Ліонель Террай
| Ліонель Террай | |
|---|---|
| фр. Lionel Terray | |
| Ім'я при народженні | фр. Lionel Jules Henri Anne Terray |
| Народився |
25 липня 1921[3][4][…] Гренобль |
| Помер |
19 вересня 1965[1][2] (44 роки) Vercors Plateaud, Ізер |
| Поховання | Cimetière de Chamonixd |
| Країна |
.svg){kind=small} Франція |
| Діяльність | альпініст, Гірський провідник |
| Знання мов | французька[5] |
| Нагороди |
 |
Ліонель Террай[6](фр. Lionel Terray) (25 липня 1921, Гренобль — 19 вересня 1965, Веркор) — французький альпініст, гід та інструктор з гірських лиж.
Біографія[ред. | ред. код]
Дитинство[ред. | ред. код]
Народився в 1921 р. в Греноблі, в родині заможних буржуа. Батько Террая розбагатів, будучи власником хімічного заводу в Бразилії, але у віці 40 років залишив бізнес, повернувся до Франції і зайнявся медициною. Мати Террая вивчала живопис і захоплювалася кінними походами по бразильських преріях. Обоє батьків були гарними лижниками, батько першим серед французів опанував стилем телемарк[7]. Коли Террай висловив бажання зайнятися скелелазінням, батьки стали проти, посилаючись на долю його двоюрідного брата Рене, що став калікою внаслідок нещасного випадку при сходженні.
У віці 12 років під час літньої поїздки до Шамоні умовив дочка господаря Жоржетту потайки здійснити сходження на досить складну вершину Дент-Жерар (фр. Dent Gerarde). У сорокарічному віці він згадував про це сходження так: «Напевно, я ніколи не був такий близький до смерті, як в той день»[7]. Під час наступної поїздки до Шамоні Террани найняв гіда, з яким пройшов кілька класичних гірських маршрутів, у тому числі траверс Грепона.
Незабаром батьки розлучилися, і Террай з матір'ю переїхали до невеликого будиночка в долині Шамоні. Террая влаштували в місцеву школу-інтернат. Однак вчився погано і одного разу навіть був залишений на другий рік, зате став першокласним лижником. Одного разу Террая запросили посеред навчального року брати участь в національному чемпіонаті Франції з лиж в Піренеях, але керівництво школи відмовилося його відпустити. Тоді Террай поїхав на змагання самовільно, розуміючи, що це буде коштувати йому виключення з школи. Батько, засмучений його ставленням до навчання, практично відмовився від сина.
Воєнні роки[ред. | ред. код]
На початку Другої світової війни Террай вступив до молодіжної організації Jeunesse et Montagne, в якій в 1942 р. познайомився з Гастоном Ребюффа. Вони разом здійснили кілька сходжень, в тому числі небезпечне, але блискуче перше сходження на вершину Коль-дю-Кайман (фр. Col du Caïman). Незабаром вони разом купили ферму в селищі Лез-Уш (фр. Les Houches), сподіваючись таким чином заробити грошей на заняття альпінізмом і лижами, проте в 1944 р. відмовилися від своєї затії.
У тому таки 1942 р. Террай одружився з Маріаною, вчителькою з Сен-Жерве-ле-Бен (фр. Saint-Gervais-les-Bains). Щоб прогодувати сім'ю, взимку він працював інструктором в лижній школі у Лез-Уш.
В останній рік війни Террай брав участь у боях з нацистами у складі гірського партизанського загону Compagnie Stephane.
Гід в Шамоні[ред. | ред. код]
У 1945 р. Террая було прийнято до елітної Компанії гідів Шамоні. Навесні того ж року він познайомився з Луї Лашеналем, разом з яким влітку 1945 р. вони здійснили друге сходження на східну стіну Егюїй-дю-Муан (фр. Aguille du Moine), а потім цілу низку швидкісних сходжень по найважкіших маршрутах Європи, починаючи з Піка Уокера на гребені Гранд-Жорас. У 1947 р. вони удвох здійснили друге сходження на північну стіну Ейгера, а в 1949 р. за 7,5 год (втричі швидше, ніж попередній рекорд) підкорили північно-східну стіну Піц Баділе.
