Луцій Елій Сеян

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монета Тіберія, відкарбована у консульство Тіберія та Сеяна. Ім'я Сена на реверсі відтерто

Луцій Елій Сеян (20 рік до н. е. — 31 рік н. е.) — політичний діяч ранньої Римської імперії.

Життєпис[ред.ред. код]

Походив з роду вершників Сеїв. Син Луція Сея Страбона, префекта Єгипту у 15—16 роках, та Юнії. Народився у м. Вольсіній. Був всиновлений Луцієм Елієм Галлом, префектом Єгипту у 25—24 роках до н. е.

З 1 року до н. е. до 4 року н. е. супроводжував Гая Цезаря у поїздці на Схід. У молодості входив до оточення відомого багатія Марка Гавія Апіція.

Після приходу до влади Тіберія у 14 році Сеян був призначений колегою свого батька на посту префекта преторія. Незабаром придбав великий вплив на принцепса, а у 14—15 роках. супроводжував його сина Друза до Паннонії для придушення заколоту в армії. У 15 році Страбон був переведений на посаду префекта Єгипту, а Сеян залишився єдиним очільником преторіанців. Він розмістив усі когорти в загальному таборі поблизу Риму й тим самим значно збільшив свою силу. Поступово Сеян став користуватися великою популярністю серед преторіанців. Завдяки довірі Тіберія він отримав значний вплив на призначення ключових посадових осіб у державі, тому його дружби й заступництва стали шукати багато сенаторів. Тіберій не перешкоджав посиленню Сеяна і надавав йому різні знаки поваги.

У 20 році Юнілла, донька Сеяна, була заручена з Друзом, сином майбутнього імператора Клавдія. В цьому ж році Сеян отримав преторські відзнаки. У театрі та громадських місцях були встановлені його статуї, а легіонери віддавали йому почесті.

Зайнявши одне з перших місць у державі, Сеян побажав досягти вищої влади. У 23 році він спокусив Лівіллу, дружину Друза, сина Тіберія, та розлучився зі своєю дружиною Апікатою. Незабаром Друз був отруєний євнухом Лігдом за намовою Сеяна та за сприяння Лівілли. Водночас Сеян доклав усіх зусиль, щоб створити підозри Тіберія проти іншої його невістки Агрипіни, її синів від Германіка та її оточення, звинувачуючи їх у нелояльності й ворожій діяльності. У оточення Нерона і Друза Цезарів було спрямовано безліч шпигунів і провокаторів. У результаті інтриг Сеяна у 24—28 роках було засуджено низку прихильників родини Германіка: Гая Сілія, Созія Галла, Тітія Сабіна.

У 26 році Сеян просив у Тіберія руки Лівілли, проте отримав відмову. У цьому ж році Тіберій за порадою Сеяна залишив Рим і переїхав спочатку у Кампанію, потім на о. Капрі. Довіра Тіберія до Сеяна ще більш зміцнилася після того, як останній врятував йому життя під час гірського обвалу. У результаті Сеян отримав ще більшу свободу дій у Римі, а йому почали віддавати надзвичайні почесті. За своїм розсудом він міг розправлятися зі своїми ворогами та доставляти посади своїм друзям. У 29—30 роках жертвами його інтриг стали Агрипіна та її старші сини Нерон й Друз.

У 31 році Сеян досяг піку своєї могутності: він зайняв посаду консула разом з Тіберієм. Незабаром отримав проконсульську владу і увійшов до колегії понтифіків, також відбулися його заручини з Юлією, онукою Тіберія. Однак Антонія, удова Друза Старшого, в листі Тіберію звинуватила Сеяна у підготовці змови проти імператора. Дізнавшись про це, Тіберій таємно організував та здійснив скинення Сеяна за допомогою префекта міських когорт Квінта Серторія Макрона, префекта вігілів Грецинія Лаконія та консула-суфекта Публія Меммія Регула. 18 жовтня 31 року Макрон прийняв командування над преторіанцями, а преторіанська охорона сенату була замінена вігілами. У сенаті було зачитано листа Тіберія із звинуваченнями на адресу Сеяна. Консул Регул заарештував Сеяна, увечері цього ж дня останній був страчений згідно з постановою сенату, а його тіло роздерто натовпом. За цим послідували страти трьох дітей Сеяна, багатьох його родичів та прихильників.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Гавія Апіката

Діти:

Джерела[ред.ред. код]

  • Borghesi. Sopra un'Iscrizione del Museo Compana, Oeuvres, IV (1865), pp. 286–292, 326–332.
  • Z. Stewart. Sejanus, Gaetulicus and Seneca. AJPh, Vol. 74, 1 (1953), pp. 70—85
  • F. Adams. The consular brothers of Sejanus, AJA, Vol. 76, № 1 (1955), pp. 70—76
  • R. Sealey. The political attachments of L. Aelius Sejanus, Phoenix, Vol. 15, № 2 (1961), pp. 97—114
  • A. Boddington. Sejanus: whose conspiracy?. AJA, Vol. 84, № 1 (1963), pp. 1—16
  • G.V. Sumner. The family connections of L. Aelius Sejanus, Phoenix, Vol. 19, № 2 (1965), pp. 134–145
  • D.C.A. Shotter. The fall of Sejanus: two problems, CPh, Vol. 69, № 1 (1974), pp. 42—46
  • R. Syme. The Augustan Aristocracy, 1989, Table XXIII, XXIV, pp. 304–308