Малі ГЕС України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

МГЕС України — гідроелектростанції в Україні із потужністю до 10 МВт[1] Згідно з сучасною міжнародною класифікацією за нормативом ООН, до малих гідроелектростанцій (МГЕС) відносять гідроелектростанції потужністю від 1 до 30 МВт, до міні-ГЕС — від 100 до 1000 кВт, до мікроГЕС — не більше 100 кВт.

Типи ГЕС[ред. | ред. код]

За використанням водних ресурсів і концентрації напорів, як стверджується в «Екологічній енциклопедії», ГЕС поділяють на руслові, пригреблеві, дериваційні, гідроакумулюючі та припливні. За потужністю розрізняють потужні, середні і малі.

  • Руслові ГЕС — це зазвичай низьконапірні станції, де напір води створюється безпосередньо за рахунок побудованої греблі, яка повністю перегороджує річку і піднімає рівень води на потрібну величину. Будівля ГЕС входить до складу греблі і безпосередньо приймає напір води. Інколи це єдина споруда, що здатна пропускати воду, оскільки в греблі не передбачені інші спеціальні водоспускні отвори чи шлюзи. Такі гідрооб'єкти будують на повноводних рівнинних річках та гірських річках, у місцях, де є вузьке русло з високими берегами.
  • Пригреблеві ГЕС — високонапірні станції, в яких будівля ГЕС розміщена за греблею, в її нижній частині. Вода до турбін станції подається через спеціальні напірні лотки чи тунелі, а не безпосередньо як в руслових. Висота греблі в цьому випадку значно вища, ніж у руслових ГЕС, інколи це може бути і дві греблі. Обмежувальним чинником висоти греблі і водночас потужності таких ГЕС є площа затоплення і підтоплення навколишніх земель.
  • Дериваційні ГЕС — станції, напір води для яких створюється за рахунок напірної чи безнапірної деривації. Під деривацією у гідротехніці розуміють сукупність гідротехнічних споруд, що відводять воду з річки, водосховища або іншої водойми і підводять її до відповідних гідротехнічних споруд. Розрізняють такі типи дериваційних споруд — безнапірні (канал, тунель, лоток) і напірні (трубопровід, напірний тунель). Напірний тип застосовується в тому разі, якщо є істотні (більше кількох метрів) сезонні або тимчасові коливання рівня води в місці її забору. Воду трубою, каналом чи лотком відводять від русла на певну відстань до споруди ГЕС, яка розміщена нижче за течією. Такі станції доцільно будувати у тих місцях, де великий похил річки. У випадку напірної деривації водовід прокладається під великим похилом, або ж будується гребля, яка створює водосховище — змішана деривація, бо використовує два способи створення необхідної концентрації води.
  • Гідроакумулюючі ГЕС — здатні акумулювати вироблену ними надлишкову електроенергію в системі та генерувати її в періоди інтенсивнішого споживання.

МГЕС України[ред. | ред. код]

З початку XX ст. в Україні були побудовані МГЕС на багатьох малих річках. На кінець 1940-х — першу половину 1950-х років чисельність малих гідроелектростанцій в Україні становила понад 950 із загальною встановленою потужністю 300 МВт[2]1970-ті — понад 1500 малих (і середніх; тобто усіх малих, які тоді не поділялись) ГЕС[3]). Однак у зв'язку з розвитком централізованого електропостачання і тенденцією виробництва електроенергії на потужних ТЕС (ТЕЦ), ГЕС та АЕС, будівництво МГЕС в середині 60-х років минулого століття було майже повністю призупинено, а пізніше було припинено зовсім. Більшість існуючих малих ГЕС були згодом демонтовані, сотні з них зруйновані.

Явірська МГЕС

Виробництво електроенергії на малих гідроелектростанціях, попри дещо вищу, порівняно з великими ГЕС, собівартість електроенергії дозволяє економити значні обсяги паливноенергетичних ресурсів. Так, наприклад, Явірська ГЕС (на фото) з досить невеликою встановленою потужністю — близько 450 кВт, за рік дозволяє економити 800 тонн вугілля, яке спалила б теплова електростанція такої ж потужності[4]. Крім того, малі ГЕС не тільки виробляють електроенергію, вони захищають прилеглі населені пункти від повеней, сприяють їх нормальному водопостачанню, розвитку рибного господарства. До переваг малої гідроенергетики також слід віднести:

  • Виробництво майже без викидів CO2,
  • Виробництво за необхідністю (пікова енергія),
  • Насосно-турбінний режим: зберігання та відновлення надлишкової енергії на мережі,
  • Енергія з необхідним регулюванням для забезпечення безпеки об᾽єднаної енергосистеми з метою здійснення контролю над ріками.

Тому зрозуміло, що мала гідроелектрогенерація набула широкого розвитку у багатьох розвинутих країнах як Європи та і світу — у Швейцарії відсоток виробництва електроенергії на малих ГЕС становить 8,3 %, в Іспанії — 2,8 %, у Швеції — майже 3 %, а в Австрії — 10 %. Ще більш вражаючих показників вдалося досягти Китаю, близько 18—20 % всієї електроенергії тут виробляють понад 80 тисяч малих ГЕС[5].