Ліонель Террай, хоча і уродженець Греноблю, також працює провідником у Шамоні. Разом з Ляшеналем вони утворюють «чарівну» зв'язку. Перешкод для них не існує.— Морис Эрцог. Аннапурна
Сходження на Аннапурну[ред. | ред. код]
У 1950 р. Террая, разом з Лашеналем і Ребюффа, було включено до складу французької гімалайської експедиції під керівництвом Моріса Ерцога, яка повинна була підкорити перший восьмитисячник. Основною метою експедиції була Дхаулагірі, альтернативною — Аннапурна.
Террай брав участь у невдалій розвідці східного льодовика Дхаулагірі і північно-західного ребра Аннапурни. Під час сходження на Аннапурну, будучи в гарній фізичній формі, забезпечував доставку спорядження у верхні табори, добровільно відмовившись від пропозиції Ерцога увійти з ним у штурмову в'язку. Під час сходження Ерцога і Лашеналя на вершину разом з Ребюффа залишався у верхньому штурмовому таборі, щоб наступного дня повторити сходження. Відшукавши Лашеналія, що заблукав на спуску, відмовився від планів підкорення вершини, щоб швидше спустити обморожених товаришів в базовий табір. Перед виходом помінявся черевиками з Лашеналем, чиї ноги розпухли настільки, що не влазили в його власне взуття. Під час спуску тимчасово втратив зір через « сніжну сліпоту», спустився до базового табору за допомогою Марселя Шаца і шерпів.
Поява Террая повна драматизму. Абсолютно осліпший, він іде навалившись на Анг-Тарке. Його обличчя, обрамлене величезною бородою, спотворене гримасою болю. Цей сильний чоловік, цей богатир, ледь пересуваючи ноги, вигукує: «Але у мене ще багато сил! Якби я міг бачити, я б спустився сам!» Нуаель та Удо приголомшені його виглядом. Завжди такий сильний, наскільки змучений і безпорадний він зараз! Це жахливе видовище перевертає їм душу.— Морис Эрцог. Аннапурна
Життя після Аннапурни[ред. | ред. код]
У вересні 1950 р., через два місяці після повернення з Аннапурни, Террай з молодим напарником на ім'я Франсис Обер (Francis Aubert) зробив спробу сходження на нескорену і технічно дуже складну західну стіну вершини Егюїй-Нуар-Де-Пютерей. Проте ще на підході до підніжжя стіни Обер, що йшов без страховки, зірвався з обриву і загинув.
У 1952 р. разом з Гвідо Маньоне (Guido Magnone), французом італійського походження, зробив успішну експедицію на г. Фіцрой в Патагонії, вперше підкоривши цю технічно вкрай складну вершину по південно-східному гребеню. У журнальній статті Террай писав про це сходження: «З усіх сходжень, які я здійснив, саме на Фіцрої я майже впритул підійшов до межі своїх фізичних і душевних сил»[8].
Незабаром після повернення до Франції Террай знову поїхав до Перу, спокусившись запрошенням двох багатих клієнтів-датців, геологів з Амстердамського університету (доктор Т. де Боойо і професор К. Егелер), у яких він був провідником в Альпах. Результатом експедиції була перемога над найвищою нескореної вершиною Центральних Анд, Хуантсан (6369 м).
У 1954 р. разом з товаришем по експедиції на Аннапурну Жаном Кузі Террай здійснив рекогносцувальну експедицію на г. Макалу, попутно зробивши сходження на г. Чомо Лонзо (7790 м), А 15 травня 1955 р. в складі французької експедиції під керівництвом Жана Франко в зв'язці з Кузі підкорив і вершину Макалу (8481 м) по північному схилу.
У 1956 р. Террай з експедицією повернувся до Перу і підкорив щонайважчу вершину в Перуанських Андах, Чакрараху (6112 м), від сходження на яку перш відмовилися австрійські та американські альпіністи. Перед цим він здійснив важкі сходження на вершини Вероніка і Сорай, а відразу після підкорення Чакрараху — на дуже технічно складне сходження на вершину Таулліраху.
