Друкарство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Друка́рство — принцип одержання відбитків письмових знаків за допомогою тиснення. Отримані таким чином роботи можна використовувати у великих кількостях — що і стало суттю друкарства. До цього винаходу, на створення та відтворенням рукописних документів і книг мали монополію лише невелика кількість фахівців (особливо освічені ченці монастирях).

Друкарня і саме друкарство дали змогу вперше масовво поширювати знання та інформацію, |новини та думки, вільні від контролю з боку церкви і держави. Згодом саме інформація, почерпнута із видрукованих засобів супроводжувала чи спричиняла масові соціальні потрясіння — тобто ставала однією з рушійних сил людства (епохи Відродження і епохи Просвітництва, і відігравало важливу роль у становленні середнього класу. Відтак друкарство розглядається, як головний чинник соціального та культурного впливу на історичні процеси людства.

Історія друкарства[ред.ред. код]

зачатки друкарства відомі вже в давньому Єгипті і державах Межиріччя, де за тисячі років до Різдва Христа вироблялися печатки з ієрогліфічними знаками (пізніше у вавилоняни та персів знаходять схожі відтиски). В ті ж часи і на сході материка, в давньому Китаї, теж зароджувалися схожі процеси, які перетворилися в перші друкарські верстати, а відтак і перші друкарні. А через 10 століть Йоган Гутенберг запровадив чимало новацій у друкарстві в Європі.

Книгодрукування у Китаї[ред.ред. код]

У Китаї з 6-8-го ст. по Р. Х. способом ксилографії (різьблення по дереву) виготовлялися цілі сторінки текстів. Пізніше китаєць Бі Шен у 1041 — 1049 використовував рухомі розбірні літери для друку з допомогою матриць і пуансонів. Вперше набірний друк з використанням дерев'яних літер було винайдено у Китаї, автор винаходу — Ван Чжень (1290–1333 рр.).

Книгодрукування у Європі[ред.ред. код]

До 30 вересня 1452 року перші невеликі книжечки друкував голландець Лауренс Костер і деякі інші майстри

Книгодрукування у Німеччині[ред.ред. код]

30 вересня 1452 року в друкарні Йоганна Ґутенберґа вийшла в світ перша в Європі справжня солідна книга — Біблія. До того майстер друкував лише пробні маленькі книжечки на кшталт підручників, та саме Ґутенберґ поставив друкарство на промислову базу. За першим разом було надруковано 180 примірників Біблії, з яких дотепер залишилося тільки 48. Приймаючи до уваги рівень освіти населення у Європі, тираж був немалий. Саме з того часу починається епоха «Зрілого Відродження», бо рукописні «Комедія» Данте, сонети Петрарки, «Декамерон» Бокаччо ще не мали сили зрушити духовну культуру Західної Європи. А от після появи друкованої Біблії до масового читача дійшли не тільки релігійні видання, а і твори багатьох античних та тогочасних авторів.

Світська книжка[ред.ред. код]

