Маріо дель Монако
| Маріо дель Монако | |
|---|---|
| Mario Del Monaco | |
 | |
| Маріо дель Монако | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 27 липня 1915 |
| Місце народження | Флоренція, Італія |
| Дата смерті | 16 жовтня 1989 (74 роки) |
| Місце смерті | Местре, Італія |
| Причина смерті | інфаркт міокарда |
| Поховання | Пезаро |
| Роки активності | з 1939 |
| Громадянство |
 Італія |
| Професія | співак |
| Освіта | Conservatorio Statale di Musica "Gioachino Rossini"d |
| Співацький голос | драматичний тенор |
| Інструменти | вокал[d] |
| Жанри | опера |
| Колективи | |
| Нагороди |
 |
| mariodelmonaco.net | |
 Файли у Вікісховищі | |
Ма́ріо дель Мо́нако (італ. Mario Del Monaco; *27 липня 1915, Флоренція, Італія — †16 жовтня 1982, Местре, Італія) — італійський оперний співак (тенор), якого називають одним із найбільших оперних співаків XX століття й останнім тенором di forza[1].
Біографія[ред. | ред. код]
Дель Монако народився в музичній, добре забезпеченій сім'ї державного службовця. У дитинстві багато подорожував — провів перші чотири роки життя у Флоренції, а потім у Кремоні й Пезаро. Навчався співу в Артуро Мелоккі в Пезарській консерваторії[2]. Після перемоги у вокальному конкурсі молодих талантів дістав шанс дебютувати в театрі. Зігравши 1940 року Пінкертона в Мадам Баттерфляй Джакомо Пуччіні в Мілані набув репутації одного з трьох великих тенорів 1950-х, поряд із Джузеппе ді Стефано й Франко Кореллі. З 1943 року виступав у театрі Ла Скала (Мілан). З 1946 року співав у Ковент-Гардені (Лондон), у 1957-1959 роках — у Метрополітен-опера (Нью-Йорк).
Спеціалізувався на італійському репертуарі, зокрема:
- Турріду («Сільська честь» П'єтро Масканьї)
- Альфред («Травіата» Джузеппе Верді)
- Кавалер де Ґріє («Манон Леско» Джакомо Пуччіні)
- Андре Шеньє («Андре Шеньє» Умберто Джордано)
- Радамес («Аїда» Джузеппе Верді)
- Дон Хозе («Кармен» Ж. Бізе)
- Манріко («Трубадур» Джузеппе Верді)
У 1946 році гастролював у Південній Америці, граючи в «Дівчині із Заходу» Джакомо Пуччіні і «Мефістофелі» Арріґо Бойто. По поверненні знову заспівав «Андре Шеньє» в Ла Скала й знявся в кримінальному фільмі «Людина в сірих рукавичках» (L'uomo dal guanto grigio, 1948), де заспівав кілька оперних арій. 1950 року вперше зіграв Отелло в однойменній опері Джузеппе Верді. Отелло став легендарною роллю Дель Монако, яку він виконав 427 разів[3], й був похований у костюмі персонажа.
У липні того ж року почав виступи в США, граючи в Сан-Франциско в «Аїді». А потім чотири роки співав у Метрополітен-опера, де зіграв Каварадоссі в «Тосці» Пуччіні й «Нормі» Белліні. У 1959 році гастролював у СРСР, виконав у Большому театрі партії дона Хозе в «Кармен» Бізе й Каніо в «Паяцах» Леонкавалло. 1960 року партію Самсона в опері «Самсон і Даліла» на сцені паризької Опери Ґарньє. У кінці 1963 року потрапив в автокатастрофу. Однак йому вдалося відновитися й 5 серпня 1964 він виконував партію Каварадоссі у «Тосці».
Закінчив свою співочу кар'єру 1973 року. Його останній концерт був офіційним святкуванням сторіччя з дня народження Енріко Карузо.
1941 року одружений з сопрано Ріно Філіппіні. Його син Джанкарло — театральний режисер.
Творчість[ред. | ред. код]
Критики зазначають, що голос дель Монако гучноголосий[4], широкого діапазону, незвичайної сили й насиченості, з баритональними низами й блискотливими верхніми нотами, неповторний за тембром. Блискуча майстерність, тонке відчуття стилю й мистецтво перевтілення дозволяли артисту виконувати різнохарактерні партії оперного репертуару[5].
Разом з тим, дель Монако не був «універсальним артистом» і специфіка постановки його голосу (спів з опущеною гортанню, і, як наслідок, використання великих мазків, нечітке піанісимо, підпорядкування інтонаційної цілісності афектній грі) забезпечила співаку досить вузький, переважно драматичний репертуар[6]
Виноски[ред. | ред. код]
- ↑ Марио дель Монако (Mario Del Monaco) [Архівовано 18 січня 2013 у Wayback Machine.] на сайті belcanto.ru(рос.)
- ↑ Большая советская энциклопедия[недоступне посилання з липня 2019](рос.)
- ↑ Autobiografia: La mia arte, i miei successi 1981; il dato non è stato confermato in altre biografie(італ.)
- ↑ Сайт classicalarchives.com [Архівовано 2 лютого 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ 100 великих вокалистов [Архівовано 25 січня 2008 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Сайт peoples.ru [Архівовано 25 травня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
Література[ред. | ред. код]
- Волков Ю. Песни, опера, певцы Италии. — М., 1967(рос.).
- М. дель Монако. Моя жизнь и мои успехи. — М.: Радуга, 1987(рос.).
Посилання[ред. | ред. код]
- Офіційна сторінка артиста [Архівовано 31 серпня 2005 у Wayback Machine.](італ.)(англ.)(фр.)
- Страница М. дель Монако на сайті belcanto.ru [Архівовано 18 січня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
- Оперна дискографія М. дель Монако
- ТВ Культура: к 90-летию Марио дель Монако(рос.)
- Фан-сайт М. дель Монако [Архівовано 31 серпня 2005 у Wayback Machine.](рос.)
- М. дель Монако в книзі «100 великих вокалистов» [Архівовано 25 січня 2008 у Wayback Machine.](рос.)
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |