Півустав

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Півуста́в — різновид письма давніх кириличних рукописів, що виник на основі устава, як його спрощений варіант для задоволення зрослої потреби в книгах у зв'язку з розвитком культурного життя суспільства та інтенсифікацією суспільних відносин. Напівустав, розвиваючись у напрямі спрощення написання літер, забезпечив більшу зручність і швидкість письма, відмовившись від строгої геометричності, вишуканої правильності уставу. У східних слов'ян напівустав з'явився у 14 ст. на основі уставу 14 ст. і, зберігаючи його основні риси, надає йому простого, невибагливого вигляду. Вживався напівустав спочатку в ділових документах, потім поширився на літературу всіх стилів (Лаврентіївський літопис 1397, Четьї-Мінеї 1489). Від давнішого уставу напівустав відрізняється меншими стрункістю письма та каліграфічністю, послабленням уваги до виписування окремих деталей літер, зменшенням їхнього розміру, більшою розкутістю руху пера. У напівуставі втрачається обов'язковий характер уставного письма: прямі лінії допускають кривизну, заокруглені не є правильними дугами; написання літер, які втрачають пропорційність, допускає значну варіантність; проміжки між ними стають неоднаковими; кількість скорочень і надрядкових знаків значно зростає. За характером письма розрізняють напівустав старший і молодший, що розвинувся під впливом так званого другого південнослов'янського впливу. У 15 — 17 ст. напівустав використовувався поряд із скорописом. Рукописний напівустав послужив за основу при створенні слов'янського друкарського шрифту.

Джерела[ред.ред. код]

Енциклопедія Українська мова. Видання 2-е, Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Київ, 2004.