Никола Карев

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Никола Карев
Народився 23 листопада 1877(1877-11-23)[1]
Крушево, Османська імперія
Помер 27 квітня 1905(1905-04-27)[1] (27 років)
Rajčanid, Османська імперія
·загиблий у бою
Країна  Османська імперія
Діяльність педагог
Alma mater Bitolya Bulgarian High Schoold
Партія Bulgarian Social Democratic Workers' Party (Narrow Socialists)d, Внутрішня македонсько-одринська революційна організація і Bulgarian Workers' Social Democratic Partyd
Конфесія православ'я
Брати, сестри Georgi Karevd і Petar Karevd
Фрагмент фотографії випускників Болгарської гімназії в Бітолі 1900–1901 рр., серед яких був Никола Карев.
Панно з меморіалу у Крушево, на якому зображено пам’ятник Николі Кареву, відкритий 2 серпня 1953 року, і дві фотографії: з учителями та студентами Крушево, сфотографований у 1900 році в гаю Крушево
Прохання про помилування Тома Ніклева та Н. Карева до Османського уряду від червня 1904 р.; (болгарською мовою).
Автобіографія брата Николи Георгія Карева 1943 року, де він стверджує, що народився в болгарській родині

Никола Карев ( болг. Никола Янакиев Карев і мак. Никола Јанакиев Карев, трансліт. Nikola Janakiev Karev; 23 листопада 1877 року — 27 квітня 1905 року) — македонський болгарський революціонер [2] у керованій Османською імперією Македонії. [3]

Біографія[ред. | ред. код]

Никола Карев народився в Кіршова (нині Крушево ) і помер у селі Райчани, обидва сьогодні в Північній Македонії. Карев був місцевим лідером Внутрішньої Македонської Революційної Організації (ВМРО). Працював учителем у своїй рідній місцевості [4] [5] [6] був членом Болгарської робітничої соціал-демократичної партії. Тепер його вважають героєм у Болгарії та Північній Македонії.

Перші роки[ред. | ред. код]

Карєв завершив початкову освіту в болгарській школі в Крушево і в 1893 році переїхав до Софії, столиці Князівства Болгарія, де працював теслею у соціаліста Василя Главінова. Карев приєднався до соціалістичної групи, очолюваної Главіновим, і через нього познайомився з Дімітаром Благоєвим та іншими соціалістами і став членом Болгарської робітничої соціал-демократичної партії. У 1896 році брав участь у Македоно-Адріанопольській соціал-демократичній групі, створеній у складі Болгарської робітничої соціал-демократичної партії. У 1898 році Карєв повернувся до Османської Македонії і закінчив гімназію Болгарського екзархату в Бітолі. З 1900 року працював учителем у болгарських школах села Горно-Дівячі та рідного Крушево.

Політична та революційна діяльність[ред. | ред. код]

Перша конференція македонських соціалістів відбулася 3 червня 1900 року поблизу Крушево. У цей період Карев приєднався до Внутрішньої македоно-адріанопольської революційної організації і став лідером регіонального збройного загону. [7] Республіка Крушево, яка тривала лише десять днів, була знищена османськими військами після інтенсивних боїв. Після повстання Карев повернувся до Болгарії і став політичним активістом новоствореної марксистської Болгарської соціал-демократичної робітничої партії (вузьких соціалістів). У 1904 році Карев зробив легальну спробу повернутися до Македонії, скориставшись болгаро-османською угодою про амністію учасників Ілінденського повстання. Він надіслав до Стамбула кілька заяв про амністію. Заявки були отримані Османською комісією з амністії, але залишилися без відповіді.

Сім'я[ред. | ред. код]

Два його брати Петар і Георгі також брали участь у ВМРО. Під час Другої світової війни Георгій був мером Крушево. Після 1944 року вони були ув'язнені як колабораціоністи болгарських фашистів у комуністичній Югославії, де обидва померли в таборі для інтернованих в 1950 і 1951 роках відповідно. Племінник Ніколи Михайло, син Георгія, також був ув'язнений за звинуваченням у «проти ідеї комуністичної Югославії».

Після Другої світової війни республіка Крушево була поглинена історичним наративом нової Соціалістичної Республіки Македонія.[8] Після 1944 року ім'я Николи Карева було присутнє в гімні Соціалістичної Республіки Македонія і було видалене у 1953 році без пояснень [9] комуністичним керівництвом на чолі з Лазарем Колішевським.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Останки Карева були поховані в Райчані, селі неподалік від місця його вбивства. У 1953 році, на 50-ту річницю Ілінденського повстання, їх перевезли до рідного міста Крушево. [10] У 1990 році їх перенесли до сусіднього пам'ятника під назвою Македоніум.