В Україні відновлення малої гідроелектрогенерації розпочалось лише на початку нового тисячоліття. Особливо сприяє даній тенденції впровадження в Україні «зеленого тарифу». Рентабельність генерації і досить швидка окупність проєктів (близько 5—7 років) зацікавила приватного інвестора. Станом на кінець 2011 року в Україні працює близько 70 малих гідроелектростанцій[6] Загальною потужністю 72 (близько 100[прояснити]) МВт, які виробляють від 275 до 400 млн кВт·год електроенергії на рік.

Корсунь-Шевченківська МГЕС

Більшість обладнання малих ГЕС, що не було демонтоване 70—90 рр. минулого століття, було встановлене до експлуатації більш ніж 60 років тому, технічний стан основного гідроагрегатного, гідротехнічного та електросилового устаткування характеризується повним або істотним спрацюванням і у більшості випадків потребує повної заміни. Відповідальним при будівництві або відновленні малої ГЕС є вибір обладнання. По суті, підбирати техніку потрібно індивідуально під кожну станцію, адже умови скрізь різні.

За 2009 рік в Україні введено в експлуатацію 2 малих ГЕС: Лоташовська МГЕС потужністю 315 кВт в Черкаській області та Яблунецька МГЕС потужністю 1000 кВт у Чернівецькій області (на межі з Івано-Франківською обл.). У 2010—2011 році розпочалось будівництво близько 10 малих ГЕС в Карпатському регіоні України[1]. За даними асоціації «Укргідроенерго», при сприятливих інвестиційних умовах, в Україні є можливість отримати додатково близько 2000 МВт встановленої маневрової потужності на відроджених та знову-збудованих малих гідроелектростанціях.

Станом на 2012 рік в Україні діють близько 30 приватних компаній, що інвестують у відновлювальну енергетику. Найбільші з них: ЗЕА «Новосвіт», ТОВ «Енергоінвест» та інші. Інвестиції направлені були переважно у Вінницьку, Черкаську, Хмельницьку, Тернопільську та Житомирську області. На сьогодні тут розташовано 64 % загальної кількості станцій, тоді як технічний гідропотенціал малих річок в цих областях становить всього 14 % загального. Дуже перспективними є Закарпатська та Львівська області, де зосереджено близько 70 % гідропотенціалу малих річок[7].

Розвиток[ред. | ред. код]

Брустурянська гідроелектростанція — відкрито 22 листопада 2016 року на Тячівщині в Лопухові. Збудована групою компаній «РЕНЕР». На реалізацію проєкту пішло понад 5 років та 150 мільйонів гривень. Гідроелектростанція дериваційного типу і має потужність 1000 кВт[8].

Станом на кінець I півріччя 2018 року в Україні діють 138 МГЕС загальною потужністю 96 МВт. За I півріччя 2018 року було введено в експлуатацію 2 об'єкти малої гідроенергетики загальною потужністю 1 МВт. За 6 місяців 2018 року об'єктами малої гідроенергетики, яким видано «зелений» тариф, вироблено близько 139,1 млн кВт∙год[9].

У листопаді 2019 року стало відомо, що у смт Великий Бичків Закарпатської області планують відновити заморожене будівництво каскаду семи малих гідроелектростанцій на річці Шопурка. Усього на 13 кілометрах гірської притоки Тиси інвестори збираються побудувати 9 мініГЕС[10].

Карта розміщення малих ГЕС в Україні[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б «Енергозбереження та Мала Гідроенергетика України: вчора, сьогодні, завтра». Архів оригіналу за 19 листопада 2011. Процитовано 20 січня 2012. 
  2. Укргідропроект (Проекти (архів)) (рос.)
  3. Чорнобиль. Альтернативні джерела. // ВВС [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]. № 15, квітень 2012.
  4. «Україна Молода»: ГЕС на річці-невеличці. Архів оригіналу за 4 березня 2014. Процитовано 20 січня 2012. 
  5. УНІАН: Малі ГЕС — великі надії…. Архів оригіналу за 5 лютого 2012. Процитовано 20 січня 2012. 
  6. Постанова: «Про встановлення величин „зелених“ тарифів на електричну енергію на січень 2012 року»[недоступне посилання з липня 2019]
  7. Малі ГЕС Львівщини - leopolis.name (укр.). 23 січня 2023. Процитовано 25 січня 2023. 
  8. На Закарпатті запрацювала нова міні-ГЕС потужністю 1 МВт. https://moesonce.com/. Альтернативна енергетика. 1 грудня 2016. Архів оригіналу за 3 грудня 2018. Процитовано 2 грудня 2018. 
  9. Інформація щодо потужності та обсягів виробництва електроенергії об’єктами відновлюваної електроенергетики, яким встановлено «зелений» тариф (станом на 30.06.2018). http://saee.gov.ua/. Держенергоефективності. 30 червня 2018. Архів оригіналу за 6 грудня 2018. Процитовано 5 грудня 2018. 
  10. На Закарпатті планують збудувати каскад з 9 міні-ГЕС. https://uprom.info/. Національний промисловий портал. 15 листопада 2019. Архів оригіналу за 16 листопада 2019. Процитовано 15 листопада 2019. 

Посилання[ред. | ред. код]