До кінця століття в Європі існувало вже біля тисячі друкарень у 246 містах, які випустили близько 40 тис. видань тиражем 12 млн примірників. Таке масове читання книжок стимулювало розвиток філософської думки, і на початку 16-го століття вже з'являються твори, які були визначальними для розвитку європейської культури і науки — «Похвала глупоті» Еразма Ротердамського (1509 р.), «Дзеркало для очей» (1511) і «Листи до знаменитих людей» (1514 р.) Йоганна Ройхліна, «Листи до темних людей» Ульриха фон Гутена (1515 р.), «Золота книга» про острів Утопію Томаса Мора (1516), «Гаргантюа і Пантагрюель» Франсуа Рабле (1532–1564), книги Джероламо Кардано з медицини і математики (1536–1545), книги з фізики і математики Нікколо Тартал'ї (1557), мистецтвознавчі трактати Бенвенуто Челліні (1540–1570 рр.). Без друкарства була би неможливою Реформація. Тези Мартіна Лютера тільки тому були підтримані широкими верствами суспільства, що були роздруковані масовим тиражем. Велике значення для розвитку науки мав вихід книги Миколи Коперника «Про обертання небесних сфер», яка було опублікована тиражем 1 000 екземплярів у 1543. Всупереч поширеній думці, книга Коперника зацікавила католицьку церкву, яка після нових розрахунків, складених на основі теорії Коперника, провела 1582 реформу календаря. Лише 1616, на домагання єзуїтів священна конгрегація ухвалила: книгу Коперника тимчасово затримати «аж до її виправлення». Але процес вже пішов — ще до свого спалення Джордано Бруно опублікував велику книгу «Бенкет на попелі» (1584), а Галілео Галілей — «Зоряний вісник» (1609). А далі розкуті думки Гуго Гроція, Френсіса Бекона, Томмазо Кампанелли, Томаса Гобса, Джона Локка, Баруха Спінози формували суспільну свідомість цілої Європи, готуючи її до епохи Просвітительства. Попит на книги стимулював видавницьку діяльність як джерело прибутку. Першу видавничу компанію заснувала родина Мануціїв у Італії, яка існувала у 16 ст. Дещо пізніше у Франції добре ілюстровані книжки видавав Плантеп. Відоме німецьке видавництво Брокгауза було засноване 1805.

Друкарство у технологічну епоху[ред.ред. код]

З 19-го ст. почалося удосконалювання типографських машин.

Німець Ф. Кеніг у 1811—14 побудував першу швидкісну друкарську машину, а американці Р. Хое (1856) і У. Буллок (1863) винайшли ротаційний верстат. Пізніше з'являється лінотип — машина яка відливає цілі набірні матриці (винахідник — німець О. Моргенталер), а на початку 20-го ст. — офсетний друк, ксерографія і т. д.

Друкарство у слов'ян[ред.ред. код]

У 1468 у Плзні (західна Чехія) виходить «Хроніка Троянська», видана не латинською, а рідною мовою, в 1491 у Кракові — тодішній столиці Польщі — «Осьмогласник». Це перша з книг, які Швайпольт Фіоль почав друкувати кирилицею, що, як відомо, дала початок абеткам України, Білорусі, Сербії, Болгарії і почасти Румунії (Валахія, Молдова).

У фондах старовинних книг Національної бібліотеки України можна побачити примірник «Осьмогласника» 1494, випущений першим південнослов'янським друкарем ієромонахом Макарієм у Чорногорії, що поклало початок південнослов'янським і молдово-румунським кирилівським виданням.

Слов'янські книги першим друкувати почав німець Швайпольт Фіоль (бл.1460 — після 1526) у Кракові. Його книги були відомі в Україні ще у 20-х роках 17-го ст. А в Східній Європі першим слов'янським друкарем був білорус Франциск Скорина, який працював у Вільні з 1525, а до того у Празі.


Друкарство в Україні[ред.ред. код]

У період протистояння між католиками і православними, коли основна маса населення, тогочасної України, сповідувала православну віру, а польські магнати насаджували католицизм і виникла потреба у друкованій та рукописній книжці. Саме в той час виникають братства, які, отримуючи підтримку константинопольських патріархів та ієрархів православної церкви на ставропігію, скористалися можливість самостійно вести свої справи. Тож у борні за віру та паству постало тогочасне українське друкарство, а люди, які були першими друкарями, відігравали важливу роль у суспільно-політичному житті краю.

Уже з кінця XV століття на території Королівства Польського і Великого князівства Литовського виникли друкарні, які діяли у Кракові, Вільні, Несвіжі. У них було надруковано і перші кириличні книги церковнослов'янською мовою.

