Мартіньш Пенікіс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мартіньш Пенікіс
Mārtiņš Peniķis
Народження 6 листопада 1874(1874-11-06)
Кьонінь
Смерть 28 лютого 1964(1964-02-28) (89 років)
Рига
Поховання Лісовий цвинтар (Рига)[d]
Громадянство Латвія
Рід військ Піхота
Роки служби

1896 — 1917

1918 — 1934
Звання Полковник (РІА), генерал (Латвія)
Командування Національні збройні сили Латвії, Відземська дивізія, 2-й Ризький полк латиських стрільців, Південний фронт, умовний гарнізон Лієпаї
Війни / битви Російсько-японська війна, Перша світова війна
Нагороди
'Російської імперії:'
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
'латвійські:'
Кавалер Військового ордена Лачплесіса
Кавалер Військового ордена Лачплесіса
Кавалер Великого хреста ордена Трьох зірок
'іноземні:'
Командор 1 класу ордена Білої троянди
Командор ордена Почесного легіону
-
Кавалер ордена Орлиного хреста 1 класу (Естонія)

Мартіньш Пенікіс (латис. Mārtiņš Peniķis, *6 листопада 1874, село Кьоніня - †28 лютого 1964, Рига) - генерал армії Латвії, в період з 1921 по 1924 рік і з 1928 по 1934 рік - командувач Національними збройними силами Латвії. Кавалер ордена Трьох зірок і ордена Лачплесіса.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 6 листопада 1874 року. Початкову освіту отримав в міській школі Кулдига.

У 1896 році він поступив на службу в російську імператорську армію і служив в 133-му піхотному полку Сімферополя. У 1900 році він почав навчання у військовій школі, яку закінчив у 1902 році. Був призначений в 121-й Харківський піхотний полк в чині підпоручика. Під час Російсько-Японської війни він брав участь у багатьох битвах. У 1913 році він був прийнятий у Військову академію Миколая.

Перша Світова війна[ред. | ред. код]

На ранніх стадіях Першої Світової війни Пенікіс служив командиром роти в Галичині і брав участь в боях по всьому Кракові. Він був поранений в грудня 1914. У 1915 році був підвищений у званні до полковника, брав участь у боях в Білорусі. Восени 1916 року він став командиром 2-го Ризького латиського полку стрільців. Після Жовтневої революції, Пенікіс покинув армію і залишився в зайнятому німцями Відземі, де він був інтернований. Він був випущений в листопаді 1918 року.

Боротьба за незалежність Латвії[ред. | ред. код]

У грудні 1918 року вступив в нову латвійську армію і став командиром військового округу Курземе. У червні 1919 року став командиром всіх латвійських підрозділів по всій Лієпаї. У вересні він став начальником всіх військових шкіл, але коли атакували Бермонтіас, повернувся до активної службі. Він став командиром 2-го відділу Відземе. 10 листопада, його дивізія почала масову контратаку і звільнили Торнякалнс та інші частини Пардаугави. Пізніше він брав участь у визволенні Латгалії. У серпні 1920 року Пенікіс отримав звання генерала і став начальником штабу латвійської армії.

З 1921 по 1924 генеральний інспектор армії. З 1928 по 1934 він був головнокомандувачем латвійської армії. У 1934 році досяг граничного віку служби і пішов у відставку. Досліджував історію Латвії і працював військовим викладачем. Він опублікував кілька книг про військову історію.

Німецька та радянська окупація Латвії[ред. | ред. код]

Після нацистської окупації Латвії Мартіньшу запропонували посаду генерального інспектора новоствореного латиського легіону, однак він відмовився від пропозиції. Наприкінці Другої Світової війни він емігрував до Німеччини, проте в 1945 році він вирішив повернутися в Латвію окуповану совєцьким режимом. Він не був репресований і продовжив дослідження військової історії.

Мартіньш Пенікіс помер 18 лютого 1964 в Ризі. Він похований на Лісовому кладовищі.

Література[ред. | ред. код]

  • Latvijas armijas augstākie virsnieki 1918—1940, biogrāfiska vārdnīca/(sast. Ēriks Jēkabsons, Valters Ščerbinskis); Latvijas Valsts vēstures arhīvs.

Посилання[ред. | ред. код]