Меша

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Меша (Меса, лат. Mesa), моавітський цар, який згадується в Біблії (2 Цар. 3:4), про якого до нас дійшов великий напис — один з найдавніших (IX ст. до н. е..) і найважливіших пам'яток семітичної епіграфіки, відкритий німецьким місіонером Кляйном в 1868 році в Дібані (біблійний Дібон), місцевості на схід від Мертвого моря, в області стародавнього Моава. З 1958 року відомий також Напис з Ель-Керак, який імовірно теж відноситься до царя Меша.

Стела Меша[ред.ред. код]

Докладніше: Стела Меша

Суперництво німців і французів призвело до того, що бедуїни розбили камінь на частини і поділили між собою, вважаючи, що він володіє чудовими властивостями, які приносять щастя власнику. Драгоманові французького консульства Клермону-Ганно, а потім англійському капітану Воррену з великими труднощами і за велику суму вдалося придбати у бедуїнів кілька великих і безліч дрібних фрагментів каменю. За допомогою естампажа, знятого за його дорученням одним арабом до руйнування каменю, Клермону-Ганно вдалося поєднати розрізнені фрагменти, відновити і розібрати велику частину напису. Його видання «La st èle de Mésa, roi de Moab» (П., 1870) викликало цілу літературу; завдяки сукупним зусиллям славнозвісних семітологів новітнього часу, напис був ретельно і всебічно досліджено, і за ним визнано перше місце в ряді давньосемітичних написів.

Останнім часом напис Меша (так звана «стела Меша») знаходиться в Луврі; він висічений на чорному базальті і має 34 рядки. В історичному відношенні напис Меше, кидаючи яскраве світло на взаємні стосунки Ізраїлю і Моава близько середини IX століття до н. е., представляє найважливіше документальне джерело дополонної епохи ізраїльської історії, що доповнює і підтверджує біблійну розповідь. У філологічному відношенні напис Меше є найвідомішою пам'яткою моавської мови. Напис з Ель-Керак занадто фрагментарний. У палеографічному плані напис Меше представляє одну із стародавніх форм семітського алфавіту.

Життєпис Меші[ред.ред. код]

У частині, що дійшла до нас, Меша оповідає про свої війни з Ізраїлем, про свої перемоги, про завоювання ізраїльських міст Атарота, Нево і Ягацу, про свої будівництва, спорудження та інші діяння. Як видно із згаданих в написі міст і місцевостей, велика частина яких зустрічається і в Старому Заповіті, Меша завоював для свого народу територію на північ від Арнона, що служив протягом багатьох століть предметом суперечки між Ізраїлем і Моавом; він є, таким чином, відновником давніх кордонів Моава і найчудовішим з відомих нам моавітських царів.

Успіхи Меші викликали проти нього коаліцію з ізраїльського царя Йорама, іудейського — Йосафата і підлеглого останньому намісника Едома (Ідумеї). Про це, так само як і про подальшу долю Меша, ми дізнаємося з Біблії (2 Цар. 3:4); союзники обігнули Мертве море з півдня і, пройшовши Едомітську пустелю, вторглися в Моав з найменш захищеної сторони; розбивши на кордоні моавитян, вони спустошили країну і замкнули Меше в гірській фортеці Кір-Харешет. Доведений до крайності, Меша зробив спробу пробитися з добірним загоном, але невдало; не бачачи жодного порятунку, він взяв сина свого, первістка і спадкоємця престолу, і на стіні фортеці, перед очима обложених і обложників, приніс його в жертву Кемошу, верховному богу Моава, щоб умилостивити його гнів. З розповіді Біблії незрозуміло, що сталося далі; там мовиться тільки про відступ союзників і зняття облоги.

Відсутність у написі згадки про цю експедиції служило головною підставою, що змусила вчених відносити час спорудження цього пам'ятника до царювання Ахазії або до перших років Йорама, тобто до часу, що передував згаданій в Біблії експедиції. Ця думка, висловлена уже першими дослідниками напису, панує в науці і досі. Але в новітній час Клермон-Ганно звернув увагу на те, що реставрована ним стела Меше в її нинішньому вигляді, маючи приблизно ту ж саму ширину і товщину, як і ті, що знаходяться в тому ж луврської музеї, єгипетські та ассирійські стели, значно нижче за них. Тобто вона, можливо, представляє лише верхню частину стели, яка в первісному її вигляді повинна була бути вдвічі вищою.

У не дійшовшій до нас частині напису могло, таким чином, знаходитися оповідання про похід проти Меше союзних царів, що підтверджується наступним:

  1. назва «Висота Порятунку», яку Меше дав пам'ятнику, спорудженому ним на честь Кемоша, містить прямий натяк на облогу союзниками Кір-Харешета і порятунок Меше від загибелі, що йому загрожувала;
  2. на ті ж факти вказують і наведені в написі мотиви цієї споруди: «я спорудив висоту цю на честь Кемоша в Карх[1], Висоту Спасіння, бо він (тобто Кемош) врятував мене від усіх царів[2] і дав мені насолоду бачити загибель всіх моїх ненависників»;
  3. зазначені в перших двох пунктах назви і мотиви спорудження зведеного Меше пам'ятника рішуче суперечать усьому змісту збереженої частини напису, яка оповідає тільки про перемоги і завоювання і нічого не говорить про порятунок Меше від великої небезпеки, що йому загрожувала.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Карх (точне читання цього слова невідомо) – цитадель Дібона, столиця Меше
  2. за іншим читанням — "ворогів"