Немошкаленко Володимир Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Володимирович Немошкаленко
Nemoshkalenko.gif
Народився 26 березня 1933(1933-03-26)
Сталінград
Помер 25 червня 2002(2002-06-25) (69 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Україна Україна
Національність українець[1]
Alma mater Київський політехнічний інститут
Галузь наукових інтересів фізика твердого тіла, спектроскопія, оптоелектроніка
Заклад Інститут металофізики імені Г. В. Курдюмова НАН України
Посада директор
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Медаль «Ветеран праці»

Володимир Володимирович Немошкаленко (26 березня 1933, Сталінград — 25 червня 2002) — український вчений у галузі спектроскопії твердого тіла та електронної структури речовини, доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України, директор Інституту металофізики НАН України, засновник наукової школи «Спектроскопії твердого тіла» в ІМФ НАНУ[2].

Біографія[ред.ред. код]

Народився 26 березня 1933 року в Сталінграді (нині Волгоград, Росія) в сім'ї військовослужбовця. У 1951 році із срібною медаллю закінчив середню школу № 8 Чернігові[3]. У тому ж році вступив на інженерно-фізичний факультет Київського політехнічного інституту, який з відзнакою закінчив у 1956 році. Був направлений на роботу в Інститут металофізики АН України, де розпочав свою трудову діяльність 26 червня 1956 року[1].

У 19561959 роках — інженер, молодший науковий співробітник. У 19601963 роках — вчений секретар Відділення фізико-математичних наук. В 1961 році захистив кандидатську дисертацію, і в 1962 році був удостоєний наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук. З 1963 року — завідувач лабораторією спектроскопії твердого тіла; заступник Головного вченого секретаря президії АН України. У 19631967 роках — заступник начальника науково-організаційного відділу президії АН України. З 1967 року — заступник директора з наукової роботи Інституту металофізики. У 19671971 роках — начальник науково-організаційного відділу президії АН України. 13 листопада 1970 року захистив докторську дисертацію[1]. З 1971 року — завідувач відділом рентгеноспектральних досліджень Інституту металофізики. З 24 листопада 1971 року — професор за спеціальністю «Фізика твердого тіла». З 1973 року — перший заступник директора Інституту металофізики з наукової роботи. 27 грудня 1973 році став членом-кореспондентом АН УРСР[1]; 1 квітня 1982 року обраний академіком АН УРСР[4]. У 19892002 роках — директор Інституту маталофізики. Був членом КПРС[1].

Могила Володимира Немошкаленка

Жив у Києві на вулиці Челюскінців (нині Костьольна), 15, квартира 1[1]. Помер 25 червня 2002 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

Наукова і громадська діяльність[ред.ред. код]

Дослідження присвячені фізиці твердого тіла і рентгенівської спектроскопії. Комплексне використання розвинених ним спектральних методів у поєднанні з широким застосуванням методів обчислювальної фізики істотно розвинуло уявлення про зонну структуру реальних твердих тіл, особливо перехідних металів, їхніх сплавів і з'єднань.

Одним з перших досліджував зміни в електронній структурі твердих тіл при переході кристал — аморфний стан, виявив відновлені форми титану і кремнію в місячному реголіті[5].

Співавтор відкриття неокислювальності ультрадисперсних форм простих речовин на поверхні космічних тіл.

Був головним редактором журналів «Металлофизика и новейшие технологии» і «Успехи физики металлов».

Відзнаки[ред.ред. код]

Лауреат:

  • Премії АН УРСР імені К. Д. Синельникова (1977; за цикл робіт «Електронні властивості реальних металів і сплавів»)
  • Державної премії Української РСР в галузі науки і техніки (1980; за дослідження елементарних збуджень у металах методами рентгенівської, мікроконтактної, тунельної, ультразвукової та магнітної спектроскопії);
  • Державної премії СРСР (1985; за розробку методу фотоелектронної спектроскопії та його застосування в науці і техніці);
  • Державної премії РРФСР в області, науки і техніки (1989; за розробку теорії, методів і приладів для рентгеноспектральних досліджень хімічного зв'язку);
  • Державної премії України в галузі науки і техніки (1992; за дослідження закономірностей утворення метастабільних аморфних і мікрокристалічних структур при загартуванню металевих сплавів з рідкого стану, які знайшли широке застосування при розробці сучасних технологій);
  • Премії імені М. П. Барабашова (1992; за цикл робіт «Фізико-хімічні особливості речовини з Місяця»);
  • Пемії імені Г. В. Курдюмова.

Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1971), Трудового Червоного Прапора (1981), медалями «За доблесну працю в ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» (1970), «В пам'ять 1500-річчя Києва» (1982), «Ветеран праці» (1984).

Нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (1983). Удостоєний Диплома Пошани ВДНГ УРСР «за успіхи в економічному і соціальному розвитку Української РСР» (1985). Заслужений діяч науки і техніки України (1991). Удостоєний звання Почесного Професора Національного технічного університету України.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

меморіальна дошка

В Києві, на фасаді будівлі Інституту металофізики імені Г. В. Курдюмова НАН України, за адресою бульвар Академіка Вернадського, 36, де в 19562002 роках працював академік, йому встановлено бронзову меморіальну дошку (горельєф.)[6] Засновано серію міжнародних конференцій "Електронна структура та електронна спектроскопія" (ES&ES), першу з яких присвячено академіку В.В. Немошкаленку.[2]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]