Моше Шнітцер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Моше Шнітцер
Moshe Schnitzer
Народився1921(1921)
Чернівці, Румунське королівство
Помер16 серпня 2007(2007-08-16)
Ізраїль
ПохованняNahalat Yitzhak Cemeteryd
Громадянство Румунія
Шаблон:Дані країни Підмандатна Палестина
 Ізраїль
Національністьєврей
ДіяльністьАлмазний торговець
Відомий завдякиПрезидент Ізраїльської алмазної біржи (1967—1993)
Alma materЄврейський університет
Знання мовіврит
ЧленствоІрґун цваї леумі (1948)
Посадагенеральний директор
РодичіDan Gertlerd
ДітиШмуель Шнітцер (син)
Ден Гертлер (онук)
Нагороди
Премія Ізраїлю


Моше Шнітцер (нар.1921, Чернівці —16 серпня 2007) — президент Алмазної біржі Ізраїлю. Румунський єврей, який іммігрував до Ізраїлю та став ключовим гравцем у міжнародній торгівлі алмазами. З 1967 року до 1993 року він був президентом Ізраїльської алмазної біржі (IDE), яка стала найбільшою у світі алмазною біржею.

Раннє життя

[ред. | ред. код]

Шніцер народився в місті Чернівці (на той час Румунське королівство) в 1921 році.[1] У 1934 році він емігрував до Підмандатної Палестини. Пізніше вивчав історію та філософію в Єврейському університеті в Єрусалимі.[2]

У 1942 році, підштовхнутий батьком, він вступив у алмазний бізнес.[2] Він залишив університет, щоб працювати на заводі для шліфування алмазів лише на знак протесту.[3] Шнітцер навчився пиляти і різати на фабриці Пікеля в Тель-Авіві, де став керівником робіт у 1944 р. У 1945 р. він та Шломо Вініков заснували Товариство розвитку алмазної промисловості в Палестині. У 1944 році він ініціював і став видавцем журналу «Гайалом»(«Діамант»), який виходить донині[4]. У 1946 р. Шнітцер та Елханан Гальперін стали співавторами посібника на івриті «Алмази» (Diamonds (Yahalomim)).[5]

Шнітцер також воював в Іргуні — сіоністській воєнізованій групі, яка прагнула створити єврейську державу в Палестині. Налагоджені там зв'язки з майбутніми керівниками допомогли йому пізніше у діловому житті. Він став членом Іргуна в 1941 році, а солдатом ізраїльської армії після її об'єднання в армію в 1948 році[4].

У 1947 р. він був одним із засновників Ізраїльської алмазної біржі (ISDE), створеної в результаті об'єднання всіх алмазних установ країни.[1][4] Шнітцер був обраний віце-президентом ISDE у 1949 р.[4]

Шнітцер та його партнер заснували фірму Schnitzer-Greenstein у 1952 році. У 1960 році він відкрив власну фірму, M. Schnitzer & Co., зі своїм сином Шмуелем Шнітцером та зятем Шаєм Шнітцером.[2]

Президент Ізраїльської алмазної біржі

[ред. | ред. код]
Діамантова вежа IDE, відкрита в 1992 році

З 1967 року до 1993 року Шнітцер був президентом Ізраїльської алмазної біржі[6]. За час його тривалого перебування біржа була перетворена з організації з відносно незначним становищем на міжнародному ринку в найбільшу та найсучаснішу біржу у світі[7]. Щорічний експорт шліфованих алмазів із Ізраїлю зріс за його перебування у 17 разів — з 200 млн до 3,4 млрд доларів США[6].

Пов'язана діяльність

[ред. | ред. код]

Шнітцер також був президентом Всесвітньої федерації алмазних біржів (WFDB) з 1968 року до 1972 року і з 1978 року до 1982 року[6]. Він відповідав за створення в 1982 році Фонду Шнітцера з досліджень ізраїльської економіки та суспільства в Університеті Бар-Ілан, присвяченого фінансуванню академічних досліджень на економічні та соціальні теми[8]. Шнітцер домовився про створення музею діамантів Гаррі Оппенгеймера в Рамат-Гані в 1986 році і був головою музею до липня 2003 року[6].

Дипломатична діяльність

[ред. | ред. код]

У його позиції були політичні аспекти. І прем'єр-міністри Ізраїлю Іцхак Рабин та Голда Меїр використовували Шніцера для передачі повідомлень Радянському Союзу під виглядом ведення алмазних операцій[3]. За часів Індіри Ганді Індія дуже критикувала політику Ізраїлю, і ворожість населення зберігалася і після її смерті в 1984 році. З цієї причини, коли Індія подала заявку на вступ до Всесвітньої федерації алмазних бірж у липні 1986 року, Моше Шнітцер заявив, що Ізраїль проти прийняття Індії. Однак наступного місяця представники Ізраїльської алмазної біржі заявили, що заявку не відхилено[9].

