Малявіна Валентина Олександрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Малявіна Валентина Олександрівна
Валентина Александровна Малявина
Ім'я при народженні рос. Валентина Александровна Малявина
Народилася 18 червня 1941(1941-06-18)[1]
Москва, СРСР
Померла 30 жовтня 2021(2021-10-30) (80 років)
Москва, Росія
Поховання Троєкуровське кладовище
Громадянство СРСР СРСР Росія Росія
Діяльність акторка
Alma mater Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1962)
Заклад Ленком, Державний академічний театр імені Є. Вахтангова і Державний театр кіноактора
Роки діяльності 1959—1999
У шлюбі з Збруєв Олександр Вікторович, Арсенов Павло Оганезович і Жданько Станіслав Олексійович
IMDb nm0540909
Нагороди та премії
Заслужений артист Росії — 1993
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Малявіна.

Валентина Олександрівна Малявіна (нар. 18 червня 1941, Москва, Російська РФСР, СРСР — пом. 30 жовтня 2021, Москва, Росія) — радянська та російська актриса театру і кіно, заслужена артистка Російської Федерації (1993)[2].

Біографія[ред. | ред. код]

Валентина Малявіна народилася в Москві 18 червня 1941 року[3].

Батька Олександра Малявіна, тоді ще полковника Радянської армії, командування відправило захищати батьківщину на Далекий Схід. Слідом поїхала і сім'я — дружина Анастасія Олексіївна та дві доньки, старша Тетяна та новонароджена Валентина. До столиці Малявіни повернулися вже під кінець 1940-х років, і Валя вирушила вчитися до середньої школи № 71.

1962 року закінчила театральне училище імені Бориса Щукіна і була прийнята до трупи театру імені Ленінського комсомолу. У 1965—1979 роках служила в театрі імені Є. Вахтангова. У 1979 році перейшла до театр-студії кіноактора, де працювала до 1983 року.

Дебютом на екрані юної актриси стала романтична мелодрама «Перше побачення». А вже наступна робота, роль фельдшера Марії у військовій картині «Іванове дитинство», зробила з Малявіної справжню зірку радянського екрану. Також великим успіхом у глядачів мали виробнича драма «Ранкові потяги», фільм про Другу світову війну «Тунель», легка кінокомедія «Урок літератури» та музична гумористична казка «Король-олень».

З 1983 по 1988 рік відбувала тюремний термін за звинуваченням в умисному вбивстві свого фактичного чоловіка, актора Станіслава Жданька. Звільнившись із місць ув'язнення, Малявіна повернулася до роботи в театрі та кіно. З 1988 року служила в Московському театрі «Артист»[3]. 1993 року їй було присвоєно звання заслуженої артистки Росії.

2001 року актриса впала, ударилася головою об підлогу і внаслідок травми втратила зір.

Останнім часом мешкала у спеціалізованому пансіонаті для ветеранів науки, куди її помістили на прохання Гільдії акторів.

Трагічна сторінка біографії Малявіної у 2020 році стала частиною сюжету серіалу Володимира Котта «Заступники». Юридичний процедурал побудований на реальних кримінальних справах, описаних у книзі знаменитого адвоката радянських дисидентів та правозахисниці Діни Камінської.

2008 року про Валентину Малявіну було знято документальний фільм режисера Сергія Холодного «Валентина Малявіна. Роман зі смертю».

У 2016 році про Валентину Малявіну було знято документальний фільм режисера Тетяни Варданян «Валентина Малявіна. Роль без права листування».

Померла 30 жовтня 2021 року на 81-му році життя в Москві[4]. Про смерть було оголошено 10 листопада. Тіло було кремовано, а урну з прахом поховано в колумбарії Троєкуровського кладовища[5].

Кримінальна справа[ред. | ред. код]

1978 року фактичний чоловік Малявіної Станіслав Жданько був виявлений з ножем у серці. Малявіна проходила як підозрювана у справі про вбивство, але справа була закрита — смерть Жданько була визнана самогубством. Через п'ять років, у 1983 році, за клопотанням родичів загиблого справу було переглянуто (ініціатором виступив друг Жданько, актор Нового драматичного театру Микола Вікторович Попков (Глинський), та експертиза встановила, що смерть актора ніяк не могла бути самогубством. Валентина Малявіна була визнана винною в умисному вбивстві та засуджена до дев'яти років позбавлення волі. Винною себе на суді вона не визнала, в інтерв'ю, даному вже після звільнення, продовжувала наполягати на своїй невинності[6].

