Мамерк Емілій Скавр (консул-суфект 21 року)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Маме́рк Емі́лій Скавр (лат. Mamercus Aemilius Scaurus, * бл. 20 рік до н. е. — † 34 рік н. е.) — політичний діяч ранньої Римської імперії.

Життєпис[ред.ред. код]

Походив з патриціанського роду Еміліїв. Син Марка Емілія Скавра. Був видатним оратором, але відрізнявся аморальним способом життя. У 14 році у сенаті Скавр умовляв Тіберія прийняти на себе верховну владу, однак необережними словами зачепив його й викликав до себе неприязнь. У 20 році Емілія Лепіда, колишня дружина Скавра, була звинувачена Квірінієм (своїм першим чоловіком) у шахрайстві, перелюбі та спробі отруєння. Зрештою її було засуджено до позбавлення вогню та води.

У 21 році Мамерк Скавр займав посаду консула-суфекта (разом з Гнеєм Тремеллієм). Під час своєї каденції виступив на захист свого пасинка та небожа Луція Корнелія Сулли, якого преторій Корбулон звинуватив у нешанобливості. Врешті—решт Скавр залагодив справу тим, що особисто приніс вибачення Корбулонові. У 22 році він звинуватив Гая Юнія Сілана в образі величі римського народу. У 32 році, незабаром після розкриття змови Сеяна, сам був звинувачений в образі величі одночасно з кількома впливовими сенаторами, проте Тіберій відклав розгляд справи. Незабаром після цього префект преторія Макрон доніс Тіберію про зміст написаної Скавром трагедії «Атрей», яка викликала гнів імператора. Скавр був притягнутий до суду, однак формально звинувачувався Сервілієм та Корнелієм у чаклунстві та перелюбі з Лівіллою. Скавр наклав на себе руки, не чекаючи вироку.

Творчість[ред.ред. код]

У вільний від державних справ час займався складання трагедій. Це тоді було поширено серед аристократів та вершників. Найвідомішою є трагедія «Атрей», в якій містилася критика імператора Тіберія.

Родина[ред.ред. код]

1. Дружина — Емілія Лепіда

Діти:

  • Емілія

2. Дружина — Секстія

Дітей не було

Джерела[ред.ред. код]

  • Tac. Ann. I 13; II 66; III 22; 31; 66; VI 9; 29.
  • Paul von Rohden: Aemilius (139). In: Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft (RE). Band I,1, Stuttgart 1893, Sp. 583—584.