Честі та спадщина

[ред. | ред. код]

Моше Шнітцер був нагороджений Ізраїльською премією в 2004 році, найвищою цивільною нагородою, яку присудив Ізраїль[10]. Нагорода була вручена за «внесок у розвиток Держави Ізраїль та ізраїльське суспільство». Він визнав його ключову роль у перетворенні Ізраїлю в один з головних центрів виробництва алмазів у світі[11]. Він також був нагороджений орденом короля Бельгії Леопольда за внесок у міжнародну алмазну промисловість. Він отримав почесний ступінь доктора університету Бар-Ілан. Площа, що прилягає до алмазної біржі в Рамат-Гані, називається Moshe Schnitzer Plaza.[6]

Шнітцер помер у серпні 2007 року. На його похорони прийшли віддати шану колишній прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу, колишній головний рабин Ізраїль Меїр Лау та інші видатні люди. У травні 2008 року під час церемонії відкриття Всесвітнього діамантового конгресу в Шанхаї він посмертно отримав першу в історії нагороду «Діамантер року».[12] Його син Шмуель Шнітцер також був президентом IDE та WFDB. Його онук Ден Гертлер став відомим в алмазному бізнесі в Африці.[2] Гертлер перший у своїй родині займався нешліфованими алмазами, нешліфованими каменями, що доповнює амбіції Шмуеля Шнітцера щодо Ізраїлю замінити Антверпен (Бельгія), як найбільший алмазний центр у світі[13].

За словами президента WFDB Ернеста Блома, «Моше Шнітцер був провидцем. Після закладання в Ізраїлі фундаменту для того, що в основному за його планом переросте в один з найважливіших алмазних центрів у світі, він звернув свою увагу на WFDB на міжнародну торгівлюя діамантами. Він зрозумів, що наша сила полягає в здатності доповнювати одне одного, працюючи разом як міжнародна мережа колег, а не як конкурентів. Покоління діамантерів з усього світу вважали його наставником і лідером».[14]

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Meirav Halperin (2008). The Diamantaire: Moshe Schnitzer, Founder of the Israeli Diamond Industry (in Hebrew). Tel Aviv: Israel Diamond Institute Group of Companies.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Moshe Schnitzer, Israeli Diamond Industry, 86. JCK magazine. 17 серпня 2007. Архів оригіналу за 27 квітня 2012. Процитовано 18 листопада 2011.
  2. а б в г Rob Bates (October 2007). Moshe Schnitzer, Diamond Industry Legend, Dies. JCK magazine. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 18 листопада 2011.
  3. а б ISRAELI DIAMOND INDUSTRY PAYS TRIBUTE TO MOSHE SCHNITZER. Rappaport. 17 березня 2009. Процитовано 19 листопада 2011.
  4. а б в г Israel Diamond Exchange , The Fourth President– Moshe Schnitzer, of blessed memory [1], accessed 26 March 2018
  5. David De Vries (2010). Diamonds and War: State, Capital and Labor in British-Ruled Palestine. Berghahn Books. с. 285. ISBN 1-84545-633-5.
  6. а б в г д MOSHE SCHNITZER 1921 – 2007. The Israel Diamond Industry. 17 серпня 2007. Архів оригіналу за 14 червня 2012. Процитовано 18 листопада 2011.
  7. Mr. Moshe Schnitzer. The Schnitzer Foundation for Research on the Israeli Economy and Society. Архів оригіналу за 2 січня 2018. Процитовано 19 листопада 2011.
  8. About the Foundation. The Schnitzer Foundation for Research on the Israeli Economy and Society. Архів оригіналу за 2 квітня 2017. Процитовано 19 листопада 2011.
  9. Jacob Abadi (2004). Israel's quest for recognition and acceptance in Asia: Garrison State diplomacy. Psychology Press. с. 216. ISBN 0-7146-5576-7.
  10. Moshe Schnitzer passes away. Diamond World. 17 серпня 2007. Архів оригіналу за 6 листопада 2018. Процитовано 18 листопада 2011.
  11. Rob Bates (June 2004). Israel Honors Moshe Schnitzer. JCK magazine. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 19 листопада 2011.
  12. MOSHE SCHNITZER – WFDB’S 1ST DIAMANTAIRE OF THE YEAR. Tacy Ltd. Diamond Industry Consultants. 14 травня 2008. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 19 листопада 2011.
  13. Nicole Gaouette (21 лютого 2002). Inside Israel's diamond trade: a family affair. Christian Science Monitor. Архів оригіналу за 7 серпня 2020. Процитовано 19 листопада 2011.
  14. Moshe Schnitzer, 1921-2007. Modern Jeweler. September 2007. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 19 листопада 2011.

Посилання

[ред. | ред. код]