Поява друкарень на теренах України[ред.ред. код]

Перші друковані книги староукраїнською мовою видав Швайпольт Фіоль у своїй друкарні в Кракові («Осьмогласник» (1491) з дереворитом «Розп'яття», «Часословець» (1491), «Тріодь пістну» (не датована) і «Тріодь цвітну» (1491)) — яскраві взірці книжок для церковного ужитку. Як і «Псалтырь» Франциска Скорини, видрукований 1517 році у Празі — посібник для шкільних потреб, так й інші церковно-світські книги проникали на терени України та переписувалися від руки в численних копіях.

А в межах України появу першої, підтвердженої документально, друкарні причисляють львівському братству, коли у 1460 році львівський міщанин Дропан Степан подарував свою друкарню львівському Онуфріївському монастирю. Це перша з відомих згадок про друкарство в Україні і Львові зокрема (уявний портрет першодрукаря Степана Драпана у майстерні створений сьогодні в рамках проекту «Українці у світі»), хоча і значної лепти в розвій друкарства ця подія не дала.

Натомість, уже інша, друкарня заснована у 1573 році Іваном Федоровичем у Львові — стала фундаментом для всього книговидавництва на теренах східної Європи. Вигнаний з Москви дяк Федорович, пригрітий гетьманом Ходкевичем у Заблудові, налаштував плідну співпрацю з львівським братством і видрукував у Львові книгу «Книгу діянь і послань апостольських», або «Апостол» (за сучасним найменуванням).

Суттєвим поштовхом в друкарстві, в межах сучасної України, став 1572 рік, коли польський сейм дав змогу дітям українських міщан, магнатів, поміщиків навчатися українською мовою, тож для цього потрібні були підручники, виданням яких і почали активно опікуватися братства. Видрукований Іваном Федоровим 15 червня 1578 року «Буквар» в Острозі — перша книжка нелітургійного та нецерковного характеру, яка містила просвітницькі тексти староболгарською мовою, азбуки грецькі, церковнослов'янські.

Пізніше почали діяти Острозька друкарня, Києво-Печерська друкарня та інші. Зокрема в українському Бересті існувала друкарня вже в 60-х роках 16 століття.

Львівське і Успенське братство, Острозька академія та друкарня стали центрами з яких почалися книгодрукування і просвітницька робота на теренах України і дали поштовх народженню інших друкарень. А фундамент друкарства на українських землях заклали перші друкарі, меценати та просвітителі: Швайпольт Фіоль, Юрій Дрогобич, Франциск Скорина, Симон Путний, Василь Тяпинський, гетьмана Великого князівства Литовського Григорій Ходкевич (зі своєю друкарнею в Заблудові), князь Костянтин Острозький і, звичайно, Іван Федоров.

Друкарні[ред.ред. код]

Анатолій Галян. Скульптурна група «Друкарі», Львів.

Пізніше найвідомішими українськими друкарнями стали Львівська братська (заснована 1573), Острозька (1560), Києво-Печерська (1606), Почаївська (1618) та інші. З 1805 лідерство переходить до Харківської університетської друкарні, яка за перші 25 років надрукувала близько 300 книг. Пізніше до видавничої справи долучилися відомі українські культурні діячі. П. Куліш у 1860-62 видав 39 випусків «Сільської бібліотеки», а І. Франко видав серію книг «Літературно-наукової бібліотеки». Видавничою діяльністю у Львові займалися «Народний дім», «Ставропігійський інститут», «Галицько-руська матиця». У Наддніпрянській Україні в кінці 19-го — на початку 20-го ст. у Києві відомими видавцями були І. Самоненко, Л. Ідзиковський, О. Череповський, в Одесі — Ю. Фесенко. Також треба відзначити єврея Якова Оренштайна, який на власні гроші заснував на початку 20-го століття у Коломиї, а пізніше у Берліні видавництво «Українська накладня». Видавництво публікувало ілюстровані твори українських класиків та тогочасних письменників, шкільні підручники, літературу для дітей та юнацтва. За популяризацію української книги Оренштайн, доля якого залишилася невідомою після 1939 року, заслужив щиру подяку від світового українства.