У 2008 році в Скоп’є було встановлено великий бронзовий пам’ятник Николі Кареву, відлитий Фердінандо Марінеллі у Флоренції, Італія. [11]

Література[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8
  2. ↑ Прошение от Томе Никлев и Никола Карев до Турското правителство за помилване и за разрешение да се завърнат в Крушово. ЦДА, ф. 176 к, оп. 1, а. е. 2024, л. 83. Оригинал. Ръкопис. Прошението е написано от Никола Карев. ...При това считаме за неизлишно да съобщим следните данни относително нашите личности: Томе Никлев, на възраст 48 години, бивш коджабашия на българската махала. Никола Карев, на възраст 28 години, бивш учител в града...
  3. ↑ The political and military leaders of the Slavs of Macedonia at the turn of the [20th.] century seem not to have heard the call for a separate Macedonian national identity; they continued to identify themselves in a national sense as Bulgarians rather than Macedonians.[...] (They) never seem to have doubted "the predominantly Bulgarian character of the population of Macedonia". "The Macedonian conflict: ethnic nationalism in a transnational world", Princeton University Press, Danforth, Loring M. 1997, ISBN 0691043566, p. 64.
  4. ↑ From 1900 to 1903, Karev was a teacher at the Bulgarian schools in the village of Gorno Divjaci and in his native Kruševo. Билярски, Цочо. „Никола Карев, Председателят на Крушовската република“, Сите Българи заедно. Jan 31, 2012.
  5. ↑ Bulgarians, inspired by the rise of nationalism, began to set up their own national churches and schools independently of the Patriarchate of Constantinople. In 1870 they were also allowed to establish an Exarchate, which, within the framework of the millet system, became more than a mere religious institution, coming to represent the Orthodox Bulgarians as a separate nation in the Ottoman Empire. As such, the Bulgarian Exarchate established a network of national schools where it took care of both religious and secular education of the Orthodox Bulgarians under its jurisdiction. For more see: Maria Schnitter, Daniela Kalkandjieva, Teaching Religion in Bulgarian Schools in Adam Seligman (ed.) Religious Education and the Challenge of Pluralism. New York: Oxford University Press, 2014, pp. 70-95.
  6. ↑ In Macedonia, the education race produced the Internal Macedonian Revolutionary Organization (IMRO), which organized and carried out the Ilinden Uprising of 1903. Most of IMRO’s founders and principal organizers were graduates of the Bulgarian Exarchate schools in Macedonia, who had become teachers and inspectors in the same system that had educated them. Frustrated with the pace of change, they organized and networked to develop their movement throughout the Bulgarian school system that employed them. The Exarchate schools were an ideal forum in which to propagate their cause, and the leading members were able to circulate to different posts, to spread the word, and to build up supplies and stores for the anticipated uprising. As it became more powerful, IMRO was able to impress upon the Exarchate its wishes for teacher and inspector appointments in Macedonia. For more see: Julian Brooks, The Education Race for Macedonia, 1878—1903 in The Journal of Modern Hellenism, Vol 31 (2015) pp. 23-58.
  7. ↑ Антони Гиза, Балканските държави и Македонския въпрос (превод от полски - Димитър Димитров, Македонски Научен Институт София, 2001) стр. 35.
  8. ↑ After 1945, in ex-Serbian Macedonia, the authorities rehabilitated the idea of a separate Macedonian language, identity and consciousness, sponsoring the creation of a separate Macedonian Church. At the same time, official history rehabilitated only certain VMRO-era revolutionaries, like Goce Delcev, Nikola Karev and Dame Gruev, who they deemed deserving because they were not associated with the idea of union of Macedonia with Bulgaria. Meanwhile, most emphasis was placed on celebrating the joint Yugoslav history of the World War II Communist struggle. Other VMRO figures, like Todor Aleksandrov or Ivan Mihajlov remained blacklisted owing to their strong pro-Bulgarian stands. Historians today agree that the truth was not so black-and-white. Per Prof. Todor Cepreganov: Almost all Macedonian revolutionaries from that era at some point of their life took pro-Bulgarian stands or pronounced themselves as Bulgarians – this is not disputed. See: Sinisa Jakov Marusic, New Statue Awakens Past Quarrels in Macedonia, in Balkan Transitional Justice - BIRN, July 13, 2012.
  9. ↑ Блаже Ристовски (уредник) „Рациновите македонски народно-ослободителни песни“, „Матица македонска“, Скопје, 1993, 40 стр.
  10. ↑ Првпат доаѓам на местото на погибијата на дедо ми Никола Карев (мак.). Dnevnik. 29 квітня 2015. Архів оригіналу за 4 березня 2016.
  11. ↑ Ќе се издигне седумметарскиот споменик на Никола Карев (мак.). Skopje: Večer. 13 вересня 2011. Архів оригіналу за 13 September 2012. Процитовано 27 червня 2012.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Пандев, К. "Устави і правила на ВМОРО перед Ілінденско-Преображенското въстание", Історичний огляд, 1969, кн. І, стр. 68–80. (болг.)
  • Пандев, К. «Устави и правила на ВМОРО перед Илинденско-Преображенското въстание», Известия на Института за историю, т. 21, 1970, стор. 250–257. (болг.)
  • Битоски, Крсте, сп. "Makedonsko Vreme", Skopјe – март 1997, цитування: Цитування: Public Record Office – Foreign Office 78/4951 Turkey (Bolgaria), From Elliot, 1898, Ustav na TMORO . S. 1. опубліковано в Документах за боротьбу з македонським народом за самостійність і за національна держава, Скопје, Університет "Кирил і Методиј": Факультет філософсько-історичних наук, 1981, стор. 331 – 333. (мак.)
  • Х'ю Паутон Хто такі македонці?, C. Hurst & Co, 2000. стор. 53.ISBN 1-85065-534-0
  • Фікрет Аданір, Die Makedonische Frage: ihre entestehung und etwicklung bis 1908., Wiessbaden 1979, p. 112.
  • Дункан Перрі Політика терору: визвольні рухи Македонії, 1893–1903, Durham, Duke University Press, 1988. стор. 40–41, 210 п. 10.
  • Кіт Браун, Минуле під питанням: сучасна Македонія та невизначеність нації, Princeton University Press, 2003.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Никола_Карев&oldid=40629145