 324 році у віці 7 років був призначений своїм батьком — Костянтином Великим Цезарем[2] і отримав під свій контроль східну частину імперії. Після смерті батька у 337 році відбувся ряд вбивств — військові убили родичів Костянтина Великого, залишилися лише сини померлого імператора і неповнолітні племінники. Констанцій у віці 20 років разом з братами у цьому ж році прийняв титул августа. Відбулася конференція у Вімінаціумі, де провели поділ володінь. Констанцій отримав в управління Азію, також весь Схід імперії, починаючи з Мармурового моря. Його молодший брат Констант отримав Африку, Італію, Іллірію, Далмацію, старший Костянтин II — Галлію, Іспанію, Британію, також Константинополь. Балканський півострів (Фракія, Македонія і Ахая) дістався племіннику Костянтина Великого — Далмацію[3].

Мир між братами довго не протримався. На Заході у 340 році почалася боротьба між Константом і Костянтином II, в якій Костянтин загинув. Констант захопив його володіння і на 10 років отримав у свої руках весь Захід імперії, включно з Балканами. Незабаром почалися наступні проблеми у відносинах, але вже між Констанцієм і Константом. Констант став на сторону Афанасія Великого і виступив проти аріян[4], прихильником яких був Констанцій ІІ. Проте до військового конфлікту не дійшло, брати помирилися і Афанасій Великий навіть повернувся із свого вигнання назад до Александрії. Незважаючи на те, що він почав підготовку до війни, Костянтин захворів і відправив Констанція на схід, щоб взяти на себе командування східним кордоном. Перш ніж прибув Констанцій, персидський генерал Нарсес, який, можливо, був братом короля, захопив Месопотамію і захопив Аміду. Констанцій негайно напав на Нарсеса, і після перенесених незначних невдач переміг і вбив його в битві під Нарасарою. Констанцій захопив Аміду і започаткував серйозну реформацію міста, зміцнивши стіни міста та побудувавши великі вежі. Він також побудував нову фортецю в околицях, назвавши її Антинополіс.

Військова кар'єра[ред. | ред. код]

Узурпатор Магненцій та перша війна з персами[ред. | ред. код]

Від батька Констанцій отримав східні провінції, включаючи Константинополь, Фракію, Малу Азію, Сирію, Єгипет та Киренаїку; його брат Костянтин отримав Британію, Галлію, Іспанію і Мавританію; і Констант, спочатку під наглядом Костянтина II, отримав Італію, Африку, Іллікрій, Панонію, Македонію і Ахею Батько Констанція;— Костянтин Великий;— перед своєю смертю у 337 році планував напад на Імперію Сассанідів на сході, які проникли у римські провінції. По його смерті цю кампанію взяв на себе Констанцій. Бойові дії тривали з перемінним успіхом спочатку у Вірменії, потім у Межиріччі з 338 по 350 роки. Йому вдалося укріпити кордони. У 350р. на Сассанідів напали кочові народи — і римляни могли вивести значні військові угрупування з цього району. Констанцій залишив за себе намісником на сході цезаря Констанція Галла і одружив його із своєю сестрою Константиною. Він мусив повернутися на захід, щоб побороти загрози від узурпатора Магненція.

У 350 році Констант отримав супротивника — полководця — Магненція, якого висунули війська у Британії на імператора. Спалахнула неминуча війна. Магненцій зібрав величезні сили, включив у свою армію безліч німецьких найманців і отримав чисельну перевагу над Константом. Констант незабаром став жертвою змови і загинув. У той же час Ветраніон — досвідчений командир та офіцер Констанція II — проголошено цезарем на заході. Це, очевидно, відбулося (1 березня, 350) на прохання Костянтини — сестри імператора Констанція II, оголосити його цезарем на противагу Магненцію, поки Констанцій II був на війні на сході. Також Констанцій II присвоїв йому титул августа та переслав кошти на утримання армії. У цей час також була спроба узурпації влади Непотіаном, яку однак Ветраніон швидко придушив. При поверненні Констанція II з походу проти персів його зустрів Ветраніон у Найсі (тепер м. Ниш) з усіма почестями і передав йому свої війська. У грудні 350 року Ветраніон також склав з себе повноваження августа і провів решту свого життя спокійно і забезпечено у Бурсі. У 350 р., відмовившись від мирних пропозицій Констанція II, Магненцій вступив у придунайські провінції. Там, незважаючи на початкові невдачі, йому вдалося закріпитися в тилу армії Констанція, змусивши його повернути назад. Однак у 351 році Констанцій II розбив його військо у битві при Мурсі (сьогодні Осієк). Магненцій влітку 352 року повернувся з військами назад у Галію. Потім, зазнавши ще кілька поразок, Магненцій покінчив життя самогубством у Ліоні у 353 році.