У 1957 р. Террай був одним з головних учасників масштабних рятувальних робіт на північній стіні Ейгера. Цій спробі врятувати альпіністів, що потрапили в біду, присвячена знаменита книга Джека Олсена «Сходження в Ад»[9], в якій особливо відзначені досвід і мужність Террая.
У 1959 р. у складі французької гімалайської експедиції Террай брав участь у невдалій спробі сходження на гору Жанну (7710 м) і був змушений зупинитися, не дійшовши 300 м до вершини. У тому ж році під час рутинного траверсу льодовика Фресней в Альпах Террай і його клієнт були засипані уламками серака, що обрушився. Клієнт загинув одразу, а Террай опинився на дні ущелини під 5-метровим шаром крижаних брил. За допомогою ножа, льодового гака і молотка він за п'ять годин зумів самостійно вибратися на поверхню.
У липні 1961 р. видавництво Gallimard випустило у світ його автобіографічну книгу Les Conquérants de l'inutile, яку було перекладено англійською мовою два роки опісля.
У квітні 1962 р. Террай з експедицією повернувся до Гімалаїв і зійшов на вершину Жанну, до того часу нескорену. У тому ж році він здійснив сходження на східну вершину Чакрараху в Перу і на вершину Нілгірі в гірському масиві Аннапурни.
У 1964 р. Террай на чолі французької експедиції з 8 чоловік здійснив давно задумане сходження на г. Хантінгтон (3,731 м) на Алясці по північно-західному ребру. Під час сходження Террай зірвався зі стіни, серйозно розтягнув сухожилля в лікті правої руки і був змушений спуститися в базовий табір. Проте 26 травня він, діючи однією здоровою рукою, все ж зійшов на вершину.
Загибель[ред. | ред. код]
У 1965 р. Террай всерйоз взявся за відновлення навичок скелелазіння, підіймаючись у зв'язці з молодими альпіністами на невисокі скелі. 19 вересня в парі з 25-річним гідом з Шамоні Марком Мартінетті він зробив сходження по довгому, але не дуже складному маршруту в передгір'ї Альп на південь від Гренобля. Коли альпіністи не повернулися назад, на їх пошуки була вислана рятувальна партія. Тіла Террая і Мартінетті виявили біля підніжжя стіни. Вони як і раніше були пов'язані мотузкою. Судячи з того, що їх шоломи були розколоті, падіння сталося з висоти кількох сотень метрів.
Смерть Террая стала причиною національного трауру у Франції. Він похований в Шамоні, у Франції. Його ім'ям названо перехрестя в Шамоні.
19 вересня 1990 р. в селі Преленфрей неподалік місця загибелі Террая його товариші по батальйону альпійських стрільців встановили пам'ятну дошку.
Див. також[ред. | ред. код]
Твори[ред. | ред. код]
- Terray Lionel (1963). Les Conquérants de l'inutile. France: Victor Gollancz. ASIN B000HJRAVQ.
- Terray Lionel (1964). The borders of the impossible: from the Alps to Annapurna. Doubleday.
- Terray Lionel. Jean Franco (1965). Bataille pour Le Jannu. France: Gallimard. ISBN 2070102033.
- Terray Lionel, Geoffrey Sutton (перев.) (2000). Conquistadors of the Useless. Baton Wicks Publications. ISBN 1898573387.
- Vic Epatin, Lionel Terray. Les petits conquérants. Guérin, 2010. ISBN 2352210445
Посилання[ред. | ред. код]
- Історія альпінізму: Ліонель Террай (Lionel Terray) [Архівовано 16 серпня 2014 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в GeneaStar
- ↑ а б Roglo — 1997. — 9000000 екз.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ база даних Léonore — ministère de la Culture.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ Прізвище наведено в транскрипції, використаній (зокрема) в російському виданні книги Мориса Ерцога «Аннапурна — последний восьмитысячник» (М., Географгиз, 1960, переклад з французької), хоча фонетично правильний варіант повинен звучати як «Терре» або «Террей».
- ↑ а б David Roberts. True Summit, p. 57.
- ↑ David Roberts. True Summit, p. 194.
- ↑ Jack Olsen. The Climb Up To Hell.