Немошкаленко Володимир Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Володимир Володимирович Немошкаленко
Nemoshkalenko.gif
Народився 26 березня 1933(1933-03-26)
Сталінград
Помер 25 червня 2002(2002-06-25) (69 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Країна Україна Україна
Національність українець[1]
Діяльність фізик
Alma mater Київський політехнічний інститут
Галузь фізика твердого тіла, спектроскопія, оптоелектроніка
Заклад Інститут металофізики імені Г. В. Курдюмова НАН України
Посада директор
Звання професор
Ступінь доктор фізико-математичних наук
Членство НАН України
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Медаль «Ветеран праці»

Володимир Володимирович Немошкаленко (26 березня 1933, Сталінград — 25 червня 2002) — український вчений у галузі спектроскопії твердого тіла та електронної структури речовини, доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України, директор Інституту металофізики НАН України, засновник наукової школи «Спектроскопії твердого тіла» в ІМФ НАНУ[2].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 26 березня 1933 року в Сталінграді (нині Волгоград, Росія) в сім'ї військовослужбовця. У 1951 році із срібною медаллю закінчив середню школу № 8 Чернігові[3]. У тому ж році вступив на інженерно-фізичний факультет Київського політехнічного інституту, який з відзнакою закінчив у 1956 році. Був направлений на роботу в Інститут металофізики АН України, де розпочав свою трудову діяльність 26 червня 1956 року[1].

У 19561959 роках — інженер, молодший науковий співробітник. У 19601963 роках — вчений секретар Відділення фізико-математичних наук. В 1961 році захистив кандидатську дисертацію, і в 1962 році був удостоєний наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук. З 1963 року — завідувач лабораторією спектроскопії твердого тіла; заступник Головного вченого секретаря президії АН України. У 19631967 роках — заступник начальника науково-організаційного відділу президії АН України. З 1967 року — заступник директора з наукової роботи Інституту металофізики. У 19671971 роках — начальник науково-організаційного відділу президії АН України. 13 листопада 1970 року захистив докторську дисертацію[1]. З 1971 року — завідувач відділом рентгеноспектральних досліджень Інституту металофізики. З 24 листопада 1971 року — професор за спеціальністю «Фізика твердого тіла». З 1973 року — перший заступник директора Інституту металофізики з наукової роботи. 27 грудня 1973 році став членом-кореспондентом АН УРСР[1]; 1 квітня 1982 року обраний академіком АН УРСР[4]. У 19892002 роках — директор Інституту маталофізики. Був членом КПРС[1].

Могила Володимира Немошкаленка

Жив у Києві на вулиці Челюскінців (нині Костьольна), 15, квартира 1[1]. Помер 25 червня 2002 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

Наукова і громадська діяльність[ред. | ред. код]

Дослідження присвячені фізиці твердого тіла і рентгенівської спектроскопії. Комплексне використання розвинених ним спектральних методів у поєднанні з широким застосуванням методів обчислювальної фізики істотно розвинуло уявлення про зонну структуру реальних твердих тіл, особливо перехідних металів, їхніх сплавів і з'єднань.

Одним з перших досліджував зміни в електронній структурі твердих тіл при переході кристал — аморфний стан, виявив відновлені форми титану і кремнію в місячному реголіті[5].

Співавтор відкриття неокислювальності ультрадисперсних форм простих речовин на поверхні космічних тіл.

Був головним редактором журналів «Металлофизика и новейшие технологии» і «Успехи физики металлов».

Відзнаки[ред. | ред. код]

Лауреат:

Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1971), Трудового Червоного Прапора (1981), медалями «За доблесну працю в ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» (1970), «В пам'ять 1500-річчя Києва» (1982), «Ветеран праці» (1984).

Нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (1983). Удостоєний Диплома Пошани ВДНГ УРСР «за успіхи в економічному і соціальному розвитку Української РСР» (1985). Заслужений діяч науки і техніки України (1991). Удостоєний звання Почесного Професора Національного технічного університету України.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

меморіальна дошка

В Києві, на фасаді будівлі Інституту металофізики імені Г. В. Курдюмова НАН України, за адресою бульвар Академіка Вернадського, 36, де в 19562002 роках працював академік, йому встановлено бронзову меморіальну дошку (горельєф.)[6] Засновано серію міжнародних конференцій "Електронна структура та електронна спектроскопія" (ES&ES), першу з яких присвячено академіку В.В. Немошкаленку.[2]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]