З 354 по 356р. Констанцій II провів низку військових дій проти германців, які не принесли очікуваного результату. Лише Флавію Клавдію Юліану вдалося там стабілізувати ситуацію[5].

Друга війна з персами[ред. | ред. код]

Констанцій Галл, залишений на сході, не виправдав сподівань Констанція, вів легкий спосіб життя, налаштував проти себе жителів Антіохії. Навіть сестра Констанція та дружина Галла — Константина не могли вплинути на нього. Через це у 354 році його страчено. У 355 році він призначив на заході цезарем Юліана, а сам відправляється на схід, створивши декілька легіонів (Legio I Flavia Constantia).

У 357 та 359 роках успішно воював з квадами і сарматами на Балканах. Констанцій II вступив у переговори з Шапуром ІІ — королем персів. У 358 році Шапур ІІ вимагав віддати йому Межиріччя та Вірменію — Констанцій відмовив. У 359 році почався наступ персів, до якого, очевидно, римляни не були підготовлені й втратили території. Констанцій II викликав війська з Галлії для підкріплення. Однак у Галлії в той час війська проголосили імператором Юліана. Шапуру ІІ не вдалося у той час проникнути у глибину римської території, до того ж король Вірменії став на сторону римлян. Однак війська сходу і заходу імперії рухалися одно проти одного. Юліан дійшов до Дунаю і взяв штурмом Сірмій, але до вирішальної битви не дійшло.


Війна проти Магненція[ред. | ред. код]

Будучи єдиним уцілілим сином Костянтина Великого, Констанцій вважав, що гідний посади імператора він єдиний, і він вирішив піти на захід, щоб боротися з узурпатором Магненцієм. Будучи єдиним уцілілим сином Костянтина Великого, Констанцій вважав, що посаду імператора він єдиний, і він вирішив пройти на захід, щоб боротися з узурпатором Магненцем. Однак, відчуваючи, що на сході все ще потрібна якась імперська присутність, він підняв свого двоюрідного брата Констанція Галла до Цезаря з східних провінцій. Як додатковий захід, щоб забезпечити лояльність свого двоюрідного брата, він одружився зі старцем його двох сестер, Константиною.

Перш ніж зіткнутися з Магненцієм, Констанцій вперше погодився з Ветраніо, вірним генералом в Іллірікумі, який нещодавно був визнаним імператором своїми солдатами. Ветраніо негайно надіслав листа Констанцію, що запевняє свою вірність, яку Констанцій, можливо, прийняв просто для того, щоб зупинити Маґненція. Ці події, можливо, були спричинені діями Костянтини, яка з того часу їздила на схід, щоб одружитися. Згодом Констанцій відправив Ветраніо імператорську діадему і визнав генерала Августом. Однак, коли прибув Констанцій, Ветраніо охоче прийняв пропозицію Констанція про комфортну відставку в Віфінії.

У 351 році Констанцій зіткнувся з Магненцієм у Паннонії з великою армією. Наступна битва за Мурса-Майор була однією з найбільших і найкривавіших битв між двома римськими арміями. Результатом стала перемога Констанція, але Мангенцій пережив битву і, вирішивши боротися, вийшовши у північну Італію. Однак Констанцій звертав свою увагу на захист придунайської межі, де він провів перші місяці 352 року під час кампанії проти сарматів уздовж середнього Дунаю. Після досягнення своїх цілей Констанцій просунувся на Магнації в Італії. Ця акція призвела до того, що італійські міста перевели свою вірність йому і витіснили гарнізон узурпатора[6].

У 353 році Констанцій і Магненцій зустрілися в останній раз у битві при Монсе Селеук в південній Галлії, і знову Констанцій став переможцем. Мангенцій, усвідомлюючи безперспективність продовження своєї позиції, покінчив життя самогубством 10 серпня 353 року. Однак, відчуваючи, що на сході все ще потрібна якась імперська присутність, він підняв свого двоюрідного брата Констанція Галла до Цезаря з східних провінцій. Як додатковий захід, щоб забезпечити лояльність свого двоюрідного брата, він одружився зі старцем його двох сестер, Константиною.

Єдиний правитель імперії[ред. | ред. код]

Констанцій витратив більшу частину решти 353 і початку 354 року на кампанію проти алеманів на Дунайському кордоні. Похід був успішним і рейдерство з боку алеманів тимчасово припинилося. Тим часом Констанцій отримував тривожні повідомлення про дії свого двоюрідного брата Галла[7]. Можливо в результаті цих доповідей Констанцій уклав мир з аламанами і відправився в Медіолан. У Медіолані, Констанцій спочатку викликав Галла, з причин, які залишаються неясними. У Поетовії Галлуса заарештували солдати Констанція під командуванням Барбатіо. Галлус стверджував, що саме Константина винна у всьому, коли він очолював східні провінції. Це обурило Констанція так сильно, що він негайно наказав стратити Галлуса[8]. Невдовзі він передумав і відмовився від наказу. На жаль для Галла, він був затриманий Євсевієм, одним з євнухів Констанція, і був страчений.

