Мадридська конференція (1991)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Мадридська мирна конференція за участі представників Ізраїлю, палестинців та арабських країн відбувалась 30 жовтня — 1 листопада 1991 року за спільною ініціативою США та СРСР з ООН як спостерігачем. Метою конференції було досягнення упродовж року угод про тимчасове врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту, зокрема, угод про палестинське самоврядування, а упродовж п'яти років — угод про постійне врегулювання на базі Резолюцій 242 та 338 Ради Безпеки ООН. Конференція не досягнула бажаних результатів, але невдовзі після неї розпочались таємні двосторонні ізраїльсько-палестинські перемовини, що призвели до підписання угод в Осло.

Підготовка[ред.ред. код]

Після завершення війни у Перській затоці та звільнення Кувейту від іракської окупації у лютому 1991 року адміністрація президента США Джорджа Буша почала інтенсивну підготовку до арабо-ізраїльських мирних перемовин[1]. За вісім місяців, починаючи з березня 1991 року, регіон неодноразово відвідував держсекретар Джеймс Бейкер. У межах тих візитів були вироблені деякі попередні умови, зокрема, що перемовини будуть багатосторонніми (всупереч бажанню Ізраїлю вести перемовини з окремими арабськими країнами у розрахунку на більш легкий їх перебіг) і що палестинців не буде представляти на них Організація визволення Палестини (відповідно до вимог Ізраїлю[2] представники палестинців були обрані з числа осіб, які регулярно проживали на Західному березі Йордану й у секторі Гази, хоч насправді делегація підтримувала постійний контакт з ОВП через неофіційний «координаційний комітет» у Мадриді, серед шести членів якого були відомі діячі ОВП Ханан Ашрауї та Фейсал Хусейні[3], а також ідеолог Першої інтифади Сарі Нусейбе[4]). У тій човниковій дипломатії також брав активну участь міністр закордонних справ СРСР Олександр Бессмертних, який зокрема став першим радянським міністром закордонних справ в історії, хто відвідав Ізраїль[5].

Перебіг конференції[ред.ред. код]

У перший день конференції з промовами виступили:

У другий день з промовами виступили представники країн-учасниць конференції:

У третій день конференції голови делегацій, міністр закордонних справ Єгипту, держсекретар США, міністри закордонних справ СРСР і Нідерландів виступили з заключними промовами.

Частина промов була витримана в агресивному тоні: зокрема, у своїй заключній промові Іцхак Шамір звинуватив Сирію в наданні покровительства терористичним організаціям та пригніченні місцевої єврейської громади[6], а Фарук Шараа звинуватив Ізраїль та особисто прем'єр-міністра Шаміра в тероризмі та спонуканні екстремістів до замаху на святині ісламу та заявив, що список злочинів Ізраїлю може зайняти цілі томи і для нього не вистачить місця у 15-хвилинній промові[7].

Підсумки і наслідки[ред.ред. код]

Мадридська конференція, хоч і не принесла прямих практичних результатів, мала значення, оскільки саме на ній всі сторони фактично погодились з принципом «території в обмін на мир»[8][9] (або, як його визначив палестинський політик Мунтасер Абу Зейд, «справедливість в обмін на безпеку»[10]), закладеному в Резолюціях 242 і 338, на противагу позиції уряду Шаміра, яку можна охарактеризувати як «мир в обмін на мир», а арабські країни, слідом за Єгиптом, погодились вести прямі перемовини з Ізраїлем[11], тим самим визнавши у єврейській державі рівного партнера.

Після завершення конференції, 3 листопада, почались прямі двосторонні перемовини між Ізраїлем та сусідніми арабськими державами. Загалом у Вашингтоні було проведено понад 12 раундів перемовин, причому перший з них пішов на з'ясування питання про те, чи мають палестинці бути представлені самостійною делегацією; багато з наступних раундів також були присвячені процедурним питанням та обміну меморандумами, що виключали один одного[12]. Найбільшого прогресу було досягнуто на ізраїльско-йорданських двосторонніх перемовинах, що завершились підписанням мирного договору 1994 року, вже після укладення угод в Осло між Ізраїлем та палестинцями.

У січні 1992 року у Москві почались багатосторонні перемовини з ключових питань, що стосувались усього регіону: водних ресурсів та екології, проблеми біженців, контролю за озброєнням, аспектами регіонального економічного розвитку. Кожною темою займався окремий міжнародний форум[13]. Багатосторонні перемовини, що відбувались на різних майданчиках (Оттава, Відень, Брюссель[12]), тривали до середини 1993 року й потім були відновлені 2000 року у новому форматі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. G. H. W. Bush. (March 6, 1991). Address Before a Joint Session of Congress on the End of the Gulf War (transcript) (en). Архів оригіналу за 2012-07-05. Процитовано 2016-05-14. 
  2. Мадридська конференція на сайті кнесету (англ.)
  3. Clyde, Haberman (22 жовтня 1991). Palestinian says his delegation will assert P.L.O. ties at talks. The New York Times (en). Процитовано 2016-05-14. 
  4. Anthony Wanis-St. John. Back Channel Negotiation: Secrecy In the Middle East Peace Process. — Syracuse University Press, 2011. — P. 69. — ISBN 978-0-8156-3275-7.
  5. «Peoples.ru»
  6. [1] (англ.)
  7. [2] (англ.)
  8. Itamar Rabinovich. Waging peace: Israel and the Arabs, 1948-2003. — Updated and revised. — Princeton, NJ : Princeton University Press, 2004. — С. 36. — ISBN 0-691-11982-1.
  9. Avi Shlaim. The Rise and Fall of the Oslo Peace Process // International Relations of the Middle East / Fawcett, L. — 2nd Ed.. — Oxford : Oxford University Press, 2005. — С. 242. — ISBN 0199269637.
  10. Мунтасер Абу Зейд. Формування міжнародно-правової основи Палестинської держави на початку 1990-их років // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. — 2006. — Т. 20. — С. 363—367.
  11. Paul Reynolds. (26 November 2007). History of failed peace talks (en). BBC. Архів оригіналу за 2012-07-05. Процитовано 2016-05-14. 
  12. а б Малышев, Д. А. Попытки политического урегулирования арабо-израильского конфликта: конференции в Вашингтоне и Осло (1992—1993 гг.) // Вопросы духовной культуры — Исторические науки. — 1997. — Т. 48. — С. 97—101.
  13. Мадридська мирна конференція на сайті проекту Middle East Strategic Information (англ.)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]