Маркос Перес Хіменес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Маркос Перес Хіменес

[1]

Marcos Pérez Jiménez 1952.JPG
Прапор
49-й Президент Венесуели
2 грудня 1952 — 23 січня 1958 року
Попередник: Ерман Суарес Фламеріх
Наступник: Вольфганг Ларрасабаль Угуето
 
Партія: Q5869332?
Освіта: Military Academy of the Bolivarian Army[d]
Народження: 25 квітня 1914(1914-04-25)
Тачіра, Венесуела
Смерть: 20 вересня 2001(2001-09-20) (87 років)
Алькобендас, Іспанія
Віросповідання: Католицизм
Дружина: Флор Марія Чальбо Кардона
Автограф: Marcos Pérez Jiménez Signature.svg
Нагороди:
Орден Ізабелли Католички (Іспанія)
[2] Легіон Заслуг
Легіон Заслуг (Легіонер) (США)

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Маркос Евангеліста Перес Хіменес (ісп. Marcos Evangelista Pérez Jiménez; 25 квітня 1914 — 20 вересня 2001) — державний та військовий діяч Венесуели. Тимчасовий президент у 1952–1953 роках, президент у 1953–1958 роках.

Біографія[ред.ред. код]

Маркос Перес Хіменес народився 25 квітня 1914 року в місті Мічелена штату Тачіра[3] в родині землевласника Хуана Переса Бустаманте та шкільної вчительки Адели Хіменес. Закінчив початкову школу в Мічелені й коледж «Gemios Unidos» в колумбійському місті Кукута[4].

Військову кар'єру розпочав у віці 17 років, у 1931–1934 роках навчався у Військовій академії, яку закінчив у званні молодшого лейтенанта. Артилерист[3]. Пройшов спеціалізовані артилерійські курси (1939) й командно-штабні курси[4] (1940) військової академії «Чоррільяс» у Перу, де подружився з майбутнім перуанським диктатором Мануелем Одріа, а 1941 року, після повернення на батьківщину, отримав звання капітана. Був призначений на посаду відповідального за піхотну й артилерійську підготовку у Військовій школі[5].

20 січня 1944 року був призначений на посаду начальника 1-го відділу Генерального штабу армії[4]. Відзначився під час перевороту 18 жовтня 1945 року, який було проголошено «Жовтневою революцією», отримав звання майора та був призначений на пост начальника штабу армії[5].

У 19461948 роках — начальник генерального штабу. У званні підполковника брав участь в усуненні конституційного уряду Ромуло Гальєгоса (1947–1948)[4]. У 1948–1952 роках був членом ійськової хунти й міністром оборони. 1950 року після убивства Карлоса Дельгадо Чальбо, в організації якого опозиційні політики підозрювали Переса Хіменеса, останній став фактичним главою уряду.

2 грудня 1952 року проголошений військовиками тимчасовим президентом Венесуели, з 19 квітня 1953[5] до 23 січня 1958 року — президент країни. Установив у країні авторитарний політичний режим. Були заборонені політичні партії, натомість прибутки від видобутку нафти спрямовувались на будівництво житла для робітників і службовців, до країни залучались освічені іммігранти з Європи, поступово підвищувався рівень життя населення.

1957 року отримав звання генерал-майора[4].

У січні 1958 року був усунутий від влади в результаті народного повстання в Каракасі, підтриманого військовиками. Перес Хіменес втік до Домініканської республіки, а потім до США[3].


Після цього проживав на віллі вартістю 400 000 доларів поблизу Маямі, в американській пресі йменувався коротко — «Пі Джі» (P.J.). Коли під тиском громадської думки Венесуели було видано ордер на його арешт, Перес Хіменес прибув до в'язниці графства Дейд з орденом Легіону слави США, наданим «за видатну політику іноземних капіталовкладень». Звинувачений у привласненні 14 млн доларів. Перебував в ув'язненні під № 505 в одномісній камері міської в'язниці Маямі. 12 серпня 1963 року держсекретар США Дін Раск заявив про рішення видати Переса Хіменеса Венесуелі за умови, що судове переслідування обмежиться тільки звинуваченнями в шахрайстві[6]. 13 серпня 1963 року, коли літак уже чекав, адвокати Переса Хіменеса домоглись відтермінування видачі[7], але вже 16 серпня Переса Хіменеса було доставлено літаком до Венесуели[8].

