Ідель-Урал

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ідель-Урал
Прапор
Idel-Ural flag.svg
Дата створення / заснування 1 березня 1918
Офіційна мова татарська, башкирська, чуваська, марійська мова, ерзянська мова, мокшанська мова, російська мова і удмуртська мова
Континент Європа
Столиця Уфа і Казань
Форма правління Федеративна республіка і представницька демократія
Голова держави Максуді Садрі
Керівний орган Q65300401?
Законодавчий орган Q25555712?
Замінений на Татарська АРСР і Башкирська АРСР
Час/дата припинення існування 28 березня 1918
Офіційна релігія іслам і християнство
CMNS: Ідель-Урал у Вікісховищі

Координати: 54°43′34″ пн. ш. 55°56′51″ сх. д. / 54.72611111113888427° пн. ш. 55.94750000002777313° сх. д. / 54.72611111113888427; 55.94750000002777313

Прапор держави Ідель-Урал (за книгою Гаяза Ісхакі «Ідель-Урал», 1933)

Ідель-Урал (Волга-Урал) — термін, що використовується для позначення фіно-угорських і тюркських країн Поволжя: Ерзяно-Мокшанії (Мордовії), Чувашії, Марій Ел, Татарстану, Удмуртії і Башкортостану.

Історія[ред. | ред. код]

Уперше про створення незалежної татарської держави заговорили під час Всеросійського мусульманського з'їзду в Москві, що відбувся у травні 1917 р. У серпні того ж року в Казані скликали спільний з'їзд представники різних структур: 1-го Всеросійського мусульманського з'їзду, 1-го Всеросійського мусульманського військового з'їзду, З'їзду Всеросійського мусульманського духовенства. Результатом зібрання стало обрання Міллі Меджлісу (тат. Милли Меджлис) — колегіального керівного органу для мусульман тюрко-татар Внутрішньої Росії. Власне Міллі Меджліс і проголосив курс на автономію земель Ідель-Уралу.

2-й Всеросійський мусульманський військовий з'їзд, що проходив у Казані 21 січня — 3 березня 1918 р., ухвалив резолюцію про створення у складі РРФСР штату Ідель-Урал у складі всієї Уфимської і частини Казанської, Симбірської, Самарської, Оренбурзької, Пермської та Вятської губерній. Також було ухвалено рішення про початок формування законодавчих та виконавчих органів Ідель-Уралу: «Міллі ідара» (тат. — «національного управління») у складі трьох міністерств (духовного, просвітництва і фінансів) та двох комітетів (військового та іноземних справ). На З'їзді відбувся розкол за принципом ставлення до Установчих Зборів та Рад. Ліва фракція залишила з'їзд.

Політична ситуація в Ідель-Уралі загострилась після розгону більшовиками Установчих Зборів 18 січня 1918 року. З метою запобігти проголошенню штату Ідель-Урал (що було заплановано на 1 березня 1918 р.), Казанська рада робітничих, солдатських і селянських депутатів 28 лютого запровадила в місті воєнний стан. Лідери 2-го Всеросійського мусульманського військового з'їзду та Харбі Шури (тат. — «військової ради») були заарештовані. Вже ввечері того ж дня арештантів вдалось звільнити. Представники 2-го Всеросійського мусульманського військового з'їзду перенесли свої засідання до татарської частини Казані (за річку Булак), та, 1 березня 1918 року, проголосили у складі Радянської Росії автономний штат Ідель-Урал.

Менш ніж за місяць, 28 березня 1918 року, казанські червоногвардійці захопили адміністративні приміщення штату Ідель-Урал та розформували його керівні органи.

Політична географія[ред. | ред. код]

Idel Ural.jpeg

Сучасний регіон Ідель-Урал — це територія шести республік Російської Федерації: Мордовії, Чувашії, Марій Ел, Татарстану, Удмуртії та Башкортостану. Найзахіднішою країною Ідель-Уралу є Ерзяно-Мокшанія (Мордовія), найсхіднішою — Башкортостан, який одночасно є і найсхіднішою країною Європи.[1]

Загальна площа республік Ідель-Уралу складає 320 708 км². На цих територіях проживають 7 титульних націй: ерзя, мокша, чуваші, марі, татари, удмурти, башкири. За останніми оцінками (2018 рік) на цих територіях мешкає 12 189 127 осіб.[2] Найбільшою за населенням є Республіка Башкортостан, найменшою — Марій Ел. Відстань між найзахідніщою точкою Ідель-Уралу і найсхіднішою України становить близько 500 км. Відстань між найпівденнішою точкою Ідель-Уралу та казахським кордоном складає близько 50 км.

