Мустафа Февзі Чакмак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мустафа Февзі Чакмак
тур. Fevzi Çakmak
Прапор
Прапор
 Прем'єр-міністр Туреччини
Прапор
Прапор
21 січня — 19 травня 1921 рік
Президент: Мустафа Кемаль Ататюрк
Попередник: Мустафа Кемаль Ататюрк
19 травня 1921 — 9 липня 1922
Президент: Мустафа Кемаль Ататюрк
Наступник: Хюсейн Рауф Орбай
 
Народження: 12 січня 1876(1876-01-12)[1][2]
Rumelikavağıd, Стамбул, Османська імперія
Смерть: 10 квітня 1950(1950-04-10)[3][1][…] (74 роки)
Стамбул, Туреччина
Поховання: Цвинтар Еюпd
Країна: Османська імперія і Туреччина
Освіта: Османський військовий коледжd і Kuleli Military High Schoold
Партія: Nation Partyd
 
Військова служба
Звання: Маршал Туреччини
Автограф:
Нагороди:
хрест «За військові заслуги» орден Меджида орден «Османіє» Медаль «Ліакат» Військова медаль орден Вюртемберзької корони
Залізний Хрест
Military Merit Cross II. Class Медаль Незалежності

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Висловлювання у Вікіцитатах

Мустафа Февзі Чакмак-паша (туркм. Mustafa Fevzi Çakmak Paşa; 12 січня 1876, Константинополь, Османська імперія — 10 квітня 1950, Стамбул) — османський і турецький Прем'єр-міністр Туреччини (1921-1922) та найближчий сподвижник Кемаля Ататюрка. Племінниця Февзі Чакмака Мюфіде Ільхан - перша жінка-мер Туреччини.

Біографія[ред. | ред. код]

Ататюрк і Чакмак (праворуч), 1.11.1937

Османський період[ред. | ред. код]

Народився в Бейкоз, районі Стамбул а в сім'ї військового. Почав навчатися у віці п'яти років. Після закінчення Вищої військової школи Кулелі, 29 червня 1893 року вступив до військової школи Пангалті. Успішно закінчивши навчання, 25 грудня 1898 вступив у Збройні сили Османської імперії в армію Османської імперії в чині лейтенант а. У грудні 1898 року він закінчив академію (тур. Mekteb-i Erkân-ı Harbiye-i Şâhâne) і як капітан був призначений до 4-го відділу Генерального штабу. У квітні 1899 року він стає штаб-офіцером 18-го регулярного відділу під командуванням Семзі-паші у Митровиці. У грудні 1908 року він був призначений губернатором і командувачем гарнізоном в Плевля Ташлице, одночасно був командиром 35-ї бригади. У липні 1910 року був призначений начальником штабу тимчасового корпусу Косова.

У січні 1911 року його було призначено на 4-й відділ Генерального штабу. З початком Італо-турецька війна був переведений в Західну армію, яка була сформована на захист Західної Румелії. У жовтні 1911 року його було призначено губернатором Пічського округу. Однак незабаром повернувся до Стамбула, щоб продовжити роботу 4-му відділі Генерального штабу. У лютому 1912 року — переведений до адміністрації Косова. Наприкінці вересня 1912 року він був призначений начальником 1-го відділу (начальник операцій) у Вардарській армії під командуванням Зеки-паша, утвореної у складі в Західній армії. Під час Першої Балканської війни після поразки у битві при Куманово він писав, що розподіл османських сил на великій території дало ініціативу противнику, а план мобілізації та концентрації військ був погано опрацьований . Він також вказував на серйозні недоліки в артилерійській підготовці, боєздатності бездротових і авіаційних частин. Після поразки у битві при Битолі Вардарська армія була змушена відступити до Албанії. Наприкінці червня 1913 року він повернувся до Стамбула. На початку серпня 1913 року був призначений командувачем Анкарської резервної дивізії. а в листопаді — командиром 2-ї піхотної дивізії. Наприкінці грудня 1913 року він був призначений командиром V корпусу, який брав участь у битвах у ході Дарданелльської операції. У квітні 1916 року його було призначено командувачем 3-м військовим округом Східного фронту, а у вересні того ж року — командувачем II Кавказьким корпусом. У липні 1917 року був призначений командувачем [2-а армія (Османська імперія)|2-й армією]], розташованої в Діярбакире. У жовтні 1917 року приймає командування 7-а армія (Османська імперія) 7-й армією], яка вела бойові дії в ході Синайсько-Палестинська кампанія Синайсько-Палестинської кампанії. У лютому 1918 року він писав командувачу Х німецькою армією Фалькенхайн, Еріх фон | Еріху фон Фалькенхайну про серйозні проблеми, пов'язані з низькою ефективністю ліній зв'язку, постачання та рекрутингу. Крім того, він наголошував на недостатньому рівні бойової підготовки турецьких військ. У липні 1918 р. йому було присвоєно військове звання ферика (тур. Ferîk-i evvel; командир дивізіону). Однак у серпні того ж року був змушений вирушити до Стамбула на лікування.