Був ув'язнений у тюрмі Модело в Каракасі[4], потім упродовж півтора року утримувався в одномісній камері в місті Сан-Хуан-де-лос-Моррос. 1965 року рішенням Верховного суду Венесуели був засуджений до 13 років і 4 місяців в'язниці. У серпні 1968 року, відсидівши загалом 5 років, Перес Хіменес був звільнений та емігрував до Іспанії, заочно очоливши створену 1965 року його прибічниками партію Націоналістичний цивільний хрестовий похід. В середині березня 1973 року приїжджав на батьківщину, маючи намір виставити свою кандидатуру на президентських виборах, але під тиском громадської думки був змушений залишити країну[3].

У 1990-их роках відхилив пропозицію президента Рафаеля Кальдери повернутись на батьківщину, а 1999 відмовився приїхати на інавгурацію президента Уго Чавеса[5].

Маркос Перес Хіменес помер 20 вересня 2001 року в Мадриді від серцевого нападу. Британська «The Guardian» відзначала з цього приводу, що одним він запам'ятався як безжалісний диктатор, який правив через цензуру, тортури і вбивства, а іншим — як втілення військової ефективності й політичної авторитарності. Перес Хіменес став останнім представником «доби великих диктаторів Латинської Америки» 1940—1960-их років. Як парадокс газета наводила поширену сентенцію венесуельського поета Андреса Елоя Бланко, який втік з країни, рятуючись від гонінь військового режиму: «Добрі сини Венесуели помирають за кордоном, натомість погані сини завжди живуть удома»[5].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ця сторінка має Властивість Вікіданих P910: основна категорія теми сторінки із значенням "Q6274550", але не має назви українською мовою, яку треба додати за посиланням d:Special:SetLabelDescriptionAliases/Q6274550/uk. Це повідомлення можна вимкнути задавши параметр |mcat=- в картці.
  2. DECRETO de 12 de octubre de 1956 por el que se concede el Collar de la Orden de Isabel la Católica al General Marcos Pérez Jiménez, Presidente de la República de Venezuela // BOE — 1956. — вип. 287. — P. 6481-6482. — ISSN 0212-033X
  3. а б в г Хто є хто..., 1990, с. 344-345
  4. а б в г д е Marcos Pérez Jiménez (іспанська). Venezuelatuya. Архів оригіналу за 2012-12-23. Процитовано 2013-01-27. 
  5. а б в г д Eurídice Ledezma (Friday 21 September 2001 02.39 BST). General Marcos Pérez Jiménez (английский). The Guardian. Архів оригіналу за 2012-12-23. Процитовано 2013-01-27. 
  6. Известия. Злодій з Каракаса., 15 серпня 1963 року
  7. Известия. Видача відкладена., 15 серпня 1963 року
  8. Известия. Президент-казнокрад., 18 серпня 1963 року

Література[ред.ред. код]

  • Портрет диктатора: Маркос Перес Хіменес //ИНИОН РАН, 22.05.92, № 46513, 27 с.
  • Соціально-економічна політика військових урядів у Венесуелі (1948–1958) //ИНИ0Н РАН, 29.05.92, № 46552, 54 с.
  • ВРЕ, третє видання. — М.: Советская Энциклопедия, 1970-77
  • Joaquín Soler Serrano. Pérez Jiménez se confiesa, Edilves, Barcelona, 1983
  • Galve de Martín, María Dolores (2001) La Dictadura de Pérez Jiménez. Editorial de la Universidad Central de Venezuela. Caracas, Venezuela.ISBN 98000166872.
  • Gonzalo Ramírez Cunillán. Secretos de la Dictadura 1948–1958, Editorial Grego s.a., 1996, Caracas
  • Леонід Кравченко. Перес Хіменес, Маркос // Хто є хто у світовій політиці. — М. : Политиздат, 1990. — С. 344-345. — ISBN 5-250-00513-6.
  • Каминін Л. Злодій з Каракаса // Известия. — М., 15 серпня 1963 року.
  • Видача відтермінована // Известия. — М., 15 серпня 1963 року.
  • Президент-казнокрад // Известия. — М., 18 серпня 1963 року.

Посилання[ред.ред. код]