Разом із розвитком книгодрукування розвивалося і друкування газет. Прообразом газет були рукописні інформаційні бюлетені у Давньому Римі, а подібні до них стали поширені у Європі з 16-го ст. Першою справжньою газетою стала німецька «Aviso Relation und Zeitung», яка вперше вийшла у 1606. Далі з'являються газети у Голландії (1616), Англії, Франції. Англійська «Weekly News from Italia and Germany» виходила з 1622, а назву газеті дала французька «La gazette». У Росії перша газета «Ведомости» вийшла при Петрові І у 1702. На території України перша газета «Львівська газета» вийшла французькою мовою («Gazette de Leopol») у Львові 1776 у друкарні Піллера. Російською мовою виходили газети «Харьковскіе ізвестія» (з 1817), «Одесский вестник» (з 1827). Під час революції 1848 у Львові починають виходити україномовні газети «Зоря галицька», орган Головної Руської Ради і антагоністичний їй «Дневник руський», орган Собору Руського, видаваний І. Вагилевичем. «Зоря галицька» видавалася до 1851 на кошти Ставропігійського інституту.

Друкарство в УРСР[ред.ред. код]

Протягом 1918–1963 років в УРСР видано 210 тисяч назв книг загальним тиражем понад 2,8 мільярда примірників. Більшість книг виходить українською мовою, водночас читач одержує літературу, друковану в Україні мовами радянських народів та народів зарубіжних країн (дивись русифікація), а також значну кількість перекладних видань. Вже у 1962 на 100 чоловік населення припадало 279 примірників книг.

В сучасних друкарнях є цехи основного виробництва (складальні, фотоцинкографські, стереотипні, виготовляння офсетних форм і форм глибокого друку, друкарські та брошурувально-палітурні) і допоміжного (наприклад, ремонтно-механічні).

Умови праці[ред.ред. код]

Основні норми та правила щодо безпеки праці та обмеження несприятливої дії шкідливих виробничих факторів (фізичних, хімічних, біологічних тощо), зниження ризику розвитку професійних і виробничо-зумовлених захворювань та захисту здоров'я працівників друкарського виробництва встановлюють державні нормативно-правові акти з охорони праці, зокрема НПАОП 22.1-1.02-07. «Правила охорони праці для підприємств та організацій поліграфічної промисловості» та ДСанПіН 3.3.1-176-2011 «Підприємства та організації поліграфічної промисловості».

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Поліграфія та видавнича справа [Текст]: рос.-укр. тлумачний слов. / уклад. : Б. В. Дурняк, О. В. Мельников, О. М. Василишин, О. Г. Дячок. — Львів: Афіша, 2002. — 456 с. — ISBN 966-7760-79-0
  2. Розум О. Ф. Таємниці друкарства [Текст] / О. Ф. Розум. — К.: Техніка, 1980. — 143 с. — (Полігр.: Минуле. Сучасне. Майбутнє).
  3. Машталір Р. М. Розвиток поліграфії на Україні [Текст]: [моногр.] / Р. М. Машталір, Ж. М. Ковба, М. Д. Феллер. — Львів: ВО «Вища шк.». Вид-во при Львів. ун-ті, 1974. — 188 с.
  4. Дурняк Б. В. Видавничо-поліграфічна галузь України: стан, проблеми, тенденції. статистично-графічний огляд [Текст]: моногр. / Б. В. Дурняк, А. М. Штангрет, О. В. Мельников. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2006. — 274 с. — ISBN 966-322-057-0
  5. Чехман Я. І. Друкарське устаткування [Текст]: підруч. / Я. І. Чехман, В. Т. Сенкусь, В. П. Дідич, В. О. Босак. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2005. — 468 с. — ISBN 966-322-017-1
  6. Технологія набору та верстки [Текст]: навч. посіб. / Д. В. Василишин, О. М. Василишин ; за ред. О. В. Мельникова. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2011. — 272 с. — 300 пр. — ISBN 978-966-322-190-8.

Посилання[ред.ред. код]