Республіканський період[ред. | ред. код]

Февзі Чакмак-паша

У 1920 році він пішов за Ататюрк Кемалем Ататюрком до Самсуну і весь час підтримував його в Війна за незалежність Туреччини. У травні 1920 р. османський військовий суд виніс йому смертний вирок. Після Севрського мирного договору війська Туреччини зменшилися до двох армій. Однією армією, яка перебувала на східному фронті в Ерзурум, керував Карабекір, Кязим Муса Каразікір, інший, що знаходилася на західному фронті в Анкара Анкара, командував Джебесою, Алі Фуат |Алі Фуат]].

Після серйозних бойових втрат у Кютахья-Атлінтасі Февзі взяв управління армією під контроль. Він зупинив відступ турецької армії і не дозволив грецьким військам у Битві при Сакар'ї взяти Анкара| Февзі і Кемаль організували і очолили переможну битву при Думлупінарі 31 серпня 1922 року. За це обидва отримали звання Маршала Туреччини, залишаючись єдиними людьми в історії Туреччини з цим званням. Навіть сьогодні, коли турки говорять Маршал (тур. Mareşal), вони мають на увазі Мустафу Февзі. У 1920—1921 роках обіймав посаду першого заступника прем'єр-міністра Туреччини, потім був призначений прем'єр-міністром країни (з 24 січня 1921 року по 9 липня 1922 року).

У 1924 році ухвалив рішення піти з політики та присвятити себе військовій службі, склавши повноваження депутата парламенту.

З 3 березня 1924 по 12 січня 1944 він був начальником Генштабу Збройні сили Туреччини Збройних сил Туреччини.

Помер 10 квітня 1950 року, похований у Стамбулі.

Нагороди[ред. | ред. код]

Могила М. Ф. Чакмака

Османська імперія:

Турецька Республіка:

Німецька імперія:

Австро-Угорщина:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ http://www.turkcebilgi.com/fevzi_%C3%A7akmak

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Мустафа Февзі Чакмак
у сестринських Вікіпроєктах
q: Цитати у Вікіцитатах?
CMNS: Файли у Вікісховищі?
Попередник:
Мустафа Кемаль Ататюрк
Прем'єр-міністр Туреччини
24 січня 1921—9 липня 1922 		Наступник:
Рауф Орбай
Попередник:
Посада заснована
Міністр національної оборони Туреччини
3 травня 1920—5 серпня 1921 		Наступник:
Рефет Беле
Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Період війни за незалежність
Турецька Республіка
Ісмет Іненю (1923—1924) • Алі Фетхи Ок'яр (1924—1925) • Ісмет Іненю (1925—1937) • Махмуд Джеляль Баяр (1937—1939) • Рефік Сайдам (1939—1942) • Шюкрю Сараджоглу (1942—1946) • Мехмет Реджеп Пекер (1946—1947) • Хасан Сака (1947—1949) • Шемшеттін Гюналтай (1949—1950) • Аднан Мендерес (1950—1960) • Джемаль Гюрсель (1960) • Еммін Фахреттін Озділек (в.о.) • Ісмет Іненю (1961—1965) • Суат Хайрі Ургюплю (1965) • Сулейман Демірель (1965—1971) • Ніхат Ерім (1971—1972) • Ферріт Мелен (1972—1973) • Наїм Талу (1973—1974) • Бюлент Еджевіт (1974) • Сади Ирмак (1974—1975) • Сулейман Демірель (1975—1977) • Бюлент Еджевіт (1977) • Сулейман Демірель (1977—1978) • Бюлент Еджевіт (1978—1979) • Сулейман Демірель (1979—1980) • Бюлент Улусу (1980—1983) • Тургут Озал (1983—1989) • Алі Хюсрей Бозер (в.о.) • Їлдирим Акбулут (1989—1991) • Месут Їлмаз (1991) • Сулейман Демірель (1991—1993) • Ердал Іненю (в.о.) • Тансу Чілер (1993—1996) • Месут Їлмаз (1996) • Неджметтін Ербакан (1996—1997) • Месут Їлмаз (1997—1999) • Бюлент Еджевіт (1999—2002) • Абдулла Гюль (2002—2003) • Реджеп Таїп Ердоган (2003—2014) • Ахмет Давутоглу (2014—2016) • Біналі Їлдирим (2016—2018)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мустафа_Февзі_Чакмак&oldid=42273159