Меджибіж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Меджибіж
Medzhybizh.png
Герб
Мурований замок Меджибожа
Мурований замок Меджибожа
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Летичівський район
Громада Меджибізька селищна громада
Код КОАТУУ: 6823055400
Облікова картка смт. Меджибіж 
Основні дані
Засноване 1146
Магдебурзьке право 1593
Статус від 1924 року
Площа 2,38 км²
Населення 1 443 (01.01.2016) [1]
Густота 611,76 осіб/км²
Поштовий індекс 31530
Телефонний код +380 3857
Географічні координати 49°26′19″ пн. ш. 27°24′10″ сх. д. / 49.43861° пн. ш. 27.40278° сх. д. / 49.43861; 27.40278Координати: 49°26′19″ пн. ш. 27°24′10″ сх. д. / 49.43861° пн. ш. 27.40278° сх. д. / 49.43861; 27.40278
Водойма Бужок, Південний Буг
Відстань
Найближча залізнична станція: Деражня
До станції: 20 км
Селищна влада
Адреса 31530, смт Меджибіж, вул. Пушкіна, 5
Карта
Меджибіж is located in Україна
Меджибіж
Меджибіж
Меджибіж is located in Хмельницька область
Меджибіж
Меджибіж

Commons-logo.svg Меджибіж у Вікісховищі

Меджибіж (колишнє Межибоже) — селище міського типу в Україні, центр Меджибізької селищної територіальної громади Летичівського району Хмельницької області.

Населення — 1731 мешканець (перепис 2001), 1443 мешканців (2016).[2]

Консервний, цегельний заводи.

Меджибізький замок — друга за популярністю фортеця Хмельницької області (після Кам'янець-Подільської).

Розташування[ред.ред. код]

Меджибіж розташований за 25 км на схід від обласного центру, за кілометр від ділянки траси ХмельницькийВінниця (E50 / М12), за 20 км від залізничної станції Деражня на лінії Гречани — Жмеринка, при впадінні річки Бужка в Південний Буг. На схід від селища розташований гідрологічний заказник місцевого значення Безодня.

Назва[ред.ред. код]

Назва походить від річок Південний Буг і Бужок, які з'єднуються у місті.

Герб Меджибожа[ред.ред. код]

В основі герба іспанський щит, обрамлений еклектичним картушем, увінчаний трьохзубчастою короною (засвідчує колишній статус міста).

У верхній частині щита — срібна стіна з баштою, яка повторює лицарську башту Меджибізького замку; в нижній частині — золотий вилоподібний хрест.

Історія[ред.ред. код]

1850
Medzhybozh.jpg
1900
Ротонда-каплиця

Місто лежало на «Чорному шляху», замок мав велике оборонне значення.

За р. Божком містився, за місцевими переказами, т. зв. «замок Ракочі». На цьому місці було наприкінці 19 ст. видно руїни замку з вежею. Замок був знищений турками. Від Меджибізького замку до «замку Ракоці», за переказами, веде підземний хід, в якому люди переховувались від турків, татар.

За містом по дорозі на Волосівці стоїть група могил.

Літописне місто Київської Русі[ред.ред. код]

Перша письмова згадка про місто — в Іпатіївському літопису в 1146-1148, коли київський князь Ізяслав Мстиславич передав у власність Святославу Всеволодовичу 5 міст, серед яких «Межибоже».

Місто відоме з XII століття як місто «Побужжя», що мало торгові зв'язки з поселеннями Волині та Київщини.

В ХІІІ столітті Меджибіж належав до Болохівської землі, мав дерев'яну фортецю з земляними валами (була знищена за часів боротьби Данила Романовича (Галицького) з монголо-татарами 1241 року). Наслідком тієї війни було знесення всіх укріплень руських міст близько 1255 року. Після цього край потрапив під безпосередню владу татар, залишався під нею майже 100 років.

Меджибізький замок (травень 2011).jpg

У складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої[ред.ред. код]

Великий князь Литовський Ольґерд завоював Поділля 1362 року. Місто стало належати до Луцької землі, потім — до Великого князівства Литовського.

1444 — Меджибіж приєднано до Польщі, створено Меджибозьку округу.

1451 — Меджибіж був королівщиною (староста Матіас Лящ).

27 червня 1484 — подільський воєвода Давид Бучацький видав у місті грамоту, якою забезпечував діяльність парафіяльного костелу в тодішньому містечку Біле (тепер — село біля Чорткова)[3].

1516 — перші відомості про мурований замок у Меджибожу.

1539 — Меджибіж належав наполовину Пйотру Зборовському, наполовину Сенявському.

З 1540 протягом майже 200 років містом володіли магнати Сенявські.

Грудень 1566 — великий коронний гетьман Миколай Сенявський з синами Рафалом, Миколаєм оборонялися в замку від турків, витримали облогу.[4]

1588 — замок належав його наймолодшому сину — Рафалу Сенявському.

1593 — король Сиґізмунд III Ваза, на прохання Адама Єроніма Сєнявського (старшого), надав поселенню маґдебурзьке право.

« … людська пам'ять не тривка, не вічна, звикли люди її своїм предкам залишати на папері  »

(із грамоти А. Є. Сєнявського містечку Меджибіж).

