Беньямін Нетаньягу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Беньямін Нетаньягу
івр. בנימין נתניהו
Беньямін Нетаньягу
Нетаньягу 2021 року
17-й прем'єр-міністр Ізраїлю
31 березня 2009 — 13 червня 2021
Попередник Егуд Ольмерт
Наступник Нафталі Бенет
13-й прем'єр-міністр Ізраїлю
18 червня 1996 — 6 липня 1999
Попередник Шимон Перес
Наступник Егуд Барак
Міністр юстиції Ізраїлю
18 червня 1996 — 4 вересня 1996
Народився 21 жовтня 1949(1949-10-21) (73 роки)
Тель-Авів, Ізраїль Ізраїль
Відомий як політик, дипломат, державний діяч, військовослужбовець, політичний публіцист, політолог, учасник міжнародних форумів
Місце роботи Boston Consulting Group
Країна Ізраїль
Національність єврей
Alma mater Cheltenham High Schoold (1967), Массачусетський технологічний інститут (1975) і MIT Sloan школа менеджментуd (1977)
Політична партія Лікуд
Батько Benzion Netanyahud
Мати Zila Netanyahud[1]
У шлюбі з Міхель Герен
Флор Кейтс
Сара Бен Арци
Діти Noa Rothd, Yair Netanyahud і Avner Netanyahud
Релігія юдаїзм
Нагороди
Підпис Benjamin Netanyahu Signature.svg
netanyahu.org.il

Беньямін Нетаньягу (івр. Аудіо בנימין נתניהוфайл, нар. 21 жовтня 1949, Тель-Авів) — ізраїльський політик, двічі обіймав посаду прем'єр-міністра Ізраїлю (в 1996—1999 і 2009 — 2021 роках). Міністр оборони Ізраїлю з 18 листопада 2018 до 8 листопада 2019 року.

У різні роки обіймав високі посади в декількох урядах — зокрема міністра юстиції, фінансів, іноземних справ. Перший прем'єр-міністр країни, народжений після проголошення незалежності. Також має найбільший термін перебування на посаді прем'єр-міністра єврейської держави.

Очікується, що він повернеться на посаду прем’єр-міністра Ізраїлю після перемоги на виборах до Кнесету в листопаді 2022 року.

Життєпис[ред. | ред. код]

Син професора історії Бенціона Нетаньягу. Молодший брат ізраїльського офіцера спецвійськ Йонатана Нетаньягу та старший брат лікаря й письменника Ідо Нетаньягу. Дитинство провів у Ізраїлі та США, де закінчив школу й вивчав архітектуру і політологію у Массачусетському технологічному інституті та Гарвардському університеті. Після повернення до Ізраїлю зацікавився політикою, став членом правої партії «Лікуд». Був представником Ізраїлю при ООН. 1988 р. вперше став депутатом Кнесету від «Лікуда».

На перших в історії прямих виборах прем'єр-міністра Ізраїлю у травні 1996 р. здобув перемогу над Шимоном Пересом. Став наймолодшим очільником уряду в історії країни. Очолював коаліційний уряд з 1996 до 1999 р. На каденцію цього уряду випало протистояння з палестинськими терористами, спроби переговорів з палестинським лідером Ясіром Арафатом за посередництва США та внутрішні ізраїльські суперечності. Зрештою відбулися позачергові вибори, які закінчилися поразкою Нетаньягу та «Лікуда».

У 2000-х рр. обіймав міністерські посади в уряді Арієля Шарона. Виступав проти «плану розмежування». У серпні 2007 р. був обраний головою партії «Лікуд» та став лідером парламентської опозиції.

У лютому 2009 р. очолювана ним політсила отримала друге місце в національних виборах до Кнесету вісімнадцятого скликання та сформувала коаліційний уряд разом з партією Авігдора Лібермана «Наш дім Ізраїль», лівоцентристською партією «Авода» та двома релігійними партіями[2].

Внутрішні розбіжності в панівний коаліції призвели до позачергових виборів 22 січня 2013 р. Перемогу отримав «Лікуд», який утворив коаліцію з правими та релігійними політичними силами[3].

17 березня 2015 року відбулися нові позачергові вибори до Кнесету двадцятого скликання на яких «Лікуд» отримав тридцять мандатів і сформував нову коаліцію та уряд на чолі з Нетаньягу[4].

