Міньяр
місто Міньяр | |||||
---|---|---|---|---|---|
рос. Миньяр | |||||
| |||||
Країна | ![]() | ||||
Суб'єкт Російської Федерації | Челябінська область | ||||
Муніципальний район | Ашинський район | ||||
Код ЗКАТУ: | 75209503000 | ||||
Код ЗКТМО: | 75609103001 | ||||
Основні дані | |||||
Час заснування: | 1771 | ||||
Статус міста | з 1943 року | ||||
Населення | ▼ 9 652 (2015) | ||||
Площа | 132 км² | ||||
Поштові індекси | 456007 | ||||
Телефонний код | +7 35159 | ||||
Географічні координати: | 55°04′00″ пн. ш. 57°33′00″ сх. д. / 55.0666666666947719477320788° пн. ш. 57.55000000002777227336991928° сх. д.Координати: 55°04′00″ пн. ш. 57°33′00″ сх. д. / 55.0666666666947719477320788° пн. ш. 57.55000000002777227336991928° сх. д. | ||||
Часовий пояс | UTC+5 | ||||
Висота над рівнем моря | 165 м | ||||
Веб-сторінка | gorod-minyar.ru | ||||
Карта | |||||
| |||||
|
Мінья́р — місто (з 1943 року) в Росії, районного підпорядкування Ашинського району Челябінської області. Населення складає 9652 чол. (2015).
Місто розташоване в мальовничому місці злиття річок Міньяр і Сім в західній частині Південного Уралу, за 350 км від Челябінська, за 125 км від Уфи по автодорозі.
Підприємства — ТОВ «Волготрансстройкомплект-Біянка» (щебеневий завод), ТОВ «Міньярський кар'єр» (щебеневий кар'єр), Міньярська філія ТОВ «Уральський механічний завод».
Залізнична станція на гілці Уфа-Челябінськ.
Популярний гірськолижний центр (3 підйомника, кілька трас, можливості для фрірайду). Затишно і з комфортом можна розміститися як на ГЛЦ (гірськолижний центр), так і в приватному секторі. Вільний доступ як по залізничних коліях, так і автотранспортом.
Походження назви[ред. | ред. код]
1 версія. Свою назву місто отримало від башкирської назви річки Міньяр (башк. Меңъяр, тисяча обривів (мең — «тисяча», яр — «берег»)).
Історія[ред. | ред. код]
У «Золотій книзі» сімських гірських інженерів і техніків народження Міньярського Заводу зв'язується з наступними даними: "Симбірські купці і промисловці І. Б. Твердишев і І. С. Мясников слідом за заснуванням мідеплавильних заводів, розвідавши багаті родовища залізних руд, засновують в 1775 році першу чавуноливарний завод Катав-Іванівський, потім в 1758 році Усть-Катавський переробний завод, в 1761 році Сімскій доменний, в 1771 році Міньярський переробний "[1]. Та ж дата, тобто 1771, вказується в книзі златоустовських краєзнавців В. Швецова і К. Петрова «Про розвиток та заснування заводів Сімського гірничого округу». В Оренбургському обласному державному архіві зберігається Указ Берг-колегії від 6 травня 1771, виданий у відповідь на прохання симбірського промисловця Мясникова про дозвіл на споруду залізноробного заводу на місці злиття річок Сім і Миньяр, за 17 верст від Сімського заводу. У «Збірнику статистичних зведенні по Уфімської губернії» том X сказано: «Заводи гірничозаводської зони Південного Уралу розпадалися на 2 великі групи: Сімська група з Сімським доменним заводом і поселенням при ньому виниклому в 1761 році і Міньярський переробний з поселенням при ньому виниклому в 1771 р. У другу групу увійшли Катав-Іванівський (засн. в 1755 р) і Юрюзань-Іванівський (засн. в 1758 р)».
Датою виникнення поселення Миньяр слід вважати 1771 рік, а 1784 є датою введення в лад Міньярського залізоробного заводу.
Пам'ятки[ред. | ред. код]
В районі вокзалу Миньяра знаходиться пам'ятник природи Челябінської області Червона скеля. З неї відкривається гарний краєвид на селище «Новобудова» в Міньярі.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Твердишеви, Іван Борисович і Яків Борисович // Русский биографический словарь : в 25-ти томах. — СПб.—М. (рос.)
|