Мезоєвразія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Мезоєвра́зія, або Месоєвра́зія (лат. Mesoeurasia) — геокультурний регіон в Євразії, що включає територію між теперішньою Росією та традиційною Західною Європою і до якої входять теперішні країни європейської частини колишнього СРСР та країни колишнього соціалістичного табору (т. зв. «Центрально-Східна Європа», «Інтермаріум/Міжмор'я»), а також країни Закавказзя (Грузія, Вірменія, Азербайджан), Туреччина, Північний Кавказ, землі колишніх державних утворень Донського та Уральського козацтв, тюркського Ідель-Уралу та казахської Букеївської орди. З мезоєвразійським геокультурним колом цивілізацій також пропонується ідентифікувати й деякі бездержавні народи — кримських татар, караїмів, гагаузів, курдів, єзидів, євреїв-ашкеназів та ромів (циган).

Вперше термін Мезоєвразія за аналогією до терміну Мезоамерика запропонований був у 2005 р. групою східноєвропейських дослідників під час дискусії про т. зв. Євразійську цивілізацію [1]. Оскільки в останній домінуючою є ідеєя центризму «Русского міра», то на противагу цьому мезоєвразійська ідея висуває домінанту збереження ідентичності народів, що населяють дану территорію і історична традиція яких на них не переривалася протягом століть.[2][3]

Частина учасників геокультурного руху ідентаристів визначають мезоєвразійство як новітню форму руху прометеїзму та новий сарматизм.

Цитати[ред. | ред. код]

"... і побудувати новий лад на Сході Европи й Азії. Цей лад виключить можливість поневолювання одного народу другим, виключить і всякий імперіялізм, гарантуватиме повну волю розвитку кожного народу. Цей лад мусить бути побудований на системі незалежних держав кожної нації на своїй етнографічній території. Здійснити цей лад можна тільки в безпощадній боротьбі з імперіялістичними правлячими верхівками, тільки шляхом національної революції. ... Поневолені народи Сходи виступили на шлях цієї священної боротьби..." (Звернення 1-ї Конференції Поневолених Народів Сходу Европи й Азії, 23-26 листопада 1943 р. (опубл.: Україна проти Москви (Збірка статтей). - Видання ЗЧ ОУН, 1955. - С. 170. - Бібліотека Українського підпільника, ч. 2))

"... Ми цю границю між Сходом і Заходом маємо в географічно неозначенім стані на своїй землі, і по нашому живому тілі відбувається весь час пересування цієї рухомої границі, то дальше на Схід, то дальше на Захід" (В'ячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів. - Київ-Філадельфія, 1995. - С.421)

"... Ми в пульсі і ритмі землі, в її космічному круговороті, і вигнати нас звідти нема поки що сили. Ми будемо, і тільки тоді, як ми саме будемо, почнеться нова ера культурного завершення цього моста між Європою та Азією" (Улас Самчук, "Морозів хутір", з трилогії "Ост", 1948, Цит.за: Костюк Г. Образотворець "времени лютого" // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. - К.: Рось, 1994. - Кн.2. - С.506).

"... Шанс України - не в заборольності, а якраз у рубіжності. Сотні років ми плачемо, що ми - чайка при битій дорозі. Прежалісна пісня і справді гарна... Але шанс України якраз у тому, що вона при битій дорозі. Що вона і Європа і Азія. Наша культура вбирала елементи з обох сторін світу. Було багато орієнтальних впливів і зв'язків... Трипілля і Іран. Візантійське защеплення теж було східнє. Шпенглер розглядає візантійську культуру як арабську. Слово о полку Ігоревім зв'язане не тільки з нормандськими сагами і піснею про Ролянда. Воно зв'язане з біблією і епосами Сходу. Злочин Росії не тільки в тому, що вона відірвала нас від Європи. Вона відірвала нас і від Сходу. Вона виховувала не тільки европофобство, а і зневагу до Сходу... Калмики нам теж потрібні. Це знав Хвильовий. Це відчувала Гриневичева... Судилося нам бути не тільки Європою, а і Азією. Судилося бути Україною... Тут приходить на допомогу наш традиціоналізм... Відкритий вітрам історії. Хай гудуть з Заходу і зі Сходу. Хай зустрічаються. В їх зустрічі, на битій дорозі існує Україна... Не провінція, а світ: Україна і світ. Не Европа і не Азія, але і Европа, і Азія. Отже, ще раз: Україна в світі. Не острів серед суходолів - припонтійських і тучних, але щось з того, - осередок двох материків..." (Шерех Ю. Пороги і запоріжжя: Література. Мистецтво. Ідеології. - Харків: Фоліо, 1998. - Т. 1. - С. 593-594).

"... сучасна проблема України виявляється не справою "малого" народу на обмеженій та непевній території Придніпрянської Малоросії, а проблемою "великої нації" - СФІНКСА ЄВРОПИ. Величезна північно-чорноморська просторінь Метрополії України від Карпатів по Кавказ простягається українськими осельчими раменами далеко на Азійський схід аж по Сірий і Зелений Клин", "... історія присудила статися нам спадкоємцем-власником безмежних просторів чорноморських євразійських степів, земель колишніх великих євразійських імперій чингізханів і тамерланів ..." (Тиміш Олесіюк. Соборна Україна.- К.: Укр. Видавнича Спілка, 2004. -С.9, 17)

"... Але можливе ще і третє розуміння: Україна як центр напруги культурно-цивілізаційних устремлінь східноєвропейської Ойкумени, як "серединна земля" Великого Євразійського Простору. Отже, третій шлях розвитку України - це імперський шлях... Український імперіалізм - це не стільки комбінації із суверенітетом України. Це насамперед - самовідчуття еліти і народних мас. Це претензія на духовну, а у віддаленій перспективі, не виключено, - політичну першість у співтоваристві Візантійської Ойкумени, у боротьбі с профанізмом "сучасного світу" (Андрій Окара. "У пошуках імперської перспективи: Чи призначено Києву стати новим центром поствізантійської цивілізації?"// http://thule.primordial.org.ua/mesogaia/okara_imperia.htm)

Примітки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]