Новокостянтинів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Новокостянтинів
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Летичівський
Громада Летичівська селищна громада
Код КОАТУУ 6823084204
Основні дані
Засноване XVI ст.
Населення 675
Площа 2,698 км²
Густота населення 250,19 осіб/км²
Поштовий індекс 31523
Телефонний код +380 38057
Географічні дані
Географічні координати 49°28′42″ пн. ш. 27°44′13″ сх. д. / 49.47833° пн. ш. 27.73694° сх. д. / 49.47833; 27.73694Координати: 49°28′42″ пн. ш. 27°44′13″ сх. д. / 49.47833° пн. ш. 27.73694° сх. д. / 49.47833; 27.73694
Середня висота
над рівнем моря
258 м
Водойми Буг
Місцева влада
Адреса ради 31522, Хмельницька обл., Летичівський р-н, с.Суслівці, вул.Центральна,18 , тел. 9-41-49
Карта
Новокостянтинів. Карта розташування: Україна
Новокостянтинів
Новокостянтинів
Новокостянтинів. Карта розташування: Хмельницька область
Новокостянтинів
Новокостянтинів
Мапа

Новокостянти́нів — село в Україні, в Летичівській селищній територіальній громаді Летичівського району Хмельницької області. Населення становить 675 осіб.

Засновник містечка Олександер кн. Острозький
Фундатор костелу св. Анни — под. воєвода — Михайло Ревуський

Назва та власники[ред. | ред. код]

З історії відомо, що поселення в кінці 16 століття належало знаменитому князю Костянтину Острозькому, який проживав у Старому Костянтинові. Князь виділив наділ своєму синові на території, так виник Новий Костянтинів.

Містечко засноване князем Олександром Острозьким, у 1600 р. містечку королем Сигізмундом III Ваза надане Магдебурзьке право. Тоді ж королем було дозволено збудувати ратушу, лазні. Невдовзі після заснування містечко було зруйноване татрами і в 1623 привілей був поновлений. У 1665 власником містечка був галицький кастелян — Александер Цетнер. У 1764 подільський воєвода Михайло Жевуський, в 1776 — Казимир Жевуський. Від Жевуських Новий Костянтинів перейшов до князів Чорторийських, а Чорторийські продали його Ярошинським, а ті в свою чергу продали цілий ключ Кочубеям.

Геогpафія[ред. | ред. код]

Новокостянтинів розташоване на правому березі річки Південний Буг, у гирлі річки Дігтярки, яка впадала в річку Південний Буг. В даний час ця річка висохла і не існує. Але і зараз старі люди розповідають про цю річку. У тому місці досить багато джерел, тому його ще називають «Кирничками». Колись в селі було кілька ставків, було і озеро. Ця місцина отримала назву «Оболонь». Протікала селом ще одна маленька річечка, та назви її вже не пам’ятають, але місце тепер називають «Завалом».

Є в селі і «Рудий куток», а називається він так тому, що тут жило багато людей з рудим кольором волосся.

Народ краю вели відчайдушну боротьбу з завойовниками, як свідок цих славних днів поблизу села існує урочище «Козацькі могили», розміщене на південний схід від села. За селом, на північ вздовж берега річки Південний Буг (біля с. Свічна) були густі ліси через які проходив торговий шлях Старий Костянтинів - Хмільник.

Історія[ред. | ред. код]

Містечко належало до Літинського повіту Кожухівської волості, в якому нараховувалось 420 дворів і проживало 2000 жителів.

В 17 столітті село і фільварки, ліси були власністю родини Ревуських. В 1788 році графом Ревуським було побудовано костел на честь Святої Анни. На одній із вулиць було збудоване велике панське господарство. Ця вулиця і отримала ймення «Фільварок». Від графа його маєток і містечко перейшло до князя Чорторийського, який потім продав його панові Ярошинському, при якому було відмінене кріпосне право. По 10-ій народній переписі в містечку було 461 душа кріпаків.

В 1848 році поміщиком Ярошинським було засноване в трьох верстах від містечка село Антонівка в честь народження сина Антонія.

В 17 ст. в Новому Костянтинові було дві православних церкви, два приходи. Церква Святого Миколая і Успенська, яка збереглася і діє нині.

В 1860 році паном Ярошинським було побудовано церковно-приходську школу. В 1880 році його маєток був переданий князю Кочубею, який продав його в числі других своїх земель в 1898 році Селянському земському банку. В період земельної реформи селяни мали можливість купувати землю, яка в той час мала ціну 102 карбованці сріблом за одну десятину. Багатші селяни Іван Мельник і Сафон Ревера змогли купити декілька десятин. Більшість селян такої можливості не мали. Після реформи в містечку почало розвиватися ремісництво. Було побудовано черепичний та цегельний заводи, вальцовий та разовий млини, ґуральні. В рік проводилось по 12 ярмарків.