Релігійні питання[ред. | ред. код]

Язичництво[ред. | ред. код]

Незважаючи на деякі укази Констанція, він ніколи не робив жодних спроб розпустити різні римські священичі колегії або вестальські храми, він ніколи не діяв проти різних язичницьких шкіл, і, часом, він дійсно доклав певних зусиль, щоб захистити язичництво. Фактично, він навіть наказав обрати священика для Африки. Крім того, він залишився великим понтифіком і був обожнений римським сенатом після його смерті. Його відносна помірність по відношенню до язичництва відображається тим, що через двадцять років після його смерті, під час правління Граціана, будь-який язичницький сенатор протестував проти поводження з релігією[9].

Християнство[ред. | ред. код]

Незважаючи на те, що Констанцій часто вважався аріанцем, Констанцій вважав за краще третю, компромісну версію, що лежить десь між аріанством і Нікейським символом віри[10], ретроспективно називаним напів-аріанством. Під час свого правління він спробував сформувати християнську церкву, щоб слідувати цій компромісній позиції, скликаючи кілька християнських рад. Великі ради 359–360 років не вважаються екуменічними в традиціях церкви, і Констанцій II не згадується як реставратор єдності, але як єретик, який довільно наклав свою волю на церкву.

Іудаїзм[ред. | ред. код]

Іудаїзм зіткнувся з деякими суворими обмеженнями під Констанція, який, здається, дотримувався антиєврейської політики, що відповідає політиці його батька. На початку свого правління Констанцій видав подвійний указ разом зі своїми братами, обмежуючи володіння рабами представникам єврейським народом і забороняючи шлюби між євреями і християнськими жінками. Пізніше указ, виданий Констанцій після того, як він став єдиним імператором, постановив, що особа, яку було перетворено з християнства в іудаїзм, буде конфіскована всією власністю. Однак дії Констанція в цьому відношенні не були так багато пов'язані з єврейською релігією, як з єврейським бізнесом - очевидно, приватні єврейські підприємства часто конкурували з державними підприємствами. В результаті, Констанцій, можливо, прагнув забезпечити перевагу державним підприємствам, обмеживши кваліфікованих робітників і рабів доступними для єврейського бізнесу.

Смерть[ред. | ред. код]

Констанцій II помер, ослаблений гарячкою і труднощами минулих років. Юліан доправив тіло Констанція до Константинополя, щоб надати йому останні почесті. Констанція — третя дочка Констанція ІІ — стала пізніше дружиною Граціана.

Родина[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Машкин Н.А. История древнего Рима. Учебник. — М.: Высшая школа, 2006. — 753 с. — (Классика исторической науки).
  • Хрестоматия по истории Древнего Рима. Учеб. пособие Х 91 для вузов по спец. "История"/ Сост. И. А. Гвоздева, И. Л. Маяк, А. Л. Смишляев и др.; под ред. В. И. Кузищина. - М.: Москва, 1987. - 431 с.
  • Балух В. О. Історія античної цивілізації: У 3-х т. - Т.2. Стародавній Рим: Підручник. Чернівці: ТОВ «Видавництво «Наші книги», 2008. - 848 с.
  • Ковалев С. История Рима. Курс лекций. - М.: Высшая школа, 1989. — 553 с.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Латинський варіант написання імені імператора Констанція
  2. Титул в Римській імперії
  3. Машкин Н.А. История древнего Рима. Учебник. — М.: Высшая школа, 2006. — 753 с. — (Классика исторической науки).
  4. Прихильники вчення священика Арія, що вважав Бога-Сина істотою нижчою, ніж Бог-Отець
  5. Ковалев С. История Рима. Курс лекций. - М.: Высшая школа, 1989. — 553 с.
  6. Ковалев С. История Рима. Курс лекций. - М.: Высшая школа, 1989. — 553 с.
  7. Хрестоматия по истории Древнего Рима. Учеб. пособие Х 91 для вузов по спец. "История"/ Сост. И. А. Гвоздева, И. Л. Маяк, А. Л. Смишляев и др.; под ред. В. И. Кузищина. - М.: Москва, 1987. - 431 с.
  8. Балух В. О. Історія античної цивілізації: У 3-х т. - Т.2. Стародавній Рим: Підручник. Чернівці: ТОВ «Видавництво «Наші книги», 2008. - 848 с.
  9. https://nadorozhna.at.ua/load/vsesvitnja_istorija/balukh_v_o_kocur_v_p_istorija_starodavnogo_rimu_2005_djvu/2-1-0-74
  10. Формула віросповідання, в якому оголошувалася божественність Бога-Сина, названого "єдиносущим (ομοούσιος, consubstantialis) Отцю», прийнята на Першому Нікейському соборі 325 року