Набока Сергій Вадимович

Набока Сергій Вадимович
Народився	26 квітня 1955; Тула, РРФСР, СРСР
Помер	18 січня 2003 (47 років); Вінниця, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Діяльність	журналіст
Alma mater	Факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1981)
Нагороди
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Набока.

Сергі́й Вади́мович Набо́ка (*26 квітня 1955(19550426), Тула — †18 січня 2003, Вінниця) — український тележурналіст і дисидент.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 26 квітня 1955 р. у м. Тула (Російська РФСР) в родині журналістів. Мати — відома українська журналістка (журнал «Україна») і громадська діячка Катерина Зеленська (1931), батько Вадим Іванович, журналіст (1931).

Навчався на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1976—1981), який закінчив незадовго до своєї смерті.

Був заарештований 11 січня 1981 року. Йому інкримінували розповсюдження антирадянських листівок, написання «наклепницьких» віршів і статей, участь у складанні маніфесту про внутрішньополітичне становище СРСР і тексту «Перспективи заповнення духовного вакууму радянського суспільства». За ст. 187-1 КК УРСР засуджений до 3 років позбавлення волі. Перебував у кримінальному таборі № 78 (с. Райківці, Хмельницька область).

Звільнившись у 1984, повернувся до Києва і приступив до релігійної діяльності. Працював двірником у Києво-Печерській лаврі, потім бібліотекарем, вантажником. За перебудови брав участь у відродженні Української Автокефальної Православної Церкви.

Раптово помер 18 січня 2003 року, під час службового відрядження, у відомчому готелі при одному з виправно-трудових закладів Вінниці. Пройшла інформація про те, що гостру «серцеву недостатність» могли викликати препарати, які були застосовані до Сергія під час перебування у ліжку (укол).

Інформацію про причину смерті свого чоловіка Інна Набока, лікар за професією, надала після повернення з Вінниці, де в неї була можливість поспілкуватися з колегами Сергія і судмедекспертом, які проводили експертизу тіла померлого. За її словами, експертиза підтвердила, що Сергій Набока помер через гостру серцеву недостатність. Повідомлення деяких ЗМІ про підозрілий характер смерті журналіста спростував також колега померлого Андрій Охримович, співробітник «Радіо Свобода», який був у відрядженні разом із Сергієм Набокою. За його словами, напередодні вони разом із Сергієм і журналісткою «Радіо Свобода» Надією Шерстюк записали кілька інтерв'ю у в'язниці, де відбувають покарання засуджені до довічного ув'язнення. Увечері журналісти повечеряли, після чого розійшлися. Причому, за словами Охримовича, під час вечері всі вони їли те саме. Андрій Охримович жив в одному номері із Сергієм Набокою і саме він знайшов колегу вже мертвим о пів на четверту ранку суботи, 18 січня.

Громадська і політична діяльність[ред. | ред. код]

Один з провідних діячів Української Гельсінської спілки.

Один із засновників Українського культурологічного клубу — першої незалежної української громадської організації часів перебудови (1980-і роки).

Член Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, товариства «Меморіал», Народного Руху України, Комітету підтримки Литви. Учасник І з'їзду Народного Руху (Київська область).

Журналіст[ред. | ред. код]

Сергій Набока відомий своїми політичними передачами на «Радіо Свобода».

1989 року зробив першу масову непідцензурну газету Києва — «Голос відродження». Працював редактором у видавництві «Мистецтво» (1980—1981), сценаристом на студії «Укртелефільм» (1993—1994). Автор циклу передач «Погляд ззовні», «Новини УНІАР».

Засновник і генеральний директор першої в Україні незалежної інформаційної агенції — УНІАР.

Нагороди та вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Орден «За мужність» І ступеня (18 листопада 2009, посмертно) — за визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та активну політичну і громадську діяльність^[1]

У 2020 році в Києві на честь Сергія Набоки було названо одну із площ міста.^[2]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Указ Президента України "Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Свободи". www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 12 березня 2017. Процитовано 14 квітня 2021.
↑ Площа Сергія Набоки і пам'ять про журналіста і дисидента. Радіо Свобода. 25 квітня 2021. Архів оригіналу за 26 травня 2022. Процитовано 27 травня 2022.

Посилання[ред. | ред. код]

Сергій Набока: «Я завжди відчував себе років на 25…»^{[недоступне посилання з листопадаа 2019]}
Сергій Набока: «Увага № 0»^{[недоступне посилання з липня 2019]}
Євген Захаров: Жага свободи
Микола Вересень: Формула Набоки^{[недоступне посилання з листопадаа 2019]}
Експертиза: Журналіст Сергій Набока помер ненасильницькою смертю
Вахтанг Кіпіані: «Якщо не я, то все — гаплик…». До 50-річчя легендарного журналіста та дисидента [Архівовано 2 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
Надія Романюк: «Щоб навіки прийти з небуття». 26 квітня виповнилося б 50 років відомому журналісту-правозахиснику Сергію Набоці
Знаменитості України. Набока Сергій (журналіст)
Ольга Герасим'юк: Неприручений. Десять років тому зупинилося серце Сергія Набоки
Сергій Грабовський: Сергій Набока: ad memoriam
Набока Сергій Вадимович
«Біблію в СРСР не можна було купити» на YouTube // Обличчя Незалежності. — 2021. — 2 вересня.

Література[ред. | ред. код]

Хто є хто в українських мас-медіа. К., 1997. — С.199;
Хто є хто в Україні. К., 1997. — С.346;
Хто є хто в Україні. К., 2000. — С.327.

[1] Указ Президента України "Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Свободи". www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 12 березня 2017. Процитовано 14 квітня 2021.

[2] Площа Сергія Набоки і пам'ять про журналіста і дисидента. Радіо Свобода. 25 квітня 2021. Архів оригіналу за 26 травня 2022. Процитовано 27 травня 2022.

[1]

[2]