Станом на 1900 рік в містечку нараховувалось близько 5000 чоловік населення, з них 1299 - православних, 600 католиків, 3000 - євреїв. В містечку було побудовано 10 двоповерхових будинків-заїздів довжиною 50 метрів. Було до 500 єврейських будинків.

В 1905-1906 рр. було побудовано школу в кінці Новокостянтинова по дорозі на Летичів, яка була знищена під час окупації німцями в 1941 році.

Народні перекази оповідають про славне минуле сьогоднішнього Новокостянтинівa. Споконвіку живуть тут працьовиті, мужні й волелюбні люди - вірні охоронці рідної землі від іноземних поневолювачів. Розповідають, що в містечку в центрі було побудовано підземний хід, довжина якого дорівнювала близько 5 верст. Будівництво його відноситься до часів Туреччини (1672-1699). Саме це місце було центром антифеодальної боротьби на Поділлі під проводом Устима Кармелюка. Поряд із лісами розташовані скали у яких часто Устим відпочивав зі своїми побратимами. Вони отримали назву «Кармелюкове крісло».

ХХ сторіччя[ред. | ред. код]

Час до Української революції 1917-1921 років[ред. | ред. код]

Протягом революції 1905-1906 рр. в селі відбувалися заворушення міщан і ремісників. Учасником цих подій був Харков Юхим, який був засуджений і засланий на поселення у віддалену губернію (в 1917 році він перейшов на сторону есерів).

В 1917 році в селі Новокостянтинові перебував на відпочинку Верхньодніпровський 16 полк, який мали відправити на фронт. В полку стався заколот, солдати кинулися до ґуральні (винокурний завод). За 24 години ґуральню було розгромлено і рознесено. Про це свідчать донесення від 25 вересня 1917 року на ім'я губернського комісара, де сповіщалося про знищення спирту і винокурного заводу.

Українська революція. Радянсько-українська війна[ред. | ред. код]

Під час радянсько-української війни на території Новокостянтинова неодноразово відбувалися бойові дії. Влітку 1919 року вояки армії УНР надійшли до населеного пункту через село Думенки. Запеклий бій між загоном, що його організував т. зв. революційний комітет (ревком), та українськими військовими тривав два дні між будинками та на сільському кладовищі.

Наступ польсько-українських союзників[ред. | ред. код]

25 квітня 1920 об'єднані польсько-українські збройні сили (20 тис. польських і 15 тис. українських вояків) форсували Збруч. Польські військовики вибили радянську владу із села. Боротьба за населений пункт відбувалася з перемінним успіхом, остаточне повернення радянської армії до Новокостянтинівки відбулося наприкінці 1920 року.

Радянський період[ред. | ред. код]

В 1918 році в селі почали створювати ревкоми і сільські ради. Першим головою сільської ради в селі був Надобко Н. П., а з 1921 року—Коновальчук Гнат.

В 1921 році всю землю було розділено між селянами. Почали в селі створюватися нові організації, так звані комнези, а в 1923 році почали створюватися ТСОЗи (товариства спільного обробітку землі). В них входило 8 сімей.

В 1924 році в Новокостянтинівi була створена артіль імені 1 Травня, до якої ввійшло 28 одноосібних господарств. Головою артілі було обрано Коновальчука Григорія.

В 1929-1930 роках в селах почали організовуватися колгоспи. Людей збирали на збори і агітували записуватися до колгоспу. Агітатори посилались на лозунг суцільної колективізації. Колективізацію прискорила постанова ЦКВКП(б) від 6 січня 1930 року «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництві».

Були виділені так звані червоні токи, на яких колгоспники молотили збіжжя і брали собі те, що залишилося від здачі державі. В колгоспи спочатку вступали бідніші селяни. Пізніше змушені були вступити і більш заможні селяни, так як мали місце обшуки дворів, закриття ринків, заборона продавати селянам-одноосібникам товари першої необхідності, реманент для обробітку землі. В селі Новокостянтинів у 1930 році раніше створена артіль була реорганізована в колгосп імені Петровського. Головою колгоспу було обрано Радзіонова Василя. В колгоспі невідомо з яких причин відбувалася дуже часто зміна голів колгоспу. В 1933 році колгосп очолив Кондратюк Василь, родом з села Лісоберезівка, в 1935 році Олійник Кирило, в 1937 році головою колгоспу був Расковський Л. і Євич М. З 1938 року і до початку війни колгосп очолював Луцишин І. С. Люди з болем в серці і душі згадують період колективізації. В людей забирали все: коні, вози, сільськогосподарський інвентар, худобу, насіння. Коням не було що давати їсти, вони тікали до колишніх господарів. Жалібно іржали. Значна частина коней гинула. Однак поступово звикали до колгоспної системи, вчилися жити і працювати в колгоспі.