Після того як урядова коаліція розпалася через конфлікти щодо розподілу бюджету та життя релігійного сектору населення, 9 квітня 2019 року в країні відбулися вибори до Кнесету. «Лікуд» отримав на один мандат більше, ніж головний суперник, партія «Кахоль лаван». Попри тривалі коаліційні перемовини, консенсусу щодо нового уряду не вдалося дійти, головне через непоступливість щодо низки питань лідера партії «Наш дім Ізраїль» Авігдора Лібермана. Проіснувавши рекордно короткий термін у півтора місяця, Кнесет двадцять першого скликання був розпущений[5]. 17 вересня 2019 року в країні відбулись позачергові парламентські вибори[6]. Нетаньяху програв вибори, зі 120 місць в парламенті його партія отримає 31[7].

25 вересня президент Ізраїлю Реувен Рівлін доручив Нетаньягу сформувати новий уряд країни[8].

На посаді Прем'єр-міністра Ізраїлю Беньямін Нетаньягу двічі відвідував Україну. Візити відбувалися у березні 1999 та 19 серпня 2019 року.

25 грудня Нетаньягу проводив передвиборчу кампанію в місті Ашкелон, коли туди запустили ракету з сектора Гази. Політика евакуювали до бомбосховища[9].

2 січня Нетаньяху назвав звинувачення в корупції, висунуті проти нього, політично вмотивованими, і повідомив, що планує звернутися до Кнесету з проханням надати йому імунітет у трьох справах, що перебувають на розгляді в генерального прокурора Ізраїлю[10].

13 червня 2021 року Кнесет затвердив новий уряд, до якого вперше за 12 років не ввійшла партія Нетаньягу — Лікуд, посаду прем'єра обійняв Нафталі Бенет[11][12].

На парламентських виборах, що відбулись 1 листопада 2022 року, блок Нетаньягу здобув 64 місця в Кнесеті[13]. 13 листопада Президент Ізраїлю Іцхак Герцоґ вручив йому мандат на формування уряду[14].

Сім'я[ред. | ред. код]

Дружина — Сара Бен-Арка Нетаньягу, виховують трьох дітей: доньку Ноа (від попереднього шлюбу), синів Яіра й Авнера[15].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Geni.com — 2006. — 175000000 екз.
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 19 серпня 2019. 
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 19 серпня 2019. 
  4. Прокопчук, Дмитро (17 березня 2015). В Ізраїлі проходять позачергові парламентські вибори. Deutsche Welle. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 25 січня 2022. 
  5. Вибори в Ізраїлі. Чому мінімальний розрив краще для Нетаньяху? (en-GB). 10 квітня 2019. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 20 вересня 2019. 
  6. Парламент Ізраїлю розпустили за півтора місяця після виборів. Перевибори призначено на 17 вересня. Гордон. 30 травня 2019. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 25 січня 2022. 
  7. Нетаньяху програв вибори до Кнесету, підраховано майже всі голоси. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 20 вересня 2019. Процитовано 20 вересня 2019. 
  8. Нетаньяху отримав право формувати новий уряд. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 25 вересня 2019. Процитовано 25 вересня 2019. 
  9. Нетаньяху евакуювали під час виступу через запуск ракети з Гази. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 26 грудня 2019. 
  10. Нетаньяху попросить парламент надати йому імунітет від розслідувань. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 2 січня 2020. Процитовано 2 січня 2020. 
  11. Нетаньяху змістили з посади прем'єра Ізраїлю після 12-річного правління. Українська правда (українською). 13 червня 2021. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 14 червня 2021. 
  12. В Ізраїлі призначили новий уряд. РБК-Україна (українською). 13 червня 2021. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021. 
  13. Benjamin Netanyahu wins majority in Israeli election. Deutsche Welle (англійською). 3 листопада 2022. Процитовано 15 листопада 2022. 
  14. Президент Ізраїлю доручив Нетаньягу формування уряду. Радіо Свобода (українською). 14 листопада 2022. Процитовано 15 листопада 2022. 
  15. Архівована копія. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 19 серпня 2019. 

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник: Прем'єр-міністр Ізраїлю
Наступник:
Ехуд Ольмерт Нафталі Бенет