Як зазначає український політолог Павло Подобєд, у період між 1919 та 1925 рр. Башкортостан, а відтак і весь Ідель-Урал, мали спільний кордон із Казакською АСРР (так у той час називався Казахстан). Проте, вже у 1925 році більшовицьке керівництво вилучило Оренбурзьку губернію зі складу радянського Казахстану, передавши її до РРФСР. Столицю Казахстану перенесли з Оренбурга до Кзил-Орди. Так виник Оренбурзький коридор, що розділив дві тюркські республіки. Спершу коридор, що відділяв Казахстан від Башкортостану, був заледве 30 км завширшки. Страх надмірної «дружби народів» між башкирами й казахами змусив Москву кілька разів «уточнити кордони». У результаті він розширився майже вдвічі. Сьогодні Республіки Ідель-Уралу не мають виходів до зовнішніх кордонів, а відстань між південним кордоном Башкортостану і північним Казахстану становить близько 50 км.[3]

Ідель-Урал в політичних доктринах[ред. | ред. код]

В англомовній та російськомовній політологічній літературі Ідель-Урал використовується на позначення здебільшого двох політичних концепцій: держави та конфедерації. Прихильниками першої концепції є, здебільшого, татарські пантюркісти, які розглядають Ідель-Урал як цілісний історико-культурний масив тюркських народів, що охоплює землі сучасної Чуваської Республіки, Татарстану, Башкортостану і низки прилеглих районів Оренбурзької, Челябинської та Самарської областей.[4] Прихильники другої концепції стверджують, що Ідель-Урал — це землі трьох тюркських (Чувашія, Татарстан, Башкортостан) і трьох фіно-угорських країн (Ерзяно-Мокшанія, Марій Ел, Удмуртія), збереження яких можливе лише у спільному політичному союзі — в конфедерації під назвою Ідель-Урал.[5]

Держава Ідель-Урал[ред. | ред. код]

Будинок офіцерів в Уфі, де відбувались засідання Національного парламенту (Милли Меджлису).

Ідея створення тюркської держави Ідель-Урал бере свій початок у 1917 р., коли татарський національний рух вийшов на політичну арену і невдовзі розділився на дві течії: тюркистів (тат. "төрекчеләр") та ґрунтовиків (тат. "туфракчылар").

Тюркисти. Лідер — депутат Держдуми Садрі Максуді. Ця течія виступала за проєкт екстериторіальної національно-культурної автономії мусульман Внутрішньої Росії і Сибіру. Тюркисти вважали, що всі тюрко-мусульмани не проживають компактно на одній чітко окресленій території, а розкидані на величезних просторах. Тому створення територіальної автономії не зможе вирішити проблем тих тюрко-татар, хто не увійшов до її складу. Прихильники цієї течії вважали, що реалізація ідей опонентів-ґрунтовиків призведе до остаточного поділу російських мусульман на окремі нації, у той час як тюркисти прагнули організувати в Росії єдину мусульманську політичну націю. Тюркисти спиралася передусім на "ветеранів" національного руху в особі самого Максуді, а також Гаяза Ісхакі, Гумера Терегулова та інших. Їх головною соціальною базою була татарська національна буржуазія.[6] Гаяз Ісхакі та Садрі Максуді розглядали Ідель-Урал саме як державу тюрко-татар, а не як конфедерацію тюркських та фіно-угорських народів.

Ґрунтовики. Прихильники лівих партій: ліві есери, більшовики, меньшовики-інтернаціоналісти. Виступали за негайне проголошення територіальної автономії більшої частини Ідель-Уралу, де мешкала основна маса татар, башкир та інших народів Поволжя. Головна соціальна база — національна інтелігенція, солдати та селянство.[7] Ґрунтовики провадили активну пропаганду своїх ідей через власний татаромовний друкований орган — газету "Ирек", що видавалася в Уфі. Її головний редактор, Галімджан Ібрагімов, став першим ідеологом створення територіальної автономії на землях Ідель-Уралу.