Голодомор 1933[ред. | ред. код]

1933 рік — одна з найтрагічніших в історії жителів наших населених пунктів. Люди їли кору дерев, мерзлу картоплю, пацюків, котів, траплялися випадки людоїдства. В цій трагедії велика вина падає на місцевих активістів, які в людей відбирали все, що могли, а потім пропивали відібране. Під час голодомору 1933 року ні один житель села не загинув, місцеві євреї рятували односельчан. Після створення в районі МТС праця трудівників села стала полегшуватися. Земля стала оброблятися тракторами, врожайність сільськогосподарських культур стала зростати. За статистичними даними перед війною в населених пунктах значно зросло населення. В селі Новокостянтинові проживало 2250 чоловік, діяли одна середня і одна початкова школи, в яких працювали 22 вчителі і навчалися 611 учнів, була поліклініка і пологовий будинок, діяли дитячі ясла на 35 ліжок. В колгоспі на 1.01.1941 року нараховувалось 1401 га орної землі, 189 голів свиней, 104 голів овець, 246 голів коней, 874 штук птиці, була одна автомашина, яку забрали на фронт.

Німецько-радянська війна[ред. | ред. код]

Найсуворішим випробуванням для людей став двобій з нацистським звіром — найлютішим ворогом людства. 1941 рік приніс велике горе і страждання для наших жителів, як і для всієї України. Перший німецький чобіт ступив на нашу землю 12 липня. Війна забрала 99 чоловік. На каторжні роботи в Німеччину за період окупації було примусово вивезено з села 124 юнаки і дівчат. Ще більшого лиха зазнало населення єврейської общини, яке проживало в селі. Першою ознакою «нової влади» стало створення відділку з офіцера німецької армії, 10 німецьких солдат і 10 поліцаїв, та гетто для осіб єврейської національності. Сотні стариків, жінок і дітей терпіли наругу, голод і спрагу тут, а через кілька місяців було по—звірячому знищено. Молодих вивозили в місто Хмільник та в село Залетичівку, де безжалісно розстрілювали, а людей похилого віку і хворих розстрілювали за селом в урочищі, яке мало назву «Стрельбище». За роки окупації було розстріляно понад 400 мирних жителів села єврейської нацональності. Навіки залишиться в пам'яті односельчан день визволення від нацистського поневолення, це незабутні 18 березня 1944 року. За звільнення села загинув 121 воїн, їхні тіла поховано на сільському кладовищі, та встановлено Меморіал Слави. Щороку, 9 травня, учні школи, жителі села, вшановують пам'ять полеглих хвилиною мовчання. Не повернулись з війни і 104 жителі нашого села. Свято бережуть у селі пам'ять про тих, хто віддав своє життя за рідну землю, за свій народ, за щастя усіх людей.

Після Другої світової війни[ред. | ред. код]

Після визволення села починається відбудова колгоспного господарства. Орали і сіяли коровами, майже всі роботи виконувались вручну. На трудодень давали 200—300 грамів хліба, грошова оплата була низькою. Але країна допомагала колгоспам ставати на ноги. В 1948 р. землю обробляли трактори з Летичівської МТС. В цьому ж році почалось будівництво Новокостянтинівської ГЕС, яка вступила в дію в 1950 році, і працює по нинішній день. На той час в селі працювала десятирічка. Заможніше жили колгоспники. З'являлись велосипеди, радіоприймачі, годинники, будувались нові будинки. Колгоспники одержували по 2-3 кг зерна на трудодень, по 40-50 коп.

У 1972 році місцевим колгоспом у селі побудовано цегельний завод, на якому працювало до 50 чоловік. Механізована майже вся робота в колгоспі. На допомогу прийшли трактори, комбайни. Таким шляхом у 1983 році сформовано тракторний стан. Також у цьому ж році побудовано тваринницьку ферму на 500 голів, її очолив Євич В. М. В 1985 році в селі побудований торговий центр який складається з трьох корпусів: промислового, продуктового та їдальні. В цьому ж році побудований дитячий садок на 100 місць. В 1988 році побудована школа на 300 місць.

ХХІ сторіччя[ред. | ред. код]

На окраїні села розміщений будинок для людей похилого віку на 30 ліжок, поліклініка. Працюють в ньому лікарі, фельдшер, медсестри. В селі є аптека, яка обслуговує 7 навколишніх сіл, а також поштове відділення.

Архітектурні пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Костел св. Анни (1788 р.), фундації Ревуського.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]