Іспанська інквізиція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Герб іспанської інквізиції

Трибунал священної канцелярії інквізиції (ісп. Tribunal del Santo Oficio de la Inquisición), більше відомий як Іспанська інквізиція — державний орган із розслідування антирелігійної діяльності, створений 1478 року королем Арагону Фердинандом II та королевою Кастилії Ізабелою I з метою замінити середньовічну інквізицію, підпорядковану папі римському. Дозвіл на створення Інквізиції дав католицьким королям папа римський Сікст IV буллою Exigit sincerae devotionis.

Іспанська інквізиція не була відділом Папської інквізиції, а підкорялась безпосередньо світській владі, і була світським слідчим органом. Звісно, частина відповідальності за існування цієї Інквізиції також несе влада церковна, яка схвалила її заснування. Іспанською інквізицією керували домініканці, які відокремились від свого ордену і припинили підкорятись генералу ордену домініканців. З часом Іспанська інквізиція перетворилась скоріше на таємну поліцію, що боролась проти внутрішніх загроз державі. Першим Великим інквізитором був Томас Торквемада.

Іспанська інквізиція була скасована королевою Ізабелою II 1834 року, а в американських володіннях Іспанії — у ході боротьби за незалежність (18101826).

Діяльність[ред.ред. код]

Іспанську інквізицію було сформовано в умовах сильного тиску на євреїв та мусульман з метою добитися їхнього хрещення. Чимало конверсос, однак, потайки продовжували сповідувати юдаїзм. Викриття на покарання криптоюдеїв стало першочерговим завданням новоствореного трибуналу. Перше аутодафе відбулося 1481 року. Криптоюдеї могли уникнути покарання розкаянням, але повторне порушення каралося спалюванням.

Папа римський Іннокентій VIII намагався надати звинуваченим право апеляції до Святого престолу, але король Фердинанд II пригрозив смертю й конфіскацією майна будь-кому, хто б скористався з цього права без королівського дозволу[1].

1492 року Альгамбрським декретом євреїв поставили перед вибором або прийняти християнство, або покинути Іспанію. Значна частина євреїв емігрувала з Кастилії в Португалію, Північну Африку, з Арагону в Італію. Десятки тисяч охрестилися. До 1530 року справи навернутих євреїв складали більшу частину розглянутих Інквізицією, але з 1530 року їхня доля зменшилася до 3%.

Мориски, навернуті до християнства мусульмани, були іншою групою, за якою пильно слідкувала Інквізиція. У Кастилії примусове навернення відбулося 1502 року, в Арагоні — 1526 року. Спочатку переслідування морисків було поміркованішим, але з другої половини 16 століття їхні справи складали в Гранаді 82%. 1609 року король Філіп III проголосив вигнання морисків з держави.

Серед інших гріхів, які переслідувалися й каралися інквізицією були блюзнірство, двоєженство, содомія, пізніше вільне масонство. Зустрічалися випадки полювання на відьом, хоча в Іспанії це була рідкість, оскільки католицька церква загалом не вірить в існування відьом та інші забобони.

Інквізиція займалася також складанням списків заборонених книг та цензурою. Перший такий список було опубліковано 1551 року. Перелік книг, заборонених для читання, був дуже широкий, основна увага приділялася релігійним книгам, особливо перекладам Біблії. До заборонених потрапляли навіть книги авторів, яких сучасна католицька церква вважає святими. Заборони, втім, не завадили «золотій добі» іспанської літератури. А от розвиток науки й вільнодумства епохи Просвітництва, Інквізиція затримала. Можливо, вона була причиною того, що Іспанія відстала від своїх сусідів в економічному розвитку.

Оцінка числа жертв[ред.ред. код]

Іспанська інквізиція найчастіше згадується як найжорстокіша, з найбільшою кількістю жертв. Фернандо дель Пульгар припускає, що лише за перші десять років було спалено 2000 людей. Згідно з Хуаном Антоніо Лоренті, упродовж історії Іспанської Інквізиції вона розслідувала загалом справи 341 021 людей, із яких, як мінімум, 10% (31 912) було страчено. Сучасні історики почали вивчати документальні записи Іспанської Інквізиції. Архівні документи Інквізиції з Національного Історичного Архіву Іспанії зберігають всі відомості про процеси між 1560 та 1700 роками. Згідно з ним, у цей період розслідувались 49092 справ. Густав Генінгсен та Джеймс Контрерас, що вивчили ці документи, обчислили, що тільки 1,9% із цих підсудних були спалені на вогнищі. Але ці документи не мають конкретних свідчень щодо кількості розслідувань та їхніх результатів до 1560 року, а архіви місцевих трибуналів, до яких можна було б звернутися, втрачені у наслідок спустошень війни, часу або інших подій. Рікардо Гарсія Карсел вважає, що між 1480 та 1530 роками Іспанська Інквізиція була куди активнішою, ніж у період, що вивчають Генінгсен та Контрерас. Карсел припускає, що за історію Іспанської Інквізиції вона розслідувала 150 000 справ. Якщо припустити 2% страчених, то виходить 3000, але Карсел оцінює приблизну кількість страчених у межах 3000-5000 за рахунок років до 1560.

У середині XVI сторіччя з'являється так звана чорна легенда про іспанську інквізицію, придумана протестантами для пропагандистських цілей. Першим автором цієї легенди був англійський протестантський мартиролог Брайтон Джон Фокс (1516–1587).

У суспільній уяві, Іспанська Інквізиція продовжує існувати як загальновідомий приклад релігійного переслідування. Деякі науковці, проте, висловили думку, що число жертв Іспанської Інквізиції було надто перебільшено, що є наслідком легенди про «Чорну Інквізицію». Також деякі переконують, що Іспанська Інквізиція є однією з причин відсутності в Іспанії релігійних воєн, які постійно точились у Франції та Німеччині. Подібні аргументи наведені щодо відсутності судів над відьмами в Іспанії.

Останній акт спалювання на вогнищі мав місце в Іспанії в 1826 році.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Kamen, The Spanish Inquisition op. cit., p. 157.