Зрештою, обидві протиборчі течії в Національному парламенті (тат. Милли Меджлис) дійшли згоди щодо будівництва обох проектів — національно-культурної та територіальної автономії.[8]

За задумом Галімджана Шарафа та Галімджана Ібрагімова столицею республіки Ідель-Урал мала стати Уфа. Це було велике територіальне утворення, що включало в себе 7-мільйонне населення: 3,7 млн татар і башкирів, 2,7 млн росіян і близько 0,5 млн чувашів, марійців і удмуртів. Татарський історик Ільнар Гаріфуллін стверджує, що чуваші, марійці та удмурти погодились брати участь у реалізації проекту з будівництва нової республіки. Башкири, чий ентр національного руху тоді знаходився в Оренбурзі, виступили із критикою будівництва Ідель-Уралу.[7][9]

Вже після краху Радянського Союзу ідея створення держави Ідель-Урал, у різних територіальних конфігураціях (Татарстан та Башкортостан, інколи ще й з Чувашією), почала набувати популярності у середовищі татарських національних організацій. Однак ідея спільної держави татар і башкир зіштовхнулась із гострим несприйняттям башкирських національних еліт, які вбачають у татарах асиміляційну загрозу.[10] Крім того, протягом ХХ століття значно активізували свою політичну діяльність національні рухи фіно-угорських народів Поволжя, котрі вже не готові відігравати другорядні ролі у татарських політичних проектах, часто вбачаючи у них такі ж загрози, що походять і від російських імперців.

Конфедерація Ідель-Урал[ред. | ред. код]

Карта Ідель-Уралу

Відповіддю на новітні суспільно-політичні виклики Поволжя стала поява нового політичного проекту — конфедерації шести республік під назвою Ідель-Урал. Ця ідея була сформована в еміграційному середовищі представниками національних рухів татар та ерзян, які у 2018 р., на спільній прес-конференції у Києві, заявили про утворення суспільно-політичного руху "Вільний Ідель-Урал". Спочатку «Вільний Ідель-Урал» ставив своїм завданням відновлення республіками Татарстан, Марій Ел, Удмуртія, Башкортостан, Чувашія та Ерзяно-Мокшанія (Мордовія) державного суверенітету. Однак, після прийняття Держдумою РФ закону, який зробив необов'язковим вивчення в школах національних республік їхніх державних мов, рух «Вільний Ідель-Урал» проголосив курс на створення національних демократичних держав Поволжя.[11]

«Вільний Ідель-Урал» бачить майбутнє Ідель-Уралу як союз незалежних держав Татарстану, Марій Ел, Удмуртії, Башкортостану, Чувашії і Ерзяно-Мокшанії. Кожна республіка буде здійснювати незалежну зовнішню і внутрішню політику. Для всіх держав буде створена єдина грошова одиниця, митний простір, армія і спільна охорона зовнішніх кордонів. Для досягнення поставленої мети «Вільний Ідель-Урал» використовує лише ненасильницькі методи боротьби.

За даними низки російських ЗМІ, рух має підтримку у політичних колах Естонії, України, Литви, Туреччини та США.[12][13]

Див. також[ред. | ред. код]


Примітки[ред. | ред. код]

  1. Идель Урал (21 березня 2018). Що таке Ідель-Урал?. Процитовано 12 жовтня 2018. 
  2. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2018 года. Архів оригіналу за 26 липня 2018. 
  3. Ідель-Урал – сплячий вулкан Росії – Літературний клуб Пломінь (укр.). Архів оригіналу за 10 лютого 2020. Процитовано 26 грудня 2019. 
  4. Idel-Ural State - Academic Kids. www.academickids.com. Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 26 грудня 2019. 
  5. Ukrainian Parliament Intensifies Support for Indigenous Minorities in Russian Federation. Jamestown (амер.). Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 26 грудня 2019. 
  6. Гаяз Исхаки: шакирдские будни, развод и политическая опала в жизни и творчестве. realnoevremya.ru (рос.). Архів оригіналу за 30 січня 2022. Процитовано 26 грудня 2019. 
  7. а б Рожденный революцией. Татарскому парламенту исполнилось 100 лет. RFE/RL (рос.). Архів оригіналу за 14 січня 2022. Процитовано 26 грудня 2019. 
  8. Почему не удалось построить Идель-Уральскую республику. RFE/RL (рос.). Архів оригіналу за 22 лютого 2022. Процитовано 26 грудня 2019. 
  9. Штат Идель-Урал: Что это было?. Милли Фирка (ru-RU). 31 жовтня 2011. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 26 грудня 2019. 
  10. Московский Кремль не помеха Четвертой Башкирской Республике. RFE/RL (рос.). Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 26 грудня 2019. 
  11. "Свободный Идель-Урал" заявил о намерении "построить независимые национальные демократические государства". RFE/RL (рос.). Архів оригіналу за 6 жовтня 2018. Процитовано 26 грудня 2019. 
  12. Методы гибридной войны: Украина - плацдарм войны с Россией. nk.funfox.io. Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 26 грудня 2019. 
  13. Лактюшин, Владимир (7 травня 2018). Киев поддерживает национал-сепаратистов в Поволжье. Русская Народная Линия. Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 26 грудня 2019. 

Посилання[ред. | ред. код]