1988 року Малявіна була звільнена за амністією Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 червня 1987 року у зв'язку з 70-річчям Радянської влади.

Особисте життя[ред. | ред. код]

  • перший чоловік (1959—1963) — актор Олександр Збруєв. Жили у Москві на вулиці Черняховського, будинок № 2 на другому поверсі. На восьмому поверсі жила актриса Олена Санаєва.
  • другий чоловік (1963—1969) — режисер Павло Арсенов
  • третій чоловік — актор Станіслав Жданько (шлюб не був зареєстрований)
  • четвертий чоловік — Максим Краснов, відомий коваль і майстер з металу
  • п'ятий чоловік — Володимир Красницький, іконописець, різьбяр по дереву. Був убитий ударом ножа в спину, коли пізно увечері йшов вулицею.

Творчість[ред. | ред. код]

Ролі у театрі[ред. | ред. код]

Фільмографія[ред. | ред. код]

 — головна роль

Рік Назва Роль
1960 ф Перше побачення Надя Казакова
1962 ф Іванове дитинство Маша
1963 ф Співробітник НК Маруся Корольова
1963 ф Ранкові поїзди Ася Богданова
1963 кф Соняшник[~ 1] Уля
1965 кф Лелька[~ 2] Мария
1966 ф Тунель Наташа
1967 ф Там, де довга зима Віра
1968 ф Урок літератури Ніна Вронська
1969 ф Король-олень Анджела
1969 тф Нічний дзвінок Владя
1970 ф Красна площа Наташа Кутасова
1971 ф Ціна швидких секунд Інна Ромашова
1973 ф Це сильніше за мене Таня Сереброва
1974 ф Високе звання: Заради життя на землі Альбіна
1974 ф Довгота дня Санда
1975 ф Мій будинок — театр Любов Павлівна Косицька
1975 мф Здобудеш у бою Діна Лагутина
1976 ф День сімейного торжества Ірина Петрівна Савічева
1977 ф Коли поряд чоловік Діна Варга
1977 тф Ніс епізод
1988 ф Чоловік і дочка Тамари Олександрівни Тамара Олександрівна
1989 мф Жінки, яким пощастило Ольга Гнатівна
1989 ф Отче наш аптекарка
1991 ф Жінка для всіх Шура
1993 ф Осінні спокуси Жанна
1999—2000 с Редакція епізод

Примітки[ред. | ред. код]

Коментарі
  1. ↑ Новела з кіноальманаху «Юність».
  2. ↑ Новела з кіноальманаху «Пробудження».
Джерела
  1. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 27 сентября 1993 года № 1488 «О присвоении почётных званий Российской Федерации творческим работникам кино». Архів оригіналу за 27 вересня 2013. Процитовано 24 вересня 2013.
  3. ↑ а б в Русский драматический театр: Энциклопедия / Под общ. ред. М. И. Андреева, Н. Э. Звенигородской, А. В. Мартыновой и др. — Москва: Большая российская энциклопедия, 2001. — 568 с.: ил. — ISBN 5-85270-167-X
  4. ↑ Ушла из жизни актриса Валентина Малявина. 10 ноября 2021. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021.
  5. ↑ Ушла из жизни актриса Валентина Малявина. 10 ноября 2021. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021.
  6. ↑ Александр Нечаев. Валентина Малявина: «Конечно, это я убила мужа. Но не физически, а своим отношением» // Комсомольская правда. — . Архівовано з джерела 23 червня 2018. Процитовано 11 листопада 2021.

Література[ред. | ред. код]

  • Малявина В. А. Услышь меня, чистый сердцем. — М.: Олимп; АСТ; Астрель, 2000. — ISBN 5-271-00492-9.
  • Малявина В. А. Я хочу любить: Мемуары. — М.: АСТ; Олимп, 2002. — ISBN 5-17-013085-6.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Малявіна_Валентина_Олександрівна&oldid=36748373