Скоропис

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Запис 1721 р. про вклад гетьмана Війська Запорозького Івана Скоропадського, з його особистим підписом. Скоропис

Скоро́пис — форма кириличного письма, виникла з напівуставу в другій половині 14 століття, вживана зокрема в канцеляріях і приватному діловодстві, з якої у 19 столітті постало новочасне ручне письмо. Порівняно з півуставом скоропису притаманні: скорочування слів, виноси літер над рядком (з випусканням етимологічних -ъ, -ь, як і загалом зі спрощуванням правопису: без великого юса Ѫ, грец. літер, без діякритичних надрядкових значків придиху й наголосу), варіації форми тих самих літер, залежно від їх сусідства, пов'язування літер у слові та закарлючкуваті розмахи пера. Форми літер скоропису змінювалися відповідно до канцелярських шкіл та місцевих традицій, зокрема в 16 — 17 ст. У 17 столітті український скоропис відрізнявся від білоруського та російського як більшою пов'язаністю літер у слові, так і формою окремих літер (наприклад, б, в, ж, ї, ѣ, я). Уніфікація форм писаних літер (без виносу над рядок) у 18 — 19 столітті як по канцеляріях, так і школах призвела до виникнення теперішього ручного письма у 19 столітті, при чому на українських землях в Австрії й Угорщині збереглися й розвинулися окремі власні форми літер (наприклад, я, є, д, т).

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]