Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень

ICAPED members.svg
Країни-учасники конвенції:

   підписали та ратифікували
   підписали, але не ратифікували
   не підписали, не ратифікували
Тип: Резолюція Генеральної Асамблеї ООН
Підготовлено: 29 червня 2006[1]
Підписано: 20 грудня 2006[2]
Місце: Париж
Чинність: 23 грудня 2010[2]
Умови: 20 ратифікацій (стаття 39 Конвенції)
Підписано: 96[2]
Сторони: 53[2]
Зберігається: Генеральний секретар ООН
Мови: англійська, арабська, іспанська, китайська, російська, французька

Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникненьконвенція ООН, прийнята в 2006 році. Набрала чинності 23 грудня 2010 року, через 30 днів після того, як число країн-учасниць досягло 20.

Загальні положення[ред. | ред. код]

Метою конвенції є захист від насильницьких зникнень, котрі визначається в статті 2 наступним чином:

арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону.

У статті 1 конвенції також говориться:

Жодні виключні обставини, якими б вони не були, чи то стан війни або загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи інший надзвичайний стан, не можуть слугувати виправданням насильницького зникнення.

Комітет з насильницьких зникнень[ред. | ред. код]

Для контролю за виконанням конвенції повинен бути створений Комітет з насильницьких зникнень у складі десяти експертів, які обираються на чотири роки з можливість однократного переобрання.

До функцій комітету належать:

  • розгляд доповідей, котрі кожна держава-учасниця повинна подати упродовж двох років з моменту набрання чинності Конвенції для цієї країни (стаття 29);
  • надіслання рекомендацій державам-учасницям для виявлення та захисту зниклих осіб (стаття 30);
  • розгляд повідомлень про порушення Конвенції державою-учасницею, які надійшли від приватних осіб або інших держав-учасниць (статті 31, 32);
  • відвідування держав-учасниць з їх дозволу за наявності відомостей про вчинення цією державою дій, що завдають суттєвої шкоди положенням Конвенції (стаття 33);
  • доведення питання про широку або систематичну практику насильницьких зникнень у будь-якій з держав-учасниць до відома Генеральної Асамблеї ООН (стаття 34);
  • подання щорічної доповіді про свою роботу (стаття 36).

Див. також[ред. | ред. код]

Список приміток[ред. | ред. код]

  1. United Nations General Assembly, Session 61, Document 53. Report of the Human Rights Council - First and second special sessions A/61/53, page 13.
  2. а б в г International Convention for the Protection of All Persons from Enforced Disappearance. UNTC. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]