У Меджибожі існували ткацький, кушнірський, кравецький, гончарний, шевський та ковальський цехи. Це підтверджують цехові документи — пергаментні грамоти колишніх власників містечка й уривки актових книг цехів. У переліку старожитностей музею Подільського церковного історико-археологічного товариства, упорядкованому 1909 року Юхимом Й. Сіцінським, «фіксується грамота Адама-Миколая Сенявського цеху шевців м. Меджибожа — на папері дуже зотлілому, що дати не можна визначити». Цех мав свою ікону св. Косьми і Даміана в Успенській церкві[5]. Досі зберігаються 5 пергаментних грамот власників Меджибожа про права цехів у XVI—XVIII століттях. Багато греків, вірменів, які проживали в місті, були залучені в торгівлю.

На самому початку Хмельниччини фортецю захопили козаки, 1649 року її відбили польські війська.

1650 — Богдан Хмельницький дорогою до Кам'янця стояв під Меджибожем табором. Невелика польська залога фортеці була змушена залишити замок.

1649 (або 1650)[6] — помер львівський староста Адам Єронім Сенявський (молодший), зоставивши єдиного сина Миколая Єронима Сєнявського під опікою діда[7] — великого коронного гетьмана Станіслава «Ревери» Потоцького. 1655 року «Ревера» виділив кошти на відбудову замку, насипання валів, викопування ровів для його кращої оборони.

1657 — угорський князь Ракоці зі своїми загонами стояв деякий час під Меджибожем.

В турецьких руках місто було у 16721699. Тоді Меджибіж, як і Кам'янець-Подільський, Бар, Язловець, був центром одного з 4 санджаків (субпровінцій) Подільського еялету

1672 — Меджибож був зайнятий татарами-липками, вихідцями з Литви, з їх керівником Тарасавським. 16 листопада 1672 року Миколай Єронім Сенявський на чолі війська взяв Меджибіж, «витяв» усіх татар. Пізніше Меджибіж зайняли турки, які збудували тут мечеть, оздобили замок в східному стилі.

1702 — Меджибіж постраждав від місцевих повстанців, які обложили замок.

1726 — помер останній нащадок роду Сенявських. Меджибіж перейшов до князя Августа Чарторийського1730 року містом володіли Чарторийські).

1778 — було 706 осель, 1885 — 579, кінець 19 століття — 510 осель, 5014 мешканців, дві церкви, два костели, мурована ратуша, синагога, кілька заїздів, кам'яниць, дві аптеки, вулиці частково викладені бруківкою. Меджибіж був на той час одним із найкращих міст Поділля. Місто мало два млини: на Богу та Божку, фабрику свічок, винокурню.

1793 — Меджибож разом із Поділлям відійшов до Росії. Всі маєтки Чарторийських було конфісковані, але 1795 року все було повернуто синам кн. Чарторийського.

1831 — майно Чарторийських знову було конфісковано російським урядом за участь в польському повстанні, від того часу в замку були так звані «таборові збори» (казарма).

20 століття[ред.ред. код]

Статус смт — з 1924.

За радянських часів (1962) зруйновано (розібрано на каміння) костел 1600 і келії домініканського монастиря.

Знищено Успенську церкву, муровану у XVII ст. (являла собою рідкісний зразок оборонно-культового будівництва).

Знищено церкву Успіння з фресками XV сторіччя[Джерело?], що стояла на пагорбі з мальовничим краєвидом і напередодні війни була ще в доброму стані. На місці її поставили туалет (за даними Є.Лопушинської).

При з'їзді з «вінницької траси» на Меджибіж

Щороку в Меджибозькій фортеці проходить Міжнародний історично-музичний фестиваль «Стародавній Меджибіж».

XXI століття[ред.ред. код]

23 грудня 2014 року[8] обвалилася стіна ренесансового палацу Сенявських.[9]

Храми Меджибожа[ред.ред. код]

У «старому місті» було 3 церкви:

  • мурований катедральний собор Успіння Богородиці
  • мурована церква св. Димитрія
  • дерев'яна св. Трійці (обидві колишні греко-католицькі).

На передмісті Трибухівці була ще одна церква Успіння.

Єврейська громада[ред.ред. код]

Докладніше у статті Єврейська громада Меджибожа

З часів середньовіччя в Меджибожі існувала численна єврейська громада.
Тут похований засновник хасидського руху Баал Шем Тов, чия могила є місцем паломництва хасидів з усього світу.

Була мурована синагога і 5 єврейських будинків молитви. Юдеї утримували також шпиталь на 20 ліжок.

Синагога Бешта
Млин (фото 1995 р.)

Персоналії[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))
  3. Aktа grоdzkіe i ziеmskіe.— Lwów, 1873.— Т. 4. — 305 s.— S. 197—198. (лат.), (пол.)
  4. Kaniewska I. Sieniawski Rafał h. Leliwa (zm. 1592) / Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków: Polskа Akademja Nauk, 1996.— Tom XXXVII/1. — Zeszyt 152. — 1-176.— S. 148—149. (пол.)
  5. Медведчук Г. (провідний науковий співробітник Державного історико-культурного заповідника «Меджибіж»). Шевський промисел.
  6. Sieniawscy (01) пол.
  7. Potoccy (02) пол.
  8. Ігор Западенко. Падіння Меджибізького муру… С. 16
  9. У державному заповіднику «Меджибіж» обвалилася бічна стіна